Руськоє весілля

Маркіян Шашкевич

описаноє через І. Лозинського в Перемишлі – в типографії владичній гр.-кат. 1835.

Велика і всехвальна була гадка писателя сего діла згорнути ладканя, привести їх в лад і приложити к ним опис обрядів весільних народа руського. Потрудився писатель немало, заким їх з-помеж народа з вічної, казав би-сь, нетямки двиг, також з других писателів вийняв і всякую піснь на її питомім постановив місці. Лиш жалкуватися, що ще і половини всіх обрядів і пісень по всій Русі співаємих не зібрав; лиш доганочка, що не встрічаєм в сій книжці того, чого-смо ждали і чого при збірці народних пісень нельзя забувати.

К чему би нам придались збірки народних, передусім обрядових пісень, з якого становища нам ся присмотрювати на них і сам ся присмотрював, як давні тії пісні і обряди, і про що досі не зветочіли і не перегомоніли, котрі передвіцькі, а котрі нинішні, яка в них всіх разом мисль; що там діють князі, княгині, бояри, хоругви, коровай, кудерне деревце в нім, золотокуючі ковальчики, що косу розковують, єдамашки, паволока, посаг, хліб і сіль, козаки, скупини і много єнчого. На останок о напіві і складі пісень весільних: чим відличаються від думок, чабарашок, шумок, коломийок і єнчих пісень руських? О сім всім ні сліду; писатель біля того то злегонька, незнакомо перемчав або мовчки ціло мимо лишив.

Язик і правопис в сесім хорошім ділі (не мовлю – в піснях) – перший мало, а вторая ціло – не руські. Велично красні діви (ладканя) прибрав в лахмаття не наське, переплів красні пахнющі цвіти тернинов і бодлаками, нарядив чужі мислі і слова нагінками руськими і поставив на їх причолку дивогляди Księdz, największy, sendzia łasno, starościny, choronży, żridło і єще дуже много єнчих, що істинного русина ужасають.

Найбільшою обманою, ба неспрощенним гріхом в сім ділі є, що писатель, відвергши азбуку питому руськую, прийняв букви ляцькії, котрі ціло не пристають к нашому язикові. Чи годиться безчестити святиню? Чи годиться потручати ногою сивенького старця, що ся нами від молодості нашой опікував, заступав від бурі, хоронив перед жегущим огнем, придержував душу в тліннім тілі? Чи годиться відвергати азбуку святого Кирила, любомудрця високоумного, многоученого, що ся так добре вдивив в язик слов’янський, що бистрим соколовим оком проймив го наскрізь, що сильним думаючим духом обняв всі голоси величного, звенящого язика слов’ян, а, знаючи добре, що їх ні гречеськими, ні римськими буквами нельзя писати, явся подати нам сукромні знаки письмені, сотворити азбуку народнослов’янськую, і звів діло піднебесноє, з котрим, кромі гречеськой і латинськой, ні одна правопись з-помеж так много язиків рівні придержати не здужат!

Лишився тот подарок сего великого мужа святим, найчеснішим, найдорожчим спадком, котрого нам всі завидують, котрий нас перед веським прославляє світом, до которого наші діди цілим серцем прилягали, неугасимою милостю обнимали, вічно дбаючим оком стерегли і питомими грудьми заступали. І чи ж можна було інакше? Азбука святого Кирила була нам небесною, незборимою твердею перед довершеним знидінням, була найкріпліщим стовпом, несхолибимою скалою, на котрій Русь святая, через тілько столітей люто печалена, крепко стояла. Є то діва райськая, звіздострійна, озорена добродійною силою, що нас теплим, солоденьким духом овівує; єї то чудне діло, що ми досі русинами!

Примітки М. Шашкевича

на єї питомім місці – Шкода, що п. Л. не хосновався многоцінним ділом Дмитра Бантиш-Каменського: Історія Малой Россії. Москва 1830, Часть III. (М. Ш.)

ужесают – Глянь, народолюбивші читателю: Odpowiedź na zdanie o wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego (г. Левіцького), w Przemyślu. 1835. Азбука і Abecadło (Uwagi nad rozprawą O wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego), tamże. 1836. (M. Ш.)

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 93 – 95.