Передмова

Дмитро Донцов

Ця брошура мала б бути вступом до дальших викладів на цю ж тему, коли того схоче Доля. Є вона логічним висновком того, про що писав досі.

Перед першою війнов доводив я, що вбити мусимо в собі двоєдушну людину, комплекс національного гермафродитства, коли хочемо протиставитися бурі, яка сунула на нас; що мусимо виплекати в собі людину «сильного почуття,ясної думки й незломної волі» («Модерне москофільство» та ін.).

Під час першої війни й національної революції доводив я, що ціле наставлення, звільненої від пут гермафродитства, душі повинно бути протимосковське: культурно, політично, соціально і релігійно. («Культура примітивізму», «Підстави нашої політики», та ін.).

По першій війні доводив я, що дух нових людей на Україні повинен бути не пасивний, потульно-ідилічний, а активно-комбативний. Не лиш «сила чуття й ясність думки», а й «незломна воля». («Націоналізм», «Вістник», «Заграва» та ін.).

Під час другої війни і після доводив я, що наші чуття, думка і воля, мусять свій зміст черпати не в матеріалістичних лженауках занепадницького XIX віку, а в дусі нашої давнини. (Книга тої ж назви, «Правда прадідів великих», а передше «Де шукати наших традицій»).

Тепер, я думаю, надходить час, щоб бодай натякнути, де є джерело, імпульс тої сили духа, сили думки, чувства і волі, сили, яка дає мудрість думці, шляхетний запал чувству, волі і чину непохитність? Де є мета, яку має діпняти збуджена духова сила традиційної України? Яке є її місце, роля, її місія в борні на життя і смерть з духами тьми, які зійшли на землю уярмити її, а нашу країну в першу чергу?

Бо та борня матеріальних сил, що йде у видимім світі, є лише маніфестацією боротьби незримих потуг, позитивних і негативних, спиритуального характеру; бо сила що дасть нам фізичну перемогу, б’є з невисхлого джерела прадавньої містики нашого Києва.

Може причина невдач останніх національних зривів була та, що робилося половину діла. В добу, подібну до нашої, казали: «Скоріться Богові і протиставтеся дияволові, і втече від вас» (Ап. Яків 4, 7). Нераз двоєдушні чинять перше, та не мають відваги на друге. Або мають останню, та не приймають того першого. Тому й не можуть відігнати від себе диявола, ані від країни своєї. Коли зрозуміють цей основний наказ бодай немногі, – многі, і країна з ними, підуть за тими першими. Бо «ось і кораблі, хоч які великі вони і хоч якими женуться сильними вітрами, невеличким стерном кермуються, куди хоче керманич». (Ап. Яків III, 4). Тільки щоб знали керманичі мету, до якої крізь муки, кров, сльози і боротьбу, веде Україну тверда рука Божого Провидіння.

Автор

Серпень 1956 р. На вигнанні.

Примітки

Подається за виданням: Донцов Д. Від містики до політики. – Торонто: Спілка визволення України, 1957 р., с. 5 – 6.