Пісня про свободу

Володимир Самійленко

(перерваний монолог)

Гарно вбрана світлиця в українському стилі. Ніч. На сцені поет, настроєний умірковано-заспокоєно, але урочисто.

Поет

Найкращий день у місяці тому,

Що втішив нас новим державним ладом,

Що Жовтнем звуть, а дехто Листопадом

(Яке я сам ім’я йому прийму

І як той місяць буду називати,

Я ще цього питання не рішив,

Бо в київську «Просвіту» не вступив

І не послав на «Раду» передплати),

Найкращий день одсвяткували ми,

Великої події роковини,

Відколи й нам для рідної хатини

Заблисло сонце з лютої пітьми.

І от цей День ми славили тихенько,

Було Це свято зовсім мовчазне,

Але тепер тремтить моє серденько,

І дух якийсь підбурює мене

До співів радісних. Мовчати годі!

Зложити треба пісню голосну,

Величний спів зложити в честь свободі!

Ну ж, на бандурі струни підтягну.

(Бере семиструнну гітару й настроює: ре, сі, соль).

Яким же вступом пісню я почну,

Щоб був палкий, і вдячний, і безпечний,

І сміливий, і до начальства гречний?

(Бренькає прелюдію).

Настроєна бандура в соль-мажор,

І вже в душі співає цілий хор.

Allons!

(Співає).

«Вітаю цей величний день,

Велику історичну дату,

Що принесла й у нашу хату

Для думки волю й для пісень».

(Бринь, бринь, брень, брень!)

Хоч за пісні садовлять теж за грати,

Але, звичайно, можна їх співати,

Принаймні ті, що складені без слів…

Ой, боже мій! а я слова співаю!..

Ні, спершу вікна всі позатуляю.

Та чи гаразд я двері зачинив?

(Іде до вікон, спускає завіси й ще затуляє їх подушками; потім іде до дверей, защіпає їх і підпирає столом).

От вільний я тепер і незалежний,

Як вітер степовий або як птах.

Далеко зник од мене рабський страх,

І можу я піймати тон належний.

(Співає).

«Душе моя, журбу покинь:

Нема за вільне слово кари.

Лети ж, мій співе, геть за хмари,

Під саме сонечко полинь!»

(Брень, брень, бринь, бринь!)

Неначе щось застукалось надворі…

І хто б це міг прийти сюди вночі?

Невже це небажані слухачі?

Як так, то краще гратиму в мінорі.

(Перестроївши струну сі на сі-бемоль, бере кілька акордів).

Тепер виходить щось зовсім сумне

І жалібне, неначе плач надгробний.

Та вже не можна притягти мене:

Мій спів до марсельєзи не подобний;

Авжеж, що ні, смирнесенький мотив

Зробився; а свободі що тональність!

Аби я славити її хотів

Та скинув з себе всяку одвічальність.

(Співає).

«Тепер довіку рідний край

Не може вже душею вмерти!..»

Голос за дверима

Хто тут співає? одчиняй!

Тут не дозволені концерти!!

Поет

(збентежений).

Таки прийшли! тепер же я пропав!

А я гадав не заробити кари.

Чому я мовчки не відсвяткував?

Чи вже було б співати без гітари,

А то – концерт… Якая ж це стаття?

І як її востаннє роз’яснили?..

О, поможіть мені, небесні сили,

Урятувати хоч своє життя,

А ти, бандуро, в цю страшну хвилину

Лицарську смерть прийми за Україну.

(Розбиває гітару на тріски і вкидає їх у грубку. Знадвору чутно крики й тріщання. Двері падають. Завіса теж падає).

1908 р.

Примітки

Вперше під заголовком «Перерваний монолог» надруковано в газ. «Рада». – 1908. – № 245. – С. 3.

Вірш увійшов у збірку «Україні» 1918 р., де одержав заголовок «Пісня про свободу», а назву «Перерваний монолог» було поміщено в підзаголовок як гумористичне жанрове визначення.

Подається за цим виданням.

Як і попередній, вірш відображає час по придушенні революції, зокрема наступ реакції на свободу слова.

Що Жовтнем звуть, а дехто Листопадом… – очевидно, поет підкреслює тут відмінність поглядів різних політичних і соціальних груп у визначенні найголовніших подій першого року революції. Для одних 1905 рік – це «Жовтень», тобто 17 (30) жовтня, коли було прийнято царський маніфест з обіцянками різних свобод, для інших – «Листопад», місяць, коли реакція почала здійснювати перші відчутні акти, спрямовані проти революції, її завоювань, зокрема організація партії октябристів (див. приміт. до вірша «Соловейків спів»),

…в київську «Просвіту» не вступив… – культурно-освітні товариства «Просвіта» на Східній Україні почали створюватися в 1906 р. в результаті демократичних завоювань першої російської революції. Зокрема, в Києві товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка було засноване 26 травня 1906 р. Першим його головою був письменник і громадський діяч Б. Грінченко. Існувало (з перервою) до 1918 р.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 176 – 178.