Акт четвертий

Сидір Воробкевич

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Ява 1

На лаві перед млином під деревом сидить Тетяна, зовсім поздоровіла, і кришить в миску губи.

Тетяна

Якось уже і сила прибула, колька і кашель покинули, і світ веселішим здаєся. Відколи Танасій того двірництва зрікся, то хоч і недостатки, вже той кусник хліба в горлі не стане (хіба ті удавляться, котрі нас до упадку привели…) Він став знов моїм старим давнім Танасієм, від рання до темної ночі не страхається, не стидається кровавої праці і муки. Сокирою – то сокирою, косою – то косою, от щоб щось заробити і чесним чоловіком перед світом бути. Праця не сором! Нехай продають собі здорові млин… відай вже і продали.

Корчмар і фештерчук таки душу з тіла випирали. Щоб їх зла година не минула! Жаль, правда, тяжкий жаль покидати се місце, до котрого чоловік з дитинства привик, де до дорогої землиці як той мох приріс, де щасливі дні прожив, де кождий кусник землі милий, святий, дорогий, де й мило було би із світом попрощатися. Но що робити? Так судилось! Така вже наша щербата доля!

Одна сіножатка нам останеся, хатчину там сплетемо, я огородець засную, садочок розведу, нігтями землю гребти буду, щоби грядочки мала, – там житимемо, як в раю… як бог поможе, – щасливо і мирно. Як тебе люте горе не гризе, як твоєї душі скеля не давить, то і скромна хатчина панським двором. Танасій купив уже і дубові підвалини, пішов їх тесати… Як божа ласка, то з весною і свій куток буде.

Ява 2

Василина і Ксеня з граблями і віночками.

Василина

Ой зіронько золотая,

Ти весела й ясна,

Лиш я тужу і горюю,

Бідна і нещасна.

І серденько моє бідне,

Що кохання знало,

З жалю-туги заниває,

Бо все, все пропало.

Ксеня

Перекрою білолиций,

Чом ти ся ховаєш

За ту хмару, таж дружок ти

Без числа там маєш?

Якби була я тобою,

Всіх би я горнула

До серденька і одної

Я б не обминула.

Василина

Зіронько ясна, зіронько красна,

Що пливеш небом, як по воді,

Чом я небога, чом я нещасна,

Чом тужить серце, скажи мені?

Ксеня

Мій вівчарику біленький,

Що пасеш зорі-вівці,

Ах скажи мені, чи довго

Дівувати дівці?

Василина

Зірка красна, золотая,

Що колись світила,

Впала з неба на сю землю,

Марно ся розбила.

Моє серце вірне, щире

Вчера ще любило,

Нині горе, мов той камінь,

Тяжко придавило.

Ксеня

Вівчарику кучерявий,

В злоту сурму граєш,

Чи ти мого миленького

В кучериках знаєш?

Він красніший ще від тебе,

Вір мені, ясненький,

Ти старий вже, споконвічний,

А він молоденький.

Василина

І любов моя марно розбилась,

Втіхи на світі нема мені,

Марно надія моя розплилась,

Як би та піна на бистрій воді.

Ксеня

Вівчарику круглолиций.

Що пасеш зорі-вівці,

Правда, що сплетуть віночок

Скоро гарній дівці?

Василина

Добрий вечір, матінко!

Ксеня

Добрий вечір, Тетяно!

Тетяна

Дай боже здоровлєчко!

Ксеня

А що там кришиш?

Тетяна

В діброві печериць назбирала.

Василина

От і буде що повечеряти.

Тетяна

Докінчили поліг?

Ксеня

Докінчили.

Василина

І в копички склали?

Ксеня

Сіно сухе, пахуче, завтра вже буде можна і стожити.

Тетяна

Не треба відволікати, може засльотитись, а для нашої коровки треба доброї зимівлі.

Ксеня

Дивись, Тетяно, які гарні віночки ми сплели.

Тетяна

Виджу, дітоньки… Що з тобою Ксенько? Весела, як вивірка, як та риба у воді, втішна, як та ластівка в повітрю.

Василина

Як їй не тішитися, коли вона щаслива! Відколи її Михайло з війська вернув, то їй наче б ангел райські двері отворив.

Ксеня

Безпечно. Василина оскомину дістала. За Петра, Данила, Кіндрата і Івася не проміняла б я мого чорновусого Михася.

Тетяна

Бодай тебе, дівко!

Василина

Від самого рання помагав нам громадити. Сонечко геть-геть з полудня збиралося, як нас покинув.

Ксеня

Тому і поліг так завчасу згромадили.

Василина

В него такі жарти, що регочись і за боки держись…

Ксеня

Назбирав він їх світами ціліський міх і торбу. Я думала, що бідний у військовій службі змарніє – де там!

Тетяна

Виглядає так, що аби лише не вречи.

Василина

Такому, як він, всюди гаразд.

Ксеня

Зух собі хлопець!

(До Василини)

Моя пташка співає, а твою кіт з’їв. Отож мені й диво, що рум’яно виглядає! Цісарський хліб смачний, він мені кусник приніс, я б його цілий вік їла і бога хвалила. Мій Михайло такий повновидий, що пролюбки на него дивитися.

Василина

Як місяць уповні.

Ксеня

Доброму всюди панить. Спірний до роботи, послушний, покірний, за правдою і в вогонь скок би, кождому в очі правду скаже, рубає, як сокирою…

Ксеня

Що тішилась та сурдутова німота, той вражий писарчук і фештерчук – знаєш, Василино, твій велебний жених, що до тебе залицявся і мостився…

Василина

(гнівна)

Не споминай мені сеї огиди! Щоб і чутка за него запалася!

Ксеня

(продовжуючи)

Тішилися, що мого Михайла в білий кабат убрали; думали, що його навіки позбулися, но такі, як він, від страху не гинуть. Був він, як оповідають, і там, де гармати смертну пісню співали і кулі коло вух, як комарики, свистали; ворог його не діткнув, чесно він своє відбув і здоров домів вернувся. Закарбував він їх собі, дасть він їм, як казав, не один твердий горішок гризти…

Тетяна

Допоможи, господи! Час вже, щоб раз і ті ошуканці, ті напасники по заслузі божий прут почули…

Ксеня

Михайло казав, що якась комісія має прийти сегодня з бецирку і що він обох гарненько загріє; тому так борзо нас покинув.

Чути спів Танасія.

Василина

Вже і тато вертає.

Танасій

(співає за сценою)

Жилося колись в достатку,

А тепер, небоже,

Лиш горюй, працюй до ночі,

Зжалься, милий боже!

Коршма, люра, щоб запалась

В темну ту могилу;

Від роботи я подужав,

Чую в собі силу.

Я з охотов до роботи

Ступаю, ступаю…

Що поборю тяжке лихо,

В бога надію маю.

Ява 3

Танасій входить з топором на плечах.

Танасій

Вечір добрий! Що, вже вернули з сіножаті?

Василина і Ксеня

Вернули…

Ксеня

Вже завтра стожити можна.

Танасій

Гаразд!

(Сідає на лаву)

Гей змучився, тяжка праця! Цілісінький день божий теши і теши. Дубові підвалини – двіста років стоятимуть; як бог поможе, то небаром хатчину поставимо. Нехай собі беруть не лиш обійстя, но і послідній рубець. Розум, хвалити господа, назад вернув; не журіться, не загинемо в світі.

Тетяна

Хто впав у руки вражого Сруля, тому вже й амінь, тому сорочка не останеться; скубе він свою жертву, як той яструб гороб’ятко. Не справив він на люди Паньчиху, Підкіпку, Гаврила, Паламарчука і других? Щоб його!… Не купив він від фештерчука всіх своїх тратлів?

Танасій

Купив.

Тетяна

Боюся, що не вистарчить наше газдівство весь довг покрити.

Танасій

Не журись! Думаю, що ще і нам трохи гроша останеться. Не знаю пощо так много панів сегодня до нас з’їхалося. Якась важна справа, чи що.

Ксеня

Таже комісія за громадські гроші, – так казав мені Михайло.

Танасій

Відколи гидкого писарчука скинули і його заскаржили, то він як несамовитий селом ходить…

Тетяна

Зла совість ним носить, як тим проклятим Марком, як вихор перекотиполем. Змінився, почали і його сотати.

Ксеня

На него і фештерчука такі довгі протоколи писатимуть (показує руками), і чорнила не стане…

Танасій

Кажуть, що він вночі спати не може, навіть бесідою баламутить.

Тетяна

Поб’ють його мої гарячі сльози, не впали вони на твердий камінь, тілько піднеслись росою до неба… Він на тебе все хотів скинути, тебе в кримінал запхати, та бог святий до того не допустив. Переконалася тепер громада, хто винен.

Танасій

Через них я так покутую і бідую. П’ять років мене під саме небо здіймали і тим підхлібством мене знищили… Заливав їм горло…

Тетяна

Хитруни! Доїли, доки могли, а коли корова з’яловіла, то відреклися і стали на тебе ворогувати… Заплати їм, боже!

Танасій

Не журись, Тетяно, нещастя не таке велике, як собі думаєш… Щоби-м землю нігтями скородив, то біди вже більше не зазнаєш.

Ява 4

Вбігає Іван Свій.

Іван

Біжу, як хорт…

Танасій

Що вам так пильно діється?

Ксеня

(до Василини)

До тебе в старости прийшов.

Василина

(до Ксені)

Мовчи, добре тобі буяти, коли серце принуку має; мені крові не дорізав би ся, а вона…

Іван

От прибіг вам сказати, що погано повелася нині комісія.

Ксеня

(до Василини)

Василино, подивись, кинь оком на него; бігме, що хлопець, як сметана, я б його…

Василина

(до Ксені)

Щоб тебе Михайло цілував!

Танасій

Що? Як?

Іван

От маєш, ціла громада знає, а ви…

Танасій

В громадські справи я вже не мішаюся: хто раз опарився, той і зимної води стережеться… Мав і я колись повагу в громаді, а тепер…

Іван

І тепер Танасія Токарчука чесні люди поважають.

Ксеня

(до Василини)

Чуєш, Василино, як він татові підхлібляє. Як се не пахне весільним книшем, то щоб сегодня мій Михайло упився!

Василина

(до Ксені)

Приступило до тебе, чи що? Щезай!

Ксеня

Знаю, що ти не від того; от зараз і рушник дала б…

Василина

Ні, ніколи, я лиш одного любила…

Танасій

(до Івана)

Дякую за добре слово! Спасибі вам!

Тетяна

Спасибі вам, що о нас не так гидко думаєте, як інші.

Іван

Токарчуків рід на всю околицю славний і чесний, а як трохи вниз похилився, то…

Ксеня

(до Василини)

А що, не казала я правди? От зараз скаже, що тебе любить.

Василина

Ксенько, не рани мого серця! Таки ножем його краєш.

Танасій

Цікавий я, котрій котюзі попалось по заслузі?

Ксеня

Дивись, як до тебе моргає!

Василина

Як не ошаліла-сь, то…

Іван

Коби одній! Два тхори в капкан разом попалися. Оба, щоб не казати, мов чоботи з одного копита.

Танасій

Цікаве діло! Кажіть, пане писар, що сталося?

Іван

Що сталося? Взяли пана Адама Лизогуба, як то перо, на візок і дмухнули з ним до бецирку. Там гарний холодочок, а за зелізним замком час над марностями сего світа подумати.

Танасій

Що ви кажете?!

Тетяна

Казала я, що темниця того посіпаку не мине. Бог справедливий!

Іван

А щоб йому там не скучалось, бо на самоті гірше, як у біді…

Ксеня

Чуєш, Василино?

Василина

Дай спокій!

Іван

… то дали йому за товариша велебного пана Яна Лисецького.

Ксеня

Твого молодого, твого князя!

Василина

Бігме, що вийду з хати, як не меш мовчати!

Танасій

А його за що?

Ксеня

(до всіх)

За мого Михайла! Іван. Так, правда, Михайло йому кінця доїхав.

Ксеня

Табаки-чухавки під ніс дав.

Танасій

Розкажіть, пане писар, таке і в сні не присниться.

Іван

Не щодня таке буває.

Тетяна

Не пусто говорять, що бог прутом не карає.

Іван

От послухайте ж! Як ви подякували за двірництво, то в громадській касі, як самі здорові знаєте, не було для миші і ниточки погризти. Писар гарно упорався, а вкінці все на вас зіпхав.

Тетяна

Напасник плюгавий!

Іван

Він хотів ще гірше нещастя на вас навести…

Тетяна

Бодай його мати божа!..

Іван

Якби не присяжний Максим і вартівник Никола, то і вам гей тяжко було би лицем світити. Вони присягнули, що виділи, як писар вночі гроші крав, і так від вас всю напасть відвернули.

Тетяна

Дай їм, господи, з води і з роси!

Іван

Довго він не признавався, та одна скарга другу доганяла. А де много псів, там зайцеві певна смерть. От і попався.

Ксеня

Не міг ликнути, замного вкусив і вдавився. Де зла рахуба, там скоро беруться до чуба.

Іван

Люди по два-три рази податок платили, а він не записував, у місто не відвозив, тілько в свою кишеню ховав. Цілу громаду, де лиш міг, там скуб і ошукував. Сегодня люди присягли, і він побілів, як Пілат.

Ксеня

Почав хреститися, як уже душа з тіла виходила.

Іван

Кажу вам, як крейда поблід і до всего признався.

Танасій

Забили в плоті діру, собака вже не пролізе.

Тетяна

Збавив нас господь від лукавого…

Танасій

Так йому треба, доволі він мене за ніс водив, мою честь ногами топтав.

Тетяна

Дер вовк вівцю, но і вовкові не минулося. Відданий хліб.

Танасій

А з фештерчуком що за діло?

Іван

Гидке і нечесне! Михайло Биндяк…

Ксеня

(шутливо)

Мій соколик, голубчик воркітливий.

Іван

…котрого фештерчук до війська віддав, замотав йому з вдячності такий клубок, що його хіба сам чорт розмотає.

Ксеня

Він щось і на мене на свій чорний вусок намотав.

(Показує рукою)

Дам я йому!

Іван

Виучився в цісарській службі і читати і писати.

Танасій

Хто? Михайло?

Іван

Так, так, Михайло Биндяків.

Ксеня

Або що? Він і десятого розуму навчив би. Знав мій соколик, що хто вміє читати і писати, той зараз береться й кусати, від письменних все лихо настало!

Іван

Десь там вражий син в широкім, далекім світі вичитав, що в нашім лісі річно рубають 500 сажень-латер дров. Чортовий син помежи побережниками і людьми так довго сотався, поки на пальцях не вичислив, що пан фештер не 500, а 900 латер щороку в зрубі складав. От пан вояк так собі вирахував: гроші за 500 латер ідуть в цісарську касу, а за 400 – в мошонку пана фаштерчука. А що такого явного ошуканства право не допускає, се він добре знав, бо, бачите, військовий чоловік лиш правду любить, а ошуканців таки багнетом коле.

Так він собі подумав: «Поклав ти, паничу, пальці межи двері, ану ж припру я двері!» Отже пішов до пана фештера, а той, – дай йому, боже, здоровля! – жарту не знає, – і розказав йому все до волосочка. Сегодня прибула комісія, найшлися добрі люди і посвідчили і присягнули, що кождого року 900 латер в лісі складали і що Сруль, Мордко, Абрум і бог зна хто дровами торгували. І так позбулася громада двох душ, за котрими хіба лиш Сруль буде жалувати і склянками дзвонити.

Тетяна

І його не минуло. Бог справедливий.

Ксеня

Попікся неборака, бо кліщів не мав.

Тетяна

Який Сава, така слава!

Танасій

Збулося село зарази.

Тетяна

Вони тебе до біди довели…

Танасій

Я не гадав, що Михайло свого доконає…

Іван

Кажу вам, він з головатого роду, не сліпий, адукат з него був би, що аж га! В него розуму хоч на лопату клади. Рідкий парубок, чесний, справедливий; як завтра в начальники його виберуть.

Тетяна

Хорони, боже, його і кождого грішного чоловіка від тої честі!

Ксеня

Не завидуй, Тетяно! Голубко моя сердешна! Була двірничкою і хоче, щоб друга не була. Двірницький хліб смачний. А повага! а честь? Правда, пане писар, що з мене буде гарна двірничка?

(Ставляється)

Подивіться на мене! Зух на всі боки!

Іван

Як тобі до двірнички?

Ксеня

Як!

(До себе)

Ще питається!

(До него)

Таже Михайло, Михайло Биндяк мій козак, мій отаман! Ми більше як п’ять років любимося, воркочемо собі, як пара горлиць. Я давно була б його жінкою, та склалася пригода: фештерчук не давав мені дороги перейти, а Михайло за то – хоч не вмів ще писати – добре, по-православному списав йому спину грабчуком. Фештерчук кинувся сюди-туди і мому Михайлові втяли чорні кучерики ножицями, та вбрали в білий кабат.

А як вбрали, говорили: «Слухай, Михайле! Найясніший пан цісар потребує таких гарних, моторних вояків, що вміють файно карабін носити, весело на божий світ дивитись, а ворога вітчини не грабчуком, лише кулею і багнетом так скоботати, щоб аж на судний день свої кості позбирав!»

«Добре, панове, – сказав Михайло, – я і се потрафлю». Убрався в кабат, взяв гвер на плечі… Як я його узріла, то серце в грудях коломийки гуляло, а як відходив, то я не плакала, як інші плаксиві дівчата, тілько шепнула: «Мій лицарю, бувай здоров і скоро до Ксеньки вертай!»

Іван

Бодай тебе, дівко!

Тетяна

Якби не вона, ми з журби і гризоти і святого сонечка не бачили б…

Ксеня

Говоріть, що воля! Михайло мій та й годі! Коби йому лиш кучерики підросли, то ми вкупці, таки бігцем до божого дому, і гайда, панотчику, читайте нам шлюб, бо ми дуже любимося, аж надто одно за другим гинемо, одно за другим розбиваємося і не знаємо, чи то з уроків, чи з поганих очей, чи нас сім баб обшептали, чи ворожка-чарівниця нас любистком, чи зіллячком «люби мене» напоїла. – Він такий добрий, вірте мені, що, якби я мачуху мала, він би її цілий день бив, а мене цілував.

Іван, Танасій і Тетяна

Ха-ха-ха! Бодай ти здорова була!

Ксеня

Може, я не здорова? Рум’яненька, як ягідка… Коби ви знали, який він добрий, а солоденький, як цукор!

(Показує)

Дивіться, які красні коралики мені з війська приніс, і сей щирозлотий перстень, і сі шовкові сережечки, і стяжки зелені купив своїй Ксені, я їх заплела за вуха, щоби була гарна дівуха…

Іван

Дівка, яких рідко, жартівлива, що аж га!

Ксеня

Аби-сьте знали, що мені рідко пари найти.

Тетяна

З нею журба никне і смуток з серця щезає.

Василина

(до себе)

Вона весела, а мені серце на кусні рветься; туга облягла мою душу, як чорна галич. Чи блисне коли ясна зірка в темну ніч мого життя?

Ксеня

А як ми поберемося, пане писар, і як мій Михайло начальником стане, – ви так пророкували – то ви аж тоді зазнаєте, що Ксеня значить. Отак перед вами стану (береться попід боки), а ви тоді передо мною по припису і закону лиш зігнетеся і зробите «прийдіте поклонімся», і як будете мені до вподоби, то буде вам добре, як у бога за дверима; все для вас найдеться – горівочка з медом і смачна закусочка.

Іван

Ха-ха-ха! Біду собі зачіпив…

Ксеня

Ще не кінець, пождіть! А як ви мене не будете слухати, то знайте, що похмурно, отак (показує) на вас подивлюся, ногою так тупну (тупає), щоб вам аж у п’ятах застигло, на вас комісію напроваджу і потім туда з вами, де рідко сонце заглядає і куда наш велебний пан писарчук і фештерчук сегодня потеклися.

Іван

Вона думає, що все сегодня є двірничкою…

Ксеня

А що? Може, не вдала би-м начальникувати? Ціле село гуляло би після моєї сопілки. Коли заграла би-м думки, всі тужили би.

Іван

Не думав я сегодня сміятися.

Танасій

І мені не до сміху, но…

Тетяна

Біда на карку, але вона як своє почне…

Іван

Вона і мертвого воскресила би, – бодай ти віддалася.

Ксеня

Таже я того давно, давно бажаю, і вас на весіллю почастувати думаю, не бучком і бичем, но горівкою і калачем. Найду вам і гарну сваху, не жабисько-черепаху – кумку-любку Ірину, 60-річну дівчину.

Всі

(регочуться)

Ха-ха-ха!

Тетяна

Бодай тебе, дівко! Перестань уже!

Іван

Забагато сміху не на добро…

Ксеня

А хто ж вам каже сміятися? Заплачте, про мене!

(Чути здалека галас і крики. Дивиться вдаль)

О! ген гурма людей надходить! Бігме, що там і мій Михайло, мій козак в кармазині, мій солоденький начальник.

Павло співає, тим часом перед хатою йде ще така розмова:

Тетяна

Се голос Павла… солодкий, милий…

Ксеня

Бігме, що і Павло йде! Що його сюди привело?

Тетяна

Котрий вітер завіяв?

Чути пісню Павла і оклики парубків.

Млиночку, ставочку, до вас я вертаю,

Но в серцю терпіння глибоке все маю;

Невірна дівчина серденько зранила,

Ах, лучше, щоб бідне могила прикрила!

Я без спокою тужу дні й ночі,

Бідне серденько луснути хоче.

Гадав я забути тебе там у дали,

Та болі там гірше мене розпинали.

Що з того, що маю маєтку доволі?

Схну бідний, як цвітка самотня у полі.

Я без спокою тужу дні й ночі,

Бідне серденько луснути хоче.

Ява 5

Входять Павло, Михайло у військовій шапці, Палагна, стара мати Павла, возний з паперами під пахвою, скілька присяжних і парубків-товаришів.

Присяжний

Добрий вечір, Танасію!

Танасій

Дай боже здоровля!

Павло

Добрий вечір!

Михайло

Добрий вечір всім, а особливо моїй Ксеньці.

(Салютує по-військовому)

Ксеня

Гарному хлопцеві, ще до того воякові, три рази дай, боже, здоровля!

Возний

(до Танасія)

Ви Танасій Токарчук?

Танасій

Я…

Возний

(читає)

Сруль Мордкович…

Михайло

…став рабіном в Садагурі.

Возний

Сруль Мордкович заскаржив Танасія Токарчука за суму 800 ринських.

Тетяна

Щоб йому!… Ошуканець!

Возний

А Танасій Токарчук не міг довгу сплатити, то вже при третім терміні все купив, млин і ціле обійстя Танасія Токарчука Павло Ластівка…

Танасій, Тетяна, Ксеня

(здивовані)

Хто купив? Що?

Михайло

Павло Ластівка, отсей мій камрат купив млин і все.

Тетяна

Слава тобі, боже, що не попалося газдівство в гидкі руки!

Возний

(читає)

При ліцитації він всі гроші виплатив і став властителем всего грунту, млина і хати. Отже треба урядово всю реальність Павлові передати і готар означити.

Тетяна

(плачучи)

Дочекалася добра на старі дні, но що діяти?

Танасій

Передавайте, пане!… Готар видно, там по межу і пліт, а тут по потік (показує).

Возний

(до Павла)

Ходім, зараз стемніє, і не зможу все, як лад і по закону, передати.

Павло

Пощо короводу і заходу? Кождий кусник землі я добре знаю; тут я не одну днину, не один рік прожив. Тут я зріс… Тут добра зазнав, но і лютого, тяжкого, пекельного горя…

Палагна

Тут, тут, мій синку, як у бога за дверми, ти проживав… Тетяна добрітка, якої світами шукай; вона і за мене в біді і нужді не забувала, в тяжкій хворобі не раз мене спомагала, мене потішала, мені не раз доброї стравоньки посилала.

Павло

Правда, мамо, тут мені добре поводилося, тут був я і щасливий. Но… но… пощо давнє згадувати? Все минуло, пропало, переіначилося.

Тетяна

Переіначилося… О боже милостивий!

Михайло

Чи чули-сьте, Танасію, як я фештерчука обрихтував? Ще і на Сруля черга прийде; кажу вам, що йому і патинок не останеться.

Возний

По закону передаю вам, Павле, грунт, хату і млин у власність… Тут всі папери!

(Передає)

Возьміть їх, пане писар, і передайте до уряду, щоби Павло таксу заплатив.

Іван

Гаразд (бере папери), все у порядок приведу… Від сегодня тут уже Павло господар; податки, громадську числу і всі інші видатки вже не Танасія діло…

Возний

А ви, Танасію, старайтеся чимскоріше з хати вибратися і Павлові все до крихточки передати.

Танасій

Якби не ніч, то і сегодня, таки зараз…

Тетяна

(плачучи)

На старі дні комірникувати! Зжалься, милий боже!

Танасій

Не плач, Тетяно, господь поможе, такий вже наш талан.

Павло

Василино!

Ксеня

Ага, іншу пісню затягнув…

Павло

Василино! Пізнаєш цей перстень?

(Показує)

Ти його тоді кинула межи колеса глибоко у воду. Казала-сь: як той перстень пропав, так і наше щире кохання навіки пропало. Дивися, перстень не пропав! Ти моє бідне серце тяжко зранила; я тебе щиро, вірно любив. Шукав я того перстеня, поки не знайшов. П’ять років його коло свого серця ношу і до смерті носитиму. Василино, коли думаєш, що вогонь щирої любові в твоїх грудях ще не згас, коли думаєш, що не змазався ще в твоїй душі образ Павла, то подай руку і все, все к доброму зміниться, все зло з моєї пам’яті зітреться і ти на сім обійстю газдуватимеш при боці твого щирого Павла…

Василина

(з плачем)

Павле! Мій Павле!

(Кидається в його обійми)

Ксеня

Отсе по-моєму! Михайле, мій Михайле!

(Кидається також в обійми Михайла)

Михайло

Жвавий фантерист все має свою маркетанку.

Василина

Прости, я згрішила, але за свій нерозум тяжко покутувала, боліла і плакала. Я тебе люблю так щиро, як любила, я без тебе жити не можу, я тебе духом до свого серця хотіла притягнути, но не могла. Не раз з жалю була б у воду скочила і утопилася. Аж тепер я пізнаю, що розстання з милим гірше смерті.

Павло

Се я знав, моя горличко, ясочко моя дорога!

Ксеня

(до Михайла)

Соколику мій мальований…

Танасій

Прости, Павле, і я зблудив…

Павло

(клякає з Василиною)

Благословіть нас!

Ксеня і Михайло

І нас!..

Тетяна, Танасій і Палагна

(кладуть руки)

Боже вас благослови, дітоньки! Ксеня. Вас, пане писар, як осінь настане і на коровай пшениченьку спитлюєм, на весілля запросимо, і я з вами, як будуча двірничка, перший танець гулятиму.

Михайло

Не зо мною? Субординація!

Ксеня

Ні, писар кращий від тебе! І вас, пане комісар, чи як вас називати, старшину громадську і всіх парубків, котрих тут бачу… всіх, всіх на своє весілля запрошу і з кождим на всі заставки погуляю.

Чужі

Дай боже діждати, дякуємо!

Завіса спадає.

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 482 – 492.