Псалми Русланові

Маркіян Шашкевич

1

Великий єсть Бог і велике ім’я Єго. З небес на землю, від кінця світа до кінця простираєся воля Єго; всьо, що під сонцем і висше сонця, в світі і за світами, розгомонюе мудрость безначальну і безконечну, а перед сею мудростію марниця всі мудрості наші, як крапля перед морем, як червина перед велетом, як годинка перед віком. Мудрость і воля Єго суть двоє і єдно, як душа і мисль єї, поломінь і огонь. Мудрость тая світові, що вода рибі, що людям воздух, що надія серцю чоловічому: возьми теє, а погибне сеє.

Гордишся, чоловіче, умом твоїм і розумом твоїм, як день світлом забувши на сонце, як в подобі ворона павляним пірйом; гордишся і кажеш: ніт Бога! – то й тебе ніт, сон єсь і мара, а твоє ім’я вітер на степах України, а мисль твоя дим, заворот, а життя твоє життя каміння у землі глубоко, а надія твоя як піна на водах, і не лишится по днях твоїх слід. Мраки огортали тя по сім і темнота гірка наляже на тя по тім боці, бо Бог хотів, щобись світ видів, а ти в сумрак влюбився, – і вволится ти воля твоя.

2

Віра серця мого, як Бескид, твердо постановилась на любові; смуток твій знидіє, а радость сліди єго позмітає, а сумна північ буде ясним полуднем – і звеселишся, а око твоє заблищить зірничкою в бурній пітьмі життя твоєго, і огорнешся зоревою свитою тихомиря, і линяєт над тобою милость божая, бо надія із серця твого не втікла, – бо хто яко бог!

Сполошиш ми долю і проженеш щастя, день ми споморочиш, і світ ми западе, нуждов мя вдариш і нашлеш ми злидні, світ ми спустіє і йме ворогувати, знидіє радость і плач мя огорне, туга ми ранком і вечером журба, і ніч ми не сонна і горьовання з сонцем, вирвеш ми очі і душу ми вирвеш: а не возьмеш милості і віри не возьмеш, а не видреш любові і віри не видреш, бо руське ми серце та й віра руська.

3

«Хто з Богом, Бог з ним» мовлят люде наші, і добре мовлят, бо хто, яко Бог? – Бо цуратися тобов будут люде, і станут тя судити сусіди, і брат твій скаже: «ніт мені брата», і отец твій скаже: «не мав-єм сина;» а матір твоя назве тя гадиною, син твій двигне руку на тебе, а свояки твої виречутся тебе і вержут на тя соромом, і неславляти тя станут далеко і широко, бо не вгодив-єсь їх лихій воли… Але ти не журись і не вдавайся в розпуку, бо хто яко Бог? – Той, що звелів нічому зродити світи, величноє сонце і місяць і тьми звізд, що велів темноті перекинутися в світло, з которого долоні сверкнули огні і вдарили води, которого невидоме око видит гадки душ наших, которий спряг собою безначаток і безконец, которого серце всему світу серце а воля гаразд всіх віків і всіх сторон щасте, – той з тобою, Бог з тобою.

Примітки

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 103 – 105.