«Вмерла муза моя...»

С. Я. Надсон
переклад Михайла Старицького

Вмерла муза моя! Ох, недовго вона

Гріла світлом самотнії дні:

Поспадали квітки, догоріли вогні,

Непрозориста ніч, як могила сумна!

Марно в серце слабе од гризот і нудьги

Згуків-ліків цілющих я жду, –

Мій пашистий вінок під п’ятою ноги,

Я без пісні журюсь і без пісні бреду…

А колись скільки мрій і таємних чудес

Народжалося враз у хатинці моїй:

Пожадав – і з шатра світозорих небес

Променистим дощем злине образів рій,

Сріблосяйні плеса блисонуть вдалині,

Заяскрять колонади храмин,

І знесуться в блакить килими чарівні

Снігових та химерних вершин…

А тепера я сам… пустка, темінь – одно,

А друге – все зорить мертвяком;

Наче чорний той крук, полохливо в вікно

Б’ється ніч непогожа крилом.

Мармур пишних храмин розлетівся в туман,

Гір величних красу затопила імла,

Серце знило від мук, заніміло від ран,

Лиш безсила сльоза в очі журні лягла…

Вмерла муза моя! Ох, недовго вона

Гріла світлом самотнії дні:

Поспадали квітки, догоріли вогні,

Непрозориста ніч, як могила сумна.

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 207. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 408.