«Друже, брате, знебулий...»

С. Я. Надсон
переклад Михайла Старицького

Друже, брате, знебулий, нужденний мій брат,

Ти душею не гнись у пітьмі!

Хай неправда буя, хай зло гірша в сто крат

Над землею, що змита слізьми;

Хай розбитий в багні наш святий ідеал,

І безвинна скрізь точиться кров, –

Вір – настане той час, що погине Ваал

І на землю знов зійде любов.

Не в терновім вінку, не в узлах ланцюгів,

Не з хрестом на зігнутих плечах, –

Вона ввійде у мир в сяйві лагідних днів,

З світлом щастя та правди в руках…

І не стане ні сліз, ні злоби-ворожди,

Ні безхресних могил, ні рабів,

Ні нужди без країв, без просвітку нужди,

Ні меча, ні ганебних стовпів…

Друже мій, ні, не сон оте вшестя ясне,

Не надія хистка та плоха,

Озирнись – зло усіх вже занадто жене,

Ніч навкруг вже занадто лиха!

Мир знесилиться з мук, захлинеться в крові,

Упаде в боротьбі від заліз

І зведе до любві, до святої любві

Очі, повні безрадісних сліз!

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 276. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 409 – 410.