Duettino

Володимир Самійленко

І Вона (con amore)

Скоро місяць ясний гляне,

Сонця промінь згас.

Мій редакторе, мій пане,

Вийди хоч на час.

Я, твоя газета люба,

Жду тебе давно,

Поки хтось нагострить зуба,

Виглянь у вікно.

Завтра я з друкарні рушу,

Перш ніж освіне, –

То вдихни ж у мене душу,

Підпиши мене.

Рад би, серце, підписати,

Я твій пан і раб,

Та не можу вийти з хати.

Бо зовсім заслаб.

Припекло мене свободи

Сонечко ясне,

Лікарі ж для прохолоди

Держать тут мене.

Справді, сонця тут немає,

То й не припіка;

Тільки шкода – не сягає

До вікна рука.

Вперше надруковано в журн. «Шершень». – 1906. – № 9. – С. 6 – 7. Підпис: В. С-ий. Вірш входив у збірку «Україні». Подається за виданням 1906 р.

…для прохолоди… – іронічний натяк на «холодну», тобто тюрму.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 162 – 163.