3
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
Снується тихо ясна ніч,
Спливає місяць над горою,
І тисячі на небі свіч
Палахкотять над головою.
Погасло світло в Лободи,
І все тихенько коло хати.
Лиш на долині, край води,
Чогось дівчиноньку видати.
На камінь сперлася, стоїть,
Вона думу свою гадає,
Не дивиться на білий світ
І сумно-сумно промовляє:
«І ненька спить, і батько спить,
І все заснуло в полуночі!
Но сон миленький не морить
Мої заплаканії очі.
Тяжка на серденьку печаль,
Сльозами личко обмиваю,
Чогось нема, чогось ми жаль…
Чого ж? чого? – сама не знаю!..
Гіркі моїх шістнадцять літ,
Гірке моє, гірке кохання.
Я сумно дивлюся на світ
Від того рання до смеркання!..
Мене не бавить соловей,
Квітками рано не вбираюсь;
Від батька, неньки і людей
Я утікаю і ховаюсь.
Но легше ж мні хоть що-небудь,
Коли нікого я не бачу?!
Тугою тужить моя грудь,
Сльозами я гіркими плачу!..
Трохиме милий! Ти спокій
Відняв від серця молодого!
Прийди ж, прийди ж на голос мій,
Прийди на голос серця мого!»
Но тут Трохим із-за плечей
Дає поклін свій Акелині!..
Полились сльози із очей,
І стало весело дівчині!..