Для мене однако

Сидір Воробкевич

Лиш ніби я бачу, що світ наш цілий

У одіж хорошу убрався;

Лиш ніби я чую, як лугом малий

Веселий потік розігрався.

Лиш ніби я чую весноньки привіт

І спів соловія лугами, –

Мене вже не тішить ні щебет ні цвіт,

Мене вже звінчали з сльозами.

Для мене однако, чи осінь, весна,

Чи сонце, чи студінь, морози, –

Давно вже у бідному серці зима

І муки і горе і сльози.

Чому мені тяжко, не скажу я вам,

Бо добре я тоє вже знаю:

Давно ви вже раді кривавим сльозам

І втішні, як в муках конаю.

Коли б я причину тих мук вам відкрив,

Ви зараз мені би сказали:

«Ми раді б, щоб знову ти бідний віджив»,

А в серці нещастя б бажали:

«За правду, що в очі не раз нам казав,

Щоб лихо його не минуло,

Щоб оком він світа уже не видав,

А ухо щоб мови не чуло!»

Я того не боюсь і скажу, чому

Сумую, весноньки не бачу:

Ви в душу мою поранену й сумну

Улили зневіри й розпачу.

Ви кинули народ, гниєте, спите,

А світові кажете в очі:

«Нам діло народне велике, святе,

І днину і ніч нас клопоче».

Бодай вас! Тому ми не тішить весна,

Ні квіти ні співи пташини,

Бо в вашому серці любові нема,

А моє з досади аж гине…

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 106 – 107.