Поїзд

Ю. Словацький
переклад Михайла Старицького

(Кулик)

От і масниці… Встяж коні, з бича!

Кожен веселий, кожен ма зброю,

Лине до бою, нібито з бою –

З брязкотом шабель, з сміхом – за звичай…

Далі гей! Шпарче! Сіл не минати:

Збудим заспалих, візьмем до себе!

Годі вбиратись в пишнії шати,

Ані жалоби, смутку не треба!

В тім, як застали, далі та й далі!

Як керувати ж? Аж до кордону:

Зорі нам сяють на оборону, –

Будемо цілі взагалі!

Прискають коні; жде нас догидця;

З бича не ляскай, спить хай те лихо.

Хутко по шляху, мов ті привидця,

Линьмо без крику, тихо та тихо, –

Хай грають сани, як блискавиці,

А місяченько, князь білолиций,

В млистій короні, нібито в тузі…

Ха-ха! Як втішно, весело, друзі!

Хто нас побачить, той буде з нами,

Кинеться шпарко в гемонські танці…

Блима по хатах світло уранці:

Гайда ж по снігу слідом санками!

Хто хоче дома спать – на добраніч!

Навіть не збудить півень ту каліч:

Спіть-но спокійно, мертві, заспалі, –

Ми й без підмоги – далі та далі!

Стійте! Тривайте! Ось можновладий

Шляхтич відчинить гойно нам двері:

Столик зелений, повний принади –

Золото, свічі, карти, папери…

Шляхто, панове! К бісу ті карти!

Гайда до зброї, друзі і кревні!

Набік забави, набік ті жарти,

Ох, як обридли пута яремні,

Як остогидли кляті кайдани:

Висохли сльози, жовч розлилася,

Серце здригнулось, кров зайнялася, –

Зірвано струпа з давньої рани…

Гей же, без ляку далі та далі, –

Аж до границі, аж до кордону:

Зорі нам сяють на оборону, –

Будемо цілі взагалі!

Стійте! Тривайте! Дворик ось білий?

Світяться вікна… Стрельну з пістоля…

Га? Відгукнулись гучні постріли:

Тутка весілля, – добра нам доля!

Шляхта гуляє, спить лихо враже –

Дружби за нами, гості – за нами!

Від молодої гайда, мій княже!

Не озирайся; змите сльозами

Милої личко; сльози ж жіночі

Серце розчулять, вернуть на знаду…

Краще з квітками з шлюбного чаду

Миттю за нами в темряву ночі,

Так, як застали, в буйнім розпалі,

З хмелем веселим, – далі та далі!

Стійте! Тривайте! Палац чималий…

Стрельну на гасло… Ні, тихо, тихо!

Знагла ускочим, щоб не чували…

Ой-мі! На бога! Похорон… лихо!

Чорне по вікнах… ясна трунина…

Схилене чоло скорбного сина…

Гості в жалобі… Люду ген хмари…

Ждуть домовину пишнії мари…

Ох, жалко сина! Батько не встане:

Нащо ж і дляти ті похорони?

Дай на відправу, дай ще на дзвони

Та й гайда з нами, любий мій пане!

З хмарою люду, в тузі-печалі,

Так, як застали, далі та далі,

Аж до границі, аж до кордону:

Зорі нам сяють на оборону!

Стійте! Тривайте! Знов ось господа, –

Вже геть по вікнах світло погасло;

Стрельну з рушниці… Нащо те гасло?

Сплять тут, не чують… Що ж, хоч і шкода

Сон перервати, – стукну в ворота…

Га! Ось і сторож – вірна турбота!

Світить, вітає… «Що ж то, мій сину,

Спить пан господар в слушну годину?»

«Ой, ні! Наш дідич і діти милі

Рушили збройно з військом до стану

Ще позавчора, рано-порану…

А тут тепера як у могилі…

І не повернуть, може, додому…»

«Щасти-но, боже, пану такому!

Дай же, предвічний, щоб наші двори

Всі так хапались на чесні збори,

Щоб всі юнаки вмить вирушали!»

Гей же, відважно – далі та далі!

Ніч яка пишна, вихром мчать коні,

Бурею гонять, аж з-під копита

Бризкають іскри; близько до світа,

Вже ген зоріє по оболоні,

Блідне вже місяць посеред неба,

Ось кінець шляху – наша потреба!

Гей, спини коні, здерж-но румака:

Тут поле честі задля поляка!

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 56 – 59. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 269- 271.