Проповідь слова Божого в день преподобного отця нашого Онуфрія

Маркіян Шашкевич

Пріидѣте ко мнѣ вси труждающиися и обремененнии, и аз покою вы.

Матфей, зачало 43.

Нинішноє Євангеліє, правовірнії християне, солоденькую нам подає потіху; іно огляньтеся добре в словах Іс. Христа: пріидѣте ко мнѣ вси труждающиися и обремененнии, и аз покою вы. Бо кто ж би із вас нині сказав, що не належит до труждающихся і обремененных, кто нині без труда, без смутку без журби? і коли-б не святії слова Іісуса Христа: аз покою вы, т. є. Я вам подам спочинок, ой як тяжко, як гірко на сім світі було би мирянам!

Кождий смуток був би без потіхи, кожда слеза без солодкої надії. а радощі сего світа, хотя би і найбільшії, не були би правдивими радощами, бо нині радуєшся і веселишся, а за годинку, за часочок, надходит тяжкая недоля, як чорна хмара, як лютий ворог, забирає твої радощі, і остаєшся з тяжкими журбами, а коли-б не надія в Бозі, без потіхи; і для того, християнине, коли-сь нещасен, в журбі і нужді, удавайся до Бога, а Бог тя потішит, а Бог ти подасть по трудах твоїх небесний спочинок.

Гляньте лиш, люденькове, на святих Божих, на мучеників, на монахів, на пустинників: которий з них був на сім світі ціло щасливий і без трудів? Святий пророк Самуіл, святий пророк Ілія. Єлисей. Ісая, Даниіл, і всі святії пророки старого завіта, т. є. заким Іісус Христос для спасеній нашого зступив з небес на землю, проживали на сім світі в нужді і в недостатках, без багатства, без пристановиська, а однако ж їх устами Бог предвічний промовляв до грішного народа, а однакож ні єдин не нарікав на нужду свою, на недолю свою, бо Бог в души їх вляв їм тихомирность, а на тамтім світі подав їм спочинок небесний.

Згадайте, християне, на Лазаря святого, о которім повідає Євангеліє святоє, що запав в тяжкую недугу, обложен був струпами смердячими, не мав де голови приклонити і лежав в гною, не мав кусня хліба голод заморити, і жив іно окрушинами, що спадали зо збиточних столів богача, грішного брата своєго; а кто ж єго потішив? – Бог! умістив єго в небесах, подав му райськії радощі; а брат єго, що єму жаловав кришинку хліба, молит єго, щоб єму спустив каплю студеної води, прохолодити згорілий язик свій від мук пекельних, що їх терпів за гріхи свої і за твердость своєго серця.

Приведіт собі на тямку праведного Йова. Був то чоловік богобоязливий, але був засобний і добре єму ся вело, несчисленного мав іміння, стадами овец; але ж, бачте, допустив Бог на него недолю, забрав му єго стада і весь добиток, взяв му приятелів і діти, і спустив на него самого хоробу. Але ж святий сей муж не плакав, не нарікав, але, як пристоїт на побожного, тішився і мовляв: Бог дав, Бог взяв! Нагородив му Бог єго терпеливость і побожность, вернув му всі єго утрати і спустив на него благословеньство своє, як росу з неба серед жаркого літа.

Повнії суть книги святії прикладів потіхи для нещасного і бездольного: всі святії мученики, що терпіли і смерть приймили за віру Христовую – хто їх кріпив і силу подавав в недолі і в муках? Милость к Богові і надія в Бозі, і коли-бим всіх святих мучеників хотів з-дрібна вичисляти, не скінчив бим, не мовлю, нині, але і за цілий рік, а я собі заложив коротенько до вас промовити, що коли Бог не поможе, ніхто не потішит.

Думав би може хто з вас, миленькії, що маєтки і гроші заступлят від недолі і потішат в нещастю; мовив я зараз з початку, що годинка, часочок видре тобі маєтки, розвіє твої гроші як полову, а коли не спустишся на волю Божую, коли серця твого не гріє милость Божая, і ніг твоїх не кріпит надія в Бозі, усихатимеш в недоли і в нещастю як билинка серед пісків без роси на сонці; а коли-бись в достатках і в гаразді і, як то сегосвітні повідают, в добрім прожив бись вік і не зубожів по сім боці гроба, питаюся, чи брат Лазаря праведного, богач твердосердний, не дав би був всі свої багатства за єдну каплю студеної роси, щоб прохолодив запеклий свій язик?

Може думаєш, що поміч і потіху найдеш в родині і в приятелях; но подумай, чи ж то все родина з тобою, чи ж родина не єсть так в руках всемогущого Бога, як і твоє життя, як і твоя доля? чи ж завсіда родину теє болит, що тобі догарує? А коли ся надіватимеш на приятелів, о, тогди підпираєш будинок твій стовпом лободовим: бо приятель твій досі коло тебе допче і наскакує, доки чує гріш у тебе за пазухою, доки видит волики на твоїй оборі, а як того не стане, розбігнутся і щезнут, як пустий вітер в полю.

Може ся надієш на твою силу? Видів я раз сильного дуба і думав-єм собі, що світ перестоїт, але небавком видів-єм, що лежав на землі горі корінням; – так то і сильним буває. Всьо; на що на сім світі надієшся, єсть, як мудрец Божий повідає, марниця над марницями. На кого ж ся надівати буду? На Бога ся надій, на Бога! Бог моя сила, Бог моя кріпость, Бог моя надія, повідає півец Божий, Давид святий. Бог твоя потіха, Бог твій пристановок, Бог твої радощі. Бог, всемогущий вседержитель всего світа, силен і тебе тлінного хробачка підвести; Бог милосердний, коли для тебе зступив з небес і умер на кресті, умилосердится над тобою в твоїй нужді і трудах, в тяготі і журбах, і подасть тобі спочинок; а спочинок, що Бог для трудящих і обремененних подає, єсть над всі солодощі сего світа солоденький.

Бо повідаю вам, вірте серцю моєму: солодкий єсть спочинок в жнива, коли сонце догріває, в тіні при студеній воді, але солодший спочинок у Бога; солодко стареньким родичам тішитися своїми діточками, коли здорові і щасливі, але солодший спочинок у Бога. А я вас в ім’я Господнє забезпечаю, що коли житимете по волі Божій, по приказах Божих, коли житимете так, як церков святая приказує, як Євангеліє святоє научає і як духовнії напоминают, не минетеся зі спочинком Божим.

Будьте богобоязливії, побожнії, молітся щирим серцем до Бога, будьте милосердними для убогих, як Отец небесний над вами мило сердится, шануйте старших, стережіт чуже як своє, будьте за прикладом Ісуса Христа покорними і смирненькими, а Євангеліє святоє нинішноє забезпечає вас, що знайдете покой душам вашим – Амінь.

Примітки

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 105 – 109.