Горошківська фортеця в світлі документів, історіографічних та картографічних джерел
Горковчук Л.В.
Однією з історичних пам’яток селища міського типу Хорошева (раніше Володарськ-Волинський, Горошки [1]) є парк Кутузова, розташований серед залишків старовинних валів та ровів.
В реєстрі пам’яток археології Житомирської області тип пам’ятки зазначено як замчище XVI-XVIII ст., розташоване в урочищі «Кутузовская крепость» на правому березі р. Ірші. Охоронний номер 215, взято на державний облік в 1995 р.
Інтерактивний атлас «Туристична Житомирщина» [1], виділяє, зокрема, Парк ім. Кутузова як «Парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва» та «Горошківське городище [2] часів Київської Русі» як археологічний об’єкт [2].
В даній статті пам’ятка аналізується на основі опублікованих документів, історіографічних, картографічних джерел та натурних обстежень.
Письмових свідчень щодо існування фортеці [3] чи замку [4] небагато. Перші з них датуються 40-ми роками 17 століття. З 1625 року містечко Горошки належало київському підкоморію Стефану Немиричу герба Клямри. Після його смерті в 1630 році маєток перейшов до Марти Войнаровської, вдови Стефана, а потім і до його синів, які до поділу 1646 р. спільно володіли усіма маєтками [3,12]. Горошки були однією із резиденцій київського підкоморія Юрія Немирича, зокрема , тут він упорядковував підкоморські книги і тут же було оформлено розподіл володінь між братами 14 жовтня 1646 року. Грежанська волость, в тому числі й Горошки, відійшла Юрію Немиричу [4, 99-100].
Джерела, де є згадки про Горошківську фортецю чи замок , наведені в хронологічному порядку.
1) 1647 р.
В Житомирській гродській записовій і поточній книзі, 1647 і 1648 років в повідомленні за 28 травня 1647 згадується Горошківський замок [6, 9]:
76. 1647, мая 28. Жалоба дв. Выгановскаго на дв. Косецкаго о томъ, что послѣдній, неосновательно обвинивъ его в покражѣ котловъ у еврея Жельмана, самовольно подвергъ тягостному тюремному заключению в Горошковскомъ замкѣ, і сверх того отрицаетъ его дворянское происхожденіе. – Л.89.
2) 1649 р.
Декілька свідчень про Горошківську фортецю й замок є в документах, що стосуються періоду національно-визвольної війни 1648 – 1657.
В ухвалі реляційного сеймику Київського воєводства від 15 березня 1649 р. у м. Луцьк йдеться по набір на один рік 300 іноземних піхотинців для гарнізону «fortecy Horoszkowskiey» [7, 352; 8, 76].
Цитата:
Zocobna chcemy miec praesidium, propter chara pignora nostra, fortecy Horoszkowskiey: piechoty cudzoziemskiey trysta, z ktorych kazdemu na miesiac po iedynastu zlotych rachuiac, a zosobna na laufgide, w pierszey czwerci, takze po iedynastu zlotych na iednogo semel pro semper; czyni to na rok zlotych czterdziesci dwa tysiaca dziewieseth.
Переклад:
Окремо ми хочемо мати захист , для безпеки наших дітей, Горошківської фортеці: 300 осіб чужоземної піхоти, кожному з яких щомісячно по 11 злотих відраховувати, та окремо на прожиття, в першій чверті (року) по 11 злотих на кожного semel pro semper (раз і назавжди), тобто за рік виходить 42 900 злотих.
Переказ змісту цього документа наведено в книзі «Національно-визвольна війна в Україні. 1648-1657. Збірник за документами актових книг» [9, 44-45].
Цитата:
«-ухвалення набору на один рік 300 іноземних піхотинців для гарнізону фортеці у с. Горошки з виплатою їм щомісячно по 11 золотих, причому, за першу чверть року повинно бути сплачено й по 11 золотих затягових [5]; річної виплати на піхоту треба 42,9 тис. золотих».
У даному перекладі вираз «fortecy Horoszkowskiey» переведено як «фортеці у с. Горошки» . На той час Горошки були містечком, а не селом, що й показує наступний документ.
3) 1650 р.
Скарга дворянина Івана Кевлича про пограбування його майна в Горошківському замку покозаченими горошківськими міщанами та селянами київського підкоморія Юрія Немирича, датована 19 липня 1650 р. із книги Київського центрального архіву №19, л.386, акт 362 [8, 471-473].
Події відбувалися в «старым месте Горошкахъ» за участю «месчан горошковских и селян Горошечокъ».
Цитата:
«…а скоро по одезде ведаючы подданые его милости пана подкоморного о такових достатках в цекавзе в замку горошковском, под час тое своеволи и ребелией козацкой, не будучы до козаков належными, в року прошлымъ, тисеча шестсот сорокъ осмом, месяца юля двадцат девятого дня, учинывши бунът до своеволи и шарпанины, лупъ и здобычы непристойной, вси выш менованые прынцыпалове, з штурмом и тумултом великим, скоро по одезъде протестуючого, до замку горошковского впадшы, цекавзъ одбивши и скрини протестуючого, замки поодбиявши, полупавши, вси шаты, охонзонтва и розные речы и достатки, якиеколвекъ там были такъ в скрыняхъ, яко и в ыншых, все побрали, пошарпали и межи себе поделили, до домов своих допровадили, и ку пожиткови своему обернули…».
Із опису видно, що до комплексу фортифікаційних споруд Горошківської фортеці входив цейхгауз – складське приміщення для зберігання запасів зброї, спорядження, обмундирування, продовольства тощо ( з німецької Zeughaus).
4) 1700 р.
У Овруцькій гродській книзі за 1710 – 1713 роки [10, 1-4] є запис про інвентар містечка Горошки за 1700 рік, писаний в «zamku Horoszkowskim». Зокрема, там повідомляється, що «miasteczko Horoszki puste, chlopa zadnego niemasz».
Малочисельність повідомлень про Горошківську фортецю або замок пов’язана, зокрема, з невеликим періодом її функціонування як фортифікаційної споруди. Вже в другій половині XVII-на початку XVIII ст. бастіонні укріплення втрачають своє оборонне значення [11, 6].
Горошківська фортеця, втративши оборонну функцію, використовується як резиденція власників містечка Горошки до початку 20 ст.
В цей період виконуються роботи по частковому нівелюванню зовнішніх укріплень, засипанню ровів. Вали трансформуються в паркові тераси.
В XIX столітті фортеця описується вже як історична пам’ятка. 1867 року в тижневику «Tygodnik Illustrowany» Nr 404 – 405 за 1867 р. була опублікована стаття G. Ossowski «Мiasteczko Horoszki i jego hyperyty (labrador)/ (Notatka historyczno-geologieczna)» (Містечко Горошки і його лабрадорити. Нотатки історико-геологічні) [12, 289-290]. Короткий огляд історії містечка Горошки містить опис давніх валів.
Цитата:
Co do przeszlości Horoszek, niewiele umiemy powiedziéć, bośmy o niéj dowiedziéć się mogli. Po prawéj stronie rzeki (Irszy), na wynioslym, skalistym įéj brzegu (jak to widziémy na zalączonéj rycinie), wznosi się dość malowniczy drewniany dom wlaściciela, otoczony niewielkim prześlicznym parkiem. Cala tya przestrzeń, przypiérająca do stromego brzegu rzeki, obramowana jest w pólkole dwoma równolegle z sobą idącemi walami, doskonale do dni dzisiejszych zachowanemi. Tu i owdzie zawalające w nich jamy, tworzą niewielkie w gląb ziemi otwory, zdradzajace podziemne chodniki i lochy. W takich otworach znajdowane byly ostatniemi czasy kule kartaczowe I uzbrojenia rycerskie. Z tych posiadamy jednę koszulkę źelazna, z kólek misternie wyciskanych i dwie inne niecale, prostszego wyrobu, rdzą zupelnie zniszczone. Zastanawiając slę nad formą, kierunkiem i systemem przyjętym w urządzenie horoszkowskich walów, nie moźemy przypisać ich usypania odleglej przeszlości. Odnieść je wypada, co najwięcéj, do ostatnich lat XVIII w., a moźe kończone byly juź w XIX wieku. Zatracenie miejscowego archiwum wszystkich miejscowych dokumentów, ostatecznie postawilo nas w niemoźności badania przeszjych kolei tego miasteczka, jego rozwijania sie, wewnętrzenego źycia I kierunku dąźeń jego ludności. Wiadomo tylko, źe w ostatnich dziesiątkach XVIII w. Horoszki naleźaly do glośnogo w miejscowych dziejach tych czasów sędziego grodzkiego Dubrowskiego. Moźe do téź epoki naleźy powstanie wzmiankowanych walów. Następnie przeszly Horoszki na wlasność i staly się czsowém mieszkaniem hr. Kutuzowa Smoleńskiego, i ztąd feldmarszalek ten wezwany zostal do walki z Napoleonem.
Переклад:
Що стосується минулого Горошок, то ми не можемо сказати, що багато могли довідатись про нього. На правому березі річки (Ірші), на високому скелястому березі (як видно на вигравіруваному малюнку) стоїть мальовничий дерев'яний будинок власника, оточений невеликим красивим парком. Весь цей простір, що примикає до крутого берега річки, обрамлений півколом з двох паралельних валів, що ідеально збереглися до наших днів. Тут і там провалюються в них ями, утворюють в землі отвори, розкриваючи підземні ходи та льохи. У таких отворах були знайдені в останній раз кулі картечні і лицарські озброєння. З них ми маємо одну залізну сорочку, з майстерно висічених кілець та ще дві не цілих, простого виробу, іржею повністю знищених. Форма, напрямок і система, прийняті в будівництві горошківських валів, не дають можливості приписати їх відсипання далекому минулому. Пов’язані вони, напевне, з останніми роками XVIII століття, або, можливо, вони були закінчені вже в XIX столітті. Втрата місцевого архіву, всіх місцевих документів врешті-решт вказує на неможливість вивчення минулих шляхів цього містечка, його розвитку, внутрішнього життя та напрямку прагнень його населення. Відомо лише, що в останні десятиліття XVIII століття Горошки належали відомому в місцевих діях тих часів Дубровському. Можливо, цей період пов’язаний з походженням згаданих валів. Пізніше Горошки перейшли у власність і стали головним помешканням графа Кутузова Смоленського, і звідси фельдмаршал був покликаний воювати з Наполеоном.
У «Волинському народному календарі на 1892 рік» [13, 15] є короткий опис фортеці.
Цитата:
В двенадцати верстах от упомянутаго селения [Топорище], в стороне, находится местечко Горошки, до сих пор там сохранялись остатки крепости. Это небольшое пространство земли окружено с трех сторон тремя валами и двумя глубокими рвами, а с четвертой омывается небольшою речкою.
Вероятно, эти рвы наполнялись водою в случае надобности и составляли препятствие для нападающего неприятеля. Еще недавно в этих рвах росли столетние дубы и сосны, но теперь их, к сожаленію, нет: Горошки принадлежат к неправославным…
Что пощадило время, того не пощадятъ иноверцы. Колонисты немцы и евреи, как искатели клада, не мало испортили остатков древности.
Як археологічний об’єкт, фортецю було описано В.Б.Антоновичем та нанесено на Археологічну карту Волинської губернії [14, 9].
Цитата :
Горошки. К востоку от местечка, за р.Иршою, есть четырехугольное городище, обнесенное с трех сторон двойным валом и рвом, а с запада защищенное отвесным скальным обрывом к реке; в городище расположена усадьба помещика. Длина валов =180 саженям, вышина до 4 саженъ, глубина рвов =1-4 саж. У въезда сохранилось 2 каменные столба. {Донесеніе Горошковской вол.}.
На археологічній карті Волинської губернії фортеця позначена на правому березі р.Ірші умовним знаком «городище» у вигляді квадрата (рис.1). Місце на карті вказано не точно.
На археологічній карті Волинської губернії фортеця позначена на правому березі р.Ірші умовним знаком «городище» у вигляді квадрата (рис.1). Місце на карті вказано не точно.
Рисунок 1. Городище на Археологічній карті Волинської губернії.
На рис. 2 наведений фрагмент листа 22-7 Військово –топографічної карти Шуберта [15], 1867-1868 р. На рис.3 – фрагмент карти 2-х верстовки, квадрат 29-25, 1911-1912 р.
Рисунок 2. Фрагмент листа 22-7 карти 3-х верстовки, 1867-1868 р.
Рисунок 3. Фрагмент карти 2-х верстовки, квадрат 29-25, 1911-1912 р.
Сучасний стан укріплень відображає рис.4.
Рисунок 4. Фрагмент карти масштабу 1:10000, 1995 р.
Фортеця розташована в межах смт. Хорошів на високому правому березі р.Ірші в місці крутого вигину. Висота над рівнем річкової долини – 18м. Форма близька до квадрата. Площа – близько 5 га. Ширина ровів становить 8-12 м, висота збережених валів сягає від 3 м на півдні до 8-10 м з північної сторони. Вали двоярусні, шириною у верхній частині 3-3,5 м. Достатньо добре збережені два східних бастіони [6]. Куртина [7], що їх з’єднує, має бруствер [8] висотою до 1,5 м.
Північно-західний кут укріплення поритий, частково зруйновано північно-західний бастіон. Південно-західний кут теж порушений, зритий нижній ярус валу, зміни зазнала і геометрична форма – в 1959 році тут було встановлено пам’ятнику Кутузову [16, 209]. Південний вал має проїзд, де, вірогідно, була розміщена брама. Зазвичай брама була захищена равеліном [9], але щільна приватна забудова довкола фортеці, асфальтована дорога, що проходить з південного боку фортеці, не дають можливості виявити його сліди.
Західний фронт прилягає до річки, тому не має чіткої правильної геометрії (Рис.5).
Рисунок 5. Фортеця на космічному фото Гугл.
Вал збудований з глинистого грунту та колотого каменю. Ні вали, ні бастіони не мають казематів [10], а також кам’яного обмурування.
Порівняльний аналіз геометричної форми та матеріалу укріплення дозволяє стверджувати, що це – бастіонна фортеця голландської фортифікаційної школи [18, 117; 19, 200; 20, 11-13].
На застосування елементів саме староголландської школи вказують наступні ознаки: бастіони земляні, без орильйонів [11] («безвухі»), низькопосаджені, з гострими чоловими кутами, майже прямі кути між куртиною і фланками [12]. Відсутнє кам’яне обмурування валів і бастіонів. [21, 333-337]
Прикладом такої фортеці може бути Кодацька фортеця. На рис. 6 приведений рукописний план фортеці Кодак староголландської фортифікаційної школи [22, 993].
Рукописна Карта річки Дніпра, 1635 р."/>
Рисунок 6. План Кодацької фортеці. Рукописна Карта річки Дніпра, 1635 р.
Класичні бастіони поширились в Італії ще на початку XVI ст. На території України розквіт їх відбувається пізніше і припадає на злам ХVІ–ХVІІ ст. [20, 15]. Пік будівництва класичних бастіонних фортець припадає на 1620-1630 роки і пов’язаний з діяльністю таких визначних архітекторів та військових інженерів як Гійом Левассер де Боплан [13] , Андреа дель Аква [14] , Адам Фрейтаг [15], Фрідріх Геткант [16].та інших.
Але найбільш вірогідним може бути причетність до побудови Горошківської фортеці військового інженера , картографа, автора книг з фортифікації Юзефа Наронович –Наронського.
Юзеф Наронович Наронський (Józef Naronowicz-Naroński ) перебував в Речі Посполитій з 1639 по 1659 рік. З 1639 по 1640 рік був асистентом Боплана. З 1644 року перебував на службі у Януша Радзивілла, у 1644-1653 роках робив плани радзивіллівських володінь. Після смерті Януша Радзивілла переїхав в Прусію до Богуслава Радзивілла. Покинув Річ Посполиту в 1658році. [26, 62; 25,157; 27, 32].
У 1640-1645 роках Наронович-Наронський виконував картографічні роботи на Київському Поліссі у володіннях Юрія, Владислава та Стефана Немиричів [28, 101-103; 29, 68; 30, 4].
Вагомим результатом діяльності Йозефа Наронович-Наронського як інженера та картографа стала багатотомна праця "Księgi nauk matematycznych"-Книга наук математичних, 1659 р. Рукопис «Книги наук математичних» (Księgi nauk matematycznych) має три частини: том І «Arithmetica practica», том II «Geometria albo rozmiar…», Tom III «Optica lubo perspectiva…» [31].
Рукопис ІІ тому «Geometria albo rozmiar…» зберігається в Bibliotece PAN w Krakowie (nr.1452), частина роботи (розділи 10-16) була підготовлена до друку Тадеушом Новаком та опублікована під назвою «Kartografia. O delineacyjach miejsc różnych i czynieniu map geographice» в 2002р. [30].
Одна з частин ІІІ тому – «Architektura militaris, to jest budownictwo wojenne» вперше видана друком під назвою . «Budownictwo wojenne» в 1957 під редакцією Тадеуша Новака (Tadeusz M. Nowak) [27, 29-58].
З метою реконструкції початкового креслення Горошківської фортеці використані матеріали з частини «Architektura militaris, to jest budownictwo wojenne» рукопису Tom III «Optica lubo perspectiva…» [31], що є у вільному доступі на сайті бібліотеки Варшавського університету.
Для порівняння з елементами фортифікації Горошківської фортеці на рис. 7-8 наведені декілька ілюстрацій з частини «Architektura militaris, to jest budownictwo wojenne».
Рисунок 7. Розрахунок розмірів регулярної фортеці у формі квадрата за книгою Наронович-Наронського «Budownictwo wojenne», рукопис, с.18 (ел.145).
Рисунок 8. Профіль валу з рукопису Наронович-Наронського, с.14 (ел.141), «Budownictwo wojenne».
Аналіз форми укріплення та профілю валу Горшківської фортеці на основі праці Наронович-Наронського «Budownictwo wojenne», дозволяє зрозуміти розбіжності в описах кінця 19 та 20ст., що були наведені на початку статті.
Для пояснення елементів профілю використано креслення зі стор.8 (ел.135).
Рисунок 9. Профіль з назвами елементів фортифікації на основі ілюстрації зі с.8 (ел.135), «Budownictwo wojenne».
На рис.9 позначені назви елементів профілю з рукопису Наронович-Наронського, «Optica lubo perspectiva…», частина «Architektura militaris, to jest budownictwo wojenne»:
1) вал;
2) дорога на валу (валганг);
3) бруствер – мурована або земляна стінка заввишки від 1,4 до 2,3 м з бійницями на оборонному мурів або валу, що слугує прикриттям оборонців;
4) дорога валу нижня (валганг);
5) привалок (бруствер);
Нижній валганг разом зі своїм бруствером – фосебрея – утворював перший ярус оборони, захищаючи дно рову.
6) дорога над валом од рову (берма);
7) рів;
8) прикрита дорога – широка смуга між гласісом і контрескарпом, призначена для зручності вилазок і контратак;
9) гласіс – пологий насип перед ровом, попереду прикритої дороги для полегшення обстрілу місцевості перед головним валом;
10) контрескарп – зовнішій укіс оборонного рову, розташований навпроти ескарпу;
11) ескарп (франц.: escarpe; італ.: scarpa – укіс) – частина профілю кам’яно-земляного оборонного укріплення, що формує внутрішній укіс рову та обидва укоси оборонного валу; мур, що має позитивний ухил і виконує підпірну або протирикошетну функцію.
У «Волинському народному календарі на 1892 рік» як вали описані три елементи фортифікації – вал, привалок (бруствер) та гласіс. Як рови описані дорога валу нижня (валганг нижній) та рів. У описі з «Археологической карты Волынской губернии…» перераховані два елементи фортифікації – вал та привалок (бруствер) – як подвійний вал та рів (рис.9).
Таким чином, обидва описи правильні, але описують різну кількість елементів фортифікації. На сьогоднішній день залишки гласісу збереглися зі східного боку, де по ньому проходить дорога. З півночі дорога проходить по рову, а на місці гласісу – городи. На південній стороні дорога також проходить на місці рову. Натяком на гласіс або равелін тут може бути вищий рівень тротуару і приватних садиб- до 1,5 м від рівня проїзної частини дороги. Відкоси проїзної частини дороги в цьому місці укріплені кам’яною кладкою.
Ілюстрацій із рукопису допомагають зрозуміти, який початковий вигляд могла мати фортеця, як облаштовувалася брама та міст через рів.
Загальний вигляд бастіонної фортеці з палацом показує ілюстрація на с.4 (ел.131), рис.10.
Рисунок 10. Бастіонна фортеця з палацом,
Облаштування брами і равеліна – ілюстрація зі стор.142 (ел.264), рис.11.
Рисунок 11. Облаштування брами і равеліна, с.142 (ел.264), «Budownictwo wojenne».
Аналіз топографії місцевості, форми та кутів бастіонів, довжини та напряму куртин, вказує на те, що фортеця була іррегулярною, тобто, не мала правильної геометричної форми. Приклади іррегулярних фортець наведені на рис.12.
Рисунок 12. Приклади нерегулярних фортець, с.89 (ел.212), «Budownictwo wojenne».
Графічна реконструкція початкового плану Горошківської фортеці (рис.13) виконана з використанням методів побудови класичних бастіонних фортець голландської школи, викладених в роботі Наронович-Наронського «Budownictwo wojenne». В якості картографічної основи використане космічне фото Гугл. На рис.13 стрілками показано місця та напрям зйомки, цифрами – номер (фото 1-8).
Рисунок 13. Реконструкція схематичного плану фортеці.
Такий варіант плану фортеці допомагає встановити можливий спосіб наповнення водою рову. Адже на північ від фортеці протікає струмок, перекривши який, воду можна направити в рів.
Побудова бастіонних фортець потребувала теоретичного обгрунтування, значних матеріальних і трудових ресурсів. Використання грунту як основного матеріалу, вимагало виконання робіт за один теплий сезон. Для захисту фортеці був необхідний хоч і нечисленний, але обізнаний з артилерійською справою, гарнізон. Тому таке будівництво могли дозволити собі лише найвищі посадовці, великі магнати [21, 338], якими були на той час, наприклад, Немиричі.
Таким чином, час побудови Горошківської фортеці обмежений:
1) Періодом активного функціонування в Речі Посполитій, в тому числі в Україні, бастіонних фортець – кінець XVI ст.-кінець XVІІ ст.
2) Наявністю власника – ініціатора побудови, що мав необхідні матеріальні й людські ресурси. Від 1625 р. Горошки стали власністю родини Немиричів. Стефан Немирич помер 1630 р. Юрій Немирич повернувся з навчання за кордоном 1634р. З 1641 р. – київський підкоморій.
3) Періодом перебування на Поліссі військового інженера, що працював у володіннях Немирича – 1640-1645р.
4) Документами, що фіксують наявність фортеці чи замку в Горошках:
a) Перевірені дані – 1647 р.;
b) Неперевірені дані – 1640 р. В статті Фотинського О. «Юрий Немирич. Эпизод из истории Волыни XVII века» є повідомлення, що після одруження в 1940 році із Єлизаветою Слупицькою, донькою люблінського каштеляна, Ю. Немирич з дружиною осідають Горошках і засновують в замку в замку аріанську каплицю [32].
Немає ніяких підстав датою побудови вважати XVI ст., як це датовано в реєстрі археологічних пам’яток. Також безпідставно вважати цю споруду залишками городища часів Київської Русі.
Аналіз письмових джерел, картографічних матеріалів, геометричних параметрів -форми, пропорцій, кутів, а також використаних для будівництва матеріалів-дозволяє зробити висновок, що Горошківська фортеця – нерегулярна бастіонна фортеця староголландської фортифікаційної школи, побудована в 1640-х роках, коли Горошківський маєток належав родині київського підкоморія Юрія Немирича. З великою вірогідністю можна стверджувати, що план був розроблений військовим інженером, картографом Юзефом Наронович-Наронським.
1. Інтерактивний атлас «Туристична Житомирщина». Електронний ресурс .
3. Задорожна О.Ф. Формування Черняхівської волості Немиричів. -Наукові записки. Том 91, Історичні науки / Національний університет «Києво-Могилянська академія». – 2009.
4. Задорожна О.Ф. Рід Немиричів у шляхетській корпорації Київського воєводства: майновий статус і політична діяльність (XVI – середина XVII ст.) : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук / Задорожна Оксана Федорівна ; Національний університет «Києво-Могилянська академія».Київ : [б.в.], 2010., 393с.
5. Липа, Катерина. Теорія архітектури, містика і війна.-К.: LAURUS, 2016.-152с.
6. Опись актовой книги Киевскаго центральнаго архива: (оффициальное издание архива). – Киев : в Университетской тип., 1869-1907. – 23 см.
№ 18: Книга Житомирская гродская, записовая и поточная, 1647 и 1648 годов / сост. И. П. Новицкий. – 1874. – 10 с.
7. Архив Юго-Западной России. Часть 2. Том I. Университетская типография, Киев, 1861, 593 с.
8. Архив Юго-Западной России: Часть 3. Том IV. Университетская типография – Киев, 1914, 1100 с.
9. Національно-визвольна війна в Україні. 1648-1657. Збірник за документами актових книг / Керівник проекту Музичук О. В.; Упор.: Сухих Л. А., Страшко В. В. Державний комітет архівів України. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. – К., 2008. – 1011 с.
10. Архив Юго-Западной России: Часть 6. Том II. Издательство: Тип. И. и А. Давиденко, – Киев, 1870, 623 с.
11. Оконченко О. М. Объемно-пространственная структура бастионных замков. Западной Украины / О. М. Оконченко // Austrian Journal of Humanities and Social Sciences. Wien – Vienna: “East West”, 2014. – № 9–10. – С. 3–7. Матеріали конференцій.
12. Tygodnik Illustrowany 1867, Nr 380 – 405. Tom XV
13. Волынский народный календарь на 1892 год, год четвёртый, Житомир, 1891 г.
14. Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии с картой, указателем имен географических, указателем предметным и перечислением источников, послуживших при составлении карты // Труды XI Археологического съезда в Киеве. 1899. М., 1901. Т. 1. С. 1 — 133.
15. Военно-топографическая карта Российской Империи 1846-1863 гг. (издавалась до 1919 г.), созданная под руководством Ф.Ф. Шуберта и П.А. Тучкова. Масштаб: 3 версты на дюйм. Ряд: XXII, лист: 7.
16. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Житомирська область / Ред. кол. тому: Чорнобривцева О. С. (гол. редкол.), Булкін Г. П., Бутич I. Л., Василевський А. Ф., Вахбрейт 3. Д., Гудима Н. Г., Денисенко Г. І., Зайцев В. М., Іващенко О. М., Матящук В. О., Mocквін П. П., Новик М. К. (відп. секр. редкол.), Павлов О. О., Павловський А. А., Ремезов О. П. (заст. гол. редкол.), Чекарев Л. М. АН УРСР. Інститут історії. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1973. – 752 с.
17. Пламеницька О. Castrum Camenecensis. Фортеця Кам’янець : (пізньоантичний – ранньомодерний час) / Ольга Пламеницька. – Кам’янець-Подільський: ФОП Сисин О.В., 2012. – 672 с.
18. Глушок О. В. Еволюція фортифікації на Правобережжі під впливом змін у тактиці облоги (XV – XVII ст.) / Упоряд. Ю. С. Буйських. – К.: Університетське видавництво Пульсари, 2009. – 124 с.
19. Оконченко О. Планувальна структура ранніх бастіонних фортифікацій замків Західної України // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2011. — № 716 : Архітектура. Ландшафт дахів історичного центру міста: проблеми збереження і регенерації. — Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2011. — С. 198—209..
20. Оконченко О. М. Архітектура фортифікацій замків Західної України середини XVІ – кінця XVII століть : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури : 18.00.01 – теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури / Ольга Михайлівна Оконченко ; Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”. – Львів, 2015. – 24 с. – Бібліографія: с. 17–19 (20 назв).
21. Федунків З. Б. Еволюція оборонних укріплень бастіонних регулярних замків Західної України / З. Б. Федунків // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. – 2016. – Вип. 43(1). – С. 332-342. –
22. Pernal A. Two newly-discovered seventeenth-century manuscript maps of Ukraine [w:] Od Kijowa do Rzymu. Z dziejów stosunków ze Stolicą Apostolską i Ukrainą, pod redakcją M. R. Drozdowskiego, W. Walczaka, K. Wiszowatej-Walczak, Białystok 2012., с.983-1000,
23. Гійом Левассер де Боплан. Опис України. Переклад Я.І.Кравця, З.П.Борисюк. Київ, 1990.
24. Łopatecki K., Walczak W. Maps and plans of the Polish Commonwealth of the 17th c. in archives in Stockholm = Mapy i plany Rzeczypospolitej XVII w. znajdujące się w archiwach w Sztokholmie, t. I, Warszawa 2011, pp. 332 [only pages 3-15, 28-222]
25. Polskie wojskowe piśmiennictwo techniczne do roku 1764, seria: Wypisy źródłowe do historii polskiej sztuki wojennej z. 8 B, oprac. Tadeusz Nowak • Wojskowy Instytut Historyczny (1961)
26. Alexandrowicz S. Pochodzenie Józefa Naronowicza-Narońskiego, twórcy topograficznej kartografii Litwy i Prus Wschodnich, «Acta Universitatis Nicolai Copernici». Nauki Humanistyczno-Społeczne. Bibliologia, 2000, T. 4, s. 62.
27. Novak, T. «Budownictwo wojenne» Naronowicz-Narońskiego: (rekopis z r.1659), Kwartalnik Historii Nauki i Techniki, 1957, Tom 2 , Numer 1, s. 29-58
28. Люта Т. IMAGO URBIS: Київ на стародавніх мапах. — Харків-Київ : Видавець Олександр Савчук, 2017. — 192 с. : [149 іл.]
29. Александрович С. Картографические труды Юзефа Нароновича-Нароньского на землях Великого княжества Литовского в середине XVII в. с.65-74. (Археографический ежегодник за 1966 год. М.: Наука, 1968. – 456 с.)
30. Naronowicz-Naroński J. Kartografia. O delineacyjach miejsc różnych i czynieniu map geographice. Rękopis z 1659 roku do druku przygotował oraz wstępem i komentarzem opatrzył T.M. Nowak. Białystok, 2002.
31. Naronowicz-Naroński, Józef. Optica lubo perspectiva to iest opisanie nauk widzenia albo przezoru w obaczeniu wszelkich rzeczy wymalowania y własney postaci wyrażenia także osobliwie architectura militaris to iest budownictwo woienne… potem architectura civilis – budownictwo pałacowe : z osobna tablice nazwisk wszystkich nauk matematycznych… z tłumaczeniem z łacińskiego na polskie na ostatku przydana rabdologia albo prędkorachunkowy sposób arithmetici… : to wszystko wzięto z różnych autorów, z wielą przydatków y z doświadczenia samego napisano / przez Jozepha Naronowicza Narońskiego, którego ręką rysowane y pisane A. D. 1659 Junii 3 skończono. –1659.
32. Фотынский О. Юрий Немирич. Эпизод из истории Волыни XVII века / О. Фотынский // Волынский историко-археологический сборник. – Вып. 1. – Житомир, 1896. – С. 1−7.
33. Шперк В.Ф. Фортификационный словарь. Издание ВИА. Москва, 1946
1. В даній статті використовується назва Горошки в часових рамках 17 – початку 20 ст.
2. Городища – давні поселення (нині – залишки поселень), огороджені укріпленнями, що відповідали потребам кругової оборони (були оточені земляними валами з ровами).
3. Фортеця- замкнений периметр оборони, підпорядкований єдиному фортифікаційному задуму. Оборонні споруди фортеці могли охоплювати місто, також Ф. могла бути окремим військовим об’єктом. У цьому випадку всередині оборонного периметра розташовувалися гарнізонні будівлі [5,121].
4. Замок – оборонна споруда, що виникла за доби середньовіччя і поєднувала оборонні та житлові функції [5,118].
5. Затяг – вид вербунку війська у Речі Посполитій XV-XIX ст., який полягав у добровільному наборі особового складу підрозділів та передбачав отримання ним певної усталеної платні.
6. Бастіон – полігональне, зазвичай п’ятикутне в плані укріплення дерево-земляної або кам’яно-земляної конструкції, розташоване на розі або посередині куртини фортеці, що слугує для ведення фланкуючого обстрілу; складові частини – фаси, фланки, горжа [17].
7. Куртина – прямолінійна ділянка оборонного муру або валу між двома баштами або бастіонами [17].
8. Бруствер – мурована або земляна стінка заввишки від 1,4 до 2,3 м з бійницями на оборонному мурів або валу, що слугує прикриттям оборонців [17].
9. Равелін – фортифікаційна споруда трикутної в плані форми, розташована перед фортечним муром з напільного боку рову [17].
10. Каземат (франц.: casemate; італ.: casamatta – невидиме укріплення) – муроване склепінчасте приміщення галерейного типу (іноді розділене на окремі камери), влаштоване всередині оборонного валу або з внутрішнього боку замкового муру, призначене для зберігання боєприпасів, ведення обстрілу. В останньому випадку мають бійниці [17].
11. Орильйон – елемент бастіону староіталійської школи. О. являв собою заокруглене продовження чола бастіону, що захищало шию бастіону.
12. Фланк- сторона бастіону, що примикає до куртини.
13. Гійом Левассер де Боплан перебував в Речі Посполитій з 1630 по 1647 рік. [23, 3-4]. Під його керівництвом було споруджено зокрема, фортифікації у Барі -1631 р., фортецю у Бродах 1632-1633, укріплення у Кодаку -1634 та Кременчуці – 1634-1635. [23, 3].
14. Андреа дель Аква , переїхав до Речі Посполитої у 1608 році й жив та працював тут до своєї смерті в 1656р. У 1630-1635 роках керував будівництвом фортеці в Бродах по проекту Боплана та палацу в Підгірцях(1635–1640). [25, 44].
15. Адам Фрейтаг з 1633 по 1650 рік (до своєї смерті) перебував на службі у Януша Радзивіла як військовий інженер, фортифікатор і лікар. [25, 63].
16. Фрідріх Геткант – німецький військовий інженер, артилерист, картограф, полковник артилерії (з 1660 p.). Прибув до речі Посполитої приблизно в 1625 році. З 1634 року вже був військовим інженером на службі у королів Речі Посполитої. Наглядав за спорудженням фортифікацій у Львові (1635), , Гданську (1648, 1651-1655). [24, 62-63]. Фрідріх Геткант виконав обміри Кодацької фортеці в 1635 роціі. [25, 213].
Смт Хорошів, 1 травня 2018 р.
с.4 (ел.131), «Budownictwo wojenne».
Зелені стрілки позначають місця відповідних фотографій.
Література
Фотографії
Фото 1. Східна куртина з бруствером. Вид від північно-східного бастіону. 5.05.2016
Фото 2. Вид на північно-східний бастіон з бруствера. 10.04.2016
Фото 3. Північно-східний бастіон. Вигляд зі сходу. 08.12.2017.
Фото 4. Північний рів, вид на північно-західний бастіон. 08.12.2017.
Фото 5. Вид на північну куртину та рів з північно-західного бастіону. 10.04.2016.
Фото 6. Частково зруйнований північно-західний бастіон. Вид з заходу, від р.Ірші. 7.03.2017.
Фото 7. Південно-східний бастіон. 7.03.2017.
Фото 8. Камінь та глинистий грунт, з якого побудовані вали. 10.04.2016.
Примітки
Додатково