8

Степан Руданський

Прийшла весна; пішла вода,

І недалеко під горою

Втонув старенький Лобода.

А баба згинула зимою…

Остався лиш їден Трохим

Да молодая Акелина…

Багатство єсть, да менше з тим!

Душі пропащая година!..

І було думок без ліку,

Як грішну душу відписати.

І пригадали на горбку

Святую церкву збудувати…

І збудували на стовпах,

І хрест із золота стопили.

І стали в церкві, і в сльозах

За душу господа просили.

І з неба голос божий впав:

«Трохима душу я прощаю

За то, що церкву збудував,

І вас, і церкву я приймаю!..

І ви, коханки, жийте тут,

Аж поки буде світ стояти,

Аж поки люди не будуть

На страшніїм суді стояти.

Позволю вам на рік лиш раз

На світ поглянути, де люде;

Та й те не більше, як на час,

Дивитися вам можна буде…»

І встрягла в землю церква та,

Лиш на горі тій хрест видати.

І от плинуть-плинуть літа,

А тих коханків не видати.

Лиш на великдень, до зорі,

Як служба божая зачнеться,

Виходить церква догори,

Сама собою відімкнеться.

І вийде з милою Трохим,

І щось обоє розмовляють,

І через час із світом сим

Прощаються і покидають.

І стрягне в землю церква та,

Лиш на горі тій хрест видати.

І от плинуть-плинуть літа,

А тих коханків не видати.

2 – 4 генваря 1854 года. Кам[енец]-Подол[ьск].