4

Степан Руданський

Настав великдень. Знов Трохим

З своїми чорними очима!..

По службі божій щиро з ним

Поцілувалася дівчина.

І писанок, і крашанок –

Всього Трохиму надавала.

І з поликами рушничок

В зелені свята обіцяла.

І повернулася назад,

Рушник зачала вишивати,

І вишила, й зелених свят

Зачала дівчина чекати.

В зелені свята – прибралась

На сватання, як на весілля:

Умилась, гарно заплелась,

Розсипала татарське зілля.

Чекає тілько старостів

І виглядає їх, як бога!

І от візок загуркотів

Коло новенького порога!..

Злізають живо старости,

Ведуть Трохима із собою.

І стали хармани плести

Перед багатим Лободою!..

І сплила мова, як вода,

І просять дочку за Трохима.

Тут як піднявся Лобода,

Як подививсь на них очима!

«То що?! на кпи берете нас?!

Ніби Трохима ми не знаєм?

Вертайтесь, люди, в добрий час!

За бахура дочки не маєм!..»

Набрались старости встиду,

Трохим нещасний похилився,

Ідуть із хати, – й, на біду,

Гарбуз за ними покотився!..