7

Степан Руданський

Сіла дочка край куточка,

Сльози проливає.

Стала мати серед хати,

Рученьки ламає:

«Утопила-сь мене, донько,

В холодную воду:

Погубила здоров’ячко

І милую вроду!..

Де ті личка повненькії?

Де краска дівалась?

Стала жовта на личеньку,

Ніби змалювалась!

Де ті очі, чорні, ясні,

Що вогнем палали?

Затягнулись в лоб далеко

І там позгасали!

Утопила-сь мене, донько,

У холодну воду:

Віддала-ись нечистому

Здоров’я і вроду!

Ой сусіди, поможіте,

Скажіть, що робити?

Нехай же я перестану

Серденько в’ялити.

Єсть у мене василечки,

Що я посвятила:

Кажуть, того ненавидить

Нечистая сила.

Заплету я її в косу,

Покроплю водою,

Може, як змилосердиться

Господь надо мною».

І заплела в коси зілля

Від злої напасти,

І послала на лужочок

Знов корови пасти…