Архітектура і скульптура ратуші в Бучачі

Логвин Г. Н.

У Бучачі, районному центрі Тернопільської області, зберігся один з най інтересніших пам’ятників архітектури XVIII в. – ратуша, багато оздоблена скульптурами.

Відомості про перебудови і ремонти ратуші дуже скупі і з них важко судити про ті зміни, яких зазнала споруда за довгу історію свого існування. Судячи з уривчастих даних, ратуша проіснувала у первісному вигляді до 1865 р., коли з невідомої причини у місті спалахнула величезна пожежа. У 1870 р. ратушу відбудували. За свідченням очевидців, скульптури на ратуші зображали дванадцять подвигів Геракла (Геркулеса).

Первісна висота ратуші разом з завершенням сягала 22 сажнів. Барочне завершення було розфарбоване і закінчувалося шпилем з прапорцем. Нині висота ратуші без завершення становить 35 м. З численних статуй, які колись були на ратуші, у полум’ї пожежі більшість загинула; дуже пошкоджені і фігури атлантів, які підтримують п’ять балконів.

Ратуша розташована на площі Ринок. Про час її спорудження немає вірогідних відомостей. Побічні дані дають підставу гадати, що її збудовано близько 1751 р. Підставою для такого датування є насамперед дві скульптурні фігури – одна біля входу до міста, з датою 1750 р., і друга – богоматері – у місті, з датою 1751 р. Архітектура п’єдесталів обох скульптур цілком аналогічна архітектурі ратуші і виявляє руку одного майстра.

З документів відомо, що будівником ратуші був львівський зодчий Бернард Меретін, який створив у Львові знаменитий собор Юра і, як гадають, будинок Любомирських на розі Руської вулиці і площі Ринок, а також ряд споруд у Львівській області. Мабуть, працюючи над ратушею, він водночас створив і ці два постаменти.

Ратуша в Бучачі. Загальний вигляд	Собор Юра у Львові. Архітектор Б. Меретін. Фрагмент головного фасаду

Як відомо, Меретін був занятий будівництвом собору Юра з 1744 р., коли складав проект і вів підготовчі роботи; головні ж будівельні роботи розгорнулися лише між 1751 і 1758 рр. У 1759 р. Меретін помер. Величезне будівництво собору цілком захоплювало майстра, і тому будувати ратушу після 1751 р. він не міг. Отже, він міг працювати над нею тільки до 1751 р.

Питания про те, хто ж той майстер чи ті майстри, які вирізьбили скульптури ратуші, покищо залишається відкритим.

Одним з майстрів, які працювали з Меретіном на будівництві собору Юра у Львові, був Пінзель. Хто він, лишається загадкою, бо невідоме навіть його ім’я. Деякі дослідники вважають його лише виконавцем чужих проектів і ескізів. Важко сказати, чи брав він якусь участь у створенні скульптур у Бучачі, але є певна спільність між статуєю Юра і бучацькими скульптурами.

Ратуша в Бучачі. Головний (західний) фасад. Обміри Г. Логвина і О. Максимова	Ратуша в Бучачі. Південний фасад. Обміри Г. Логвина і О. Максимова

Ратуша в Бучачі збудована з місцевого каменю-вапняку, з нього ж вирізьблені і фігури. На другому поверсі ратуші містився магістрат, а на першому поверсі і підвалі – торгові та складські приміщення. Розташування приміщень спричинило неоднакове рішення фасадів: головний фасад розчленований шістьма пілястрами, бокові – північний і південний – чотирма, а східний фасад – п’ятьма пілястрами. Незважаючи на таке рішення, єдність споруди не порушена.

Своєрідність внутрішньої планіровки полягає в тому, що майже квадратна в плані будівля розбита на ряд камер-приміщень. У центрі квадрат 2,5:2,5 м містить сходову клітку.

У західній частині ратуша розбита на п’ять кімнат однакового розміру. Місцям прилягання внутрішніх стін на фасаді відповідають пілястри. Таким чином, західний фасад оброблений шістьма пілястрами. Протилежна частина розбита на чотири камери, а місцям прилягання внутрішніх стін відповідають п’ять пілястр на фасаді. Бокові – південна і північна частини ратуші поділені на три кімнати, і фасади відповідно оброблені пілястрами. Крок середніх пілястр значно ширший за крок бокових, що зумовлено розбивкою приміщень внутрішніми стінами.

Ратуша в Бучачі. Розріз по лінії захід-схід. Обміри Г. Логвина і О. Максимова	Ратуша в Бучачі. План другого поверху. Обміри Г. Логвина і О. Максимова

Товщина пілястр – 6 см. Панелі між пілястрами мають невелике заглиблення, яке дорівнює лише 2 см. Завдяки такому невисокому рельєфу створюється дуже інтересний ритм вертикальних ліній, які надають архітектурі легкості і витонченості. Для ратуші характерні тойкі вишукані членування. Так, наприклад, у карнизі є профілі обломів, рівні 1 см.

Розташування приміщень у першому і другому поверхах зовсім однакове, але у ньому врахована своєрідність рельєфу, який значно падає в півночі на південь. Тому у першому ярусі, розташованому на рівні землі, містились торгові приміщення, куди входили просто з тротуару. З південного боку, у зв’язку з тим, що рельєф падає на два з лишком метра, у першому ярусі розміщено кімнати міського самоврядування, а нижче у півпідвалі – торгові приміщення, входи до яких вирішені скромно і просто. Приміщення першого поверху східного фасаду також призначалися для торгівлі. Особливо своєрідно вирішені дверні прорізи. Через те, що приміщення невеликі розміром, двері, вдало вирішені майстром, водночас правили і за вікно, і за прилавок. Лише одна стулка доходила до порога, друга починалася з висоти 115 см від порога; нижче її була влаштована неначе лава з каменю, яка водночас була і прилавком. Майстер старанно продумав кожну деталь. Найбільш скромно вирішені входи у підвали па західному фасаді і півпідва.пп па південному. Це зумовлено тим, що вони розміщувались у цоколі. Фігурні наличники першого поверху відзначаються витонченістю.

У підході зодчого до планіровки приміщень, розбивки внутрішніх стін і розташування пілястр відчувається точне врахування практичного призначення споруди. Розбити план ратуші на рівну кількість однакових камер було і недоцільним і неможливим, бо тоді вийшло б лише 25 маленьких кімнаток. Прийнята зодчим розбивка дала можливість зручно розмістити прихожу, сходову клітку і десять кімнат, різних щодо величини і призначення.

Однакова розбивка кроку пілястр на всіх чотирьох фасадах не дала б зодчому можливості створити такий мальовничий і виразний образ споруди. Обробка фасадів неоднаковою кількістю пілястр допомагала виділити головний і другорядні фасади, підкреслити головний вхід.

На другому поверсі головного фасаду є п’ять балконів, підтримуваних каріатидами. Середній балкон підтримують дві каріатиди – цим ніби ще раз підкреслюється вісь вхідного порталу. Фасад завершується вишуканим фігурним щитом.

Антаблемент вирішений у класичних формах, але з деяким відхиленням від них. Архітрав розбитий не на три частини, як прийнято, а більш спрощено – на дві. У карнизі дуже збільшений винос плити. Капітелі – корінфського ордера, але поруч з акантом широко застосовується мотив черепашок. У першому ярусі зустрічаються капітелі двох типів: до композиції одних введено людську маску, в інших її немає.

Верхні два яруси ратуші являють собою, власне, продовження об’єму, в якому розміщена сходова клітка. Сходи колись вели на плоску покрівлю другого поверху, яка правила начебто за видову площадку, звідки відкривалися чудові краєвиди міста, розташованого амфітеатром навколо.

На рівні підлоги третього ярусу розташований неширокий балкон, який оперізує башту. З нього також можна оглядати місто.

Для того щоб з точки зору пропорцій зрівноважити башту ратуші, яка підноситься над нижнім об’ємом будівлі, зодчий трохи розширив її на рівні парапету першого ярусу. Це розширення башти зодчий маскує плоскою покрівлею. Воно здійснене за допомогою міцних кронштейнів, що несуть на собі тягар стін і звисають за поле стіни сходової клітки у нижньому ярусі. Щоб полегшити два верхні яруси, майстер вирізує в стінах величезні ніші, у кожній з яких розміщує по віконному прорізу. Завдяки цьому обробка верхніх ярусів вийшла більш «ажурною», легкою. Ця легкість підкреслена тдкож вертикалями витончених пілястр і закругленими рогами, у кожному з яких розміщена вузька панель.

Стіни верхніх ярусів трохи ввігнуті всередину, а роги закруглені. Цим створюються багата світлотінь і велика пластичність споруди. Особливо доречні у цьому випадку закруглені роги, ніби «розмиті» повітрям.

Третій ярус звужується у порівнянні з другим і розмірами відповідає сходовій клітці у першому ярусі. Завдяки такому архітектурному прийому майстрові здалося чудово вирішити баштоподібниіі об’єм ратуші і ув’язати всі три яруси в одне ціле.

Майстер ніде не порушує заради ефекту тектоніку споруди. У нього ніде немає дуже вигнутих стін, витих колон, розірваних фронтонів; навпаки, в обробці фасадів кращих його споруд – ратуші в Бучачі і собору Юра у Львові – виразно виступає сувора архітектурна логіка. Він лише обробляє конструктивні частини в дусі архітектури барокко. Образ собору Юра величний. Його громаддя височить над містом, увінчуюючи величезний горб, який нібито править за п’єдестал для грандіозної архітектурної композиції. Завдання майстра зводилось до того, щоб знайти відповідний масштаб споруди. Хрестовокупольна схема собору, його великі об’єми, оздоблені пілястрами, аттіком і вазами, допомогли створити надзвичайно виразний силует. Ратуша в Бучачі, поставлена всередині міста, розташованого амфітеатром, навпаки, не тільки не панує над містом, а зливається з ним. Вона здається величною лише тоді, коли глядач стоїть біля підніжжя її 35-метрового баштоподібного об’єму.

Зодчий вирішив ратушу як струнку і високу башту, увінчану шпилем складного рисунка. Завдяки своїй пластичній виразності, досягнутій ювелірною обробкою фасадів пілястрами, панелями, кріповкамн, які створюють багато вертикальних ліній, що тягнуться вгору, вона контрастно виділяється на фоні малоповерхової забудови.

У той час, коли створювалась ратуша, Західна Україна, як відомо, була загарбана шляхетською Польщею. Феодали і шляхта були повновладними господарями країни. Користуючись правом безмитної торгівлі, вони підривали економічний добробут дрібних торговців та ремісників, що викликало гостре незадоволення і антифеодальні виступи городян. Бучач був протягом ряду століть залежним від феодалів містом, його торгово-ремісницька верхівка веде запеклу боротьбу проти феодалів, вона прагне завоювати собі права і панування. Третій стан всіляко прагне підкреслити свою силу, успіхи і незалежність, втілити в мистецтві свої надії і сподівання. Городяни Бучача саме тоді й будують ратушу, оздоблену статуями античних героїв, які втілюють силу, мужність і віру в перемогу.

Композиція ратуші і її художній образ підпорядковані цій ідеї, втіленій у скульптурних фігурах, які прикрашають її. Головні наріжні алегоричні фігури виражають цю ідею найбільш повно і яскраво. Це Нептун, який замахом жезла приборкує розбурхані хвилі, Давид, що вбиває велетня Голіафа, або Геракл, що душить лернейську гідру і роздирає пащу лева.

Ратуша в Бучачі. Фрагмент північно-західного рогу (Давид і Голіаф, Феміда, запорожець)	Ратуша в Бучачі. Фрагмент північно-східного рогу (Нептун)

Як спочатку були розміщені скульптури – невідомо. Тепер вони стоять на парапеті головного фасаду у такому порядку: на південно-західному розі – Геракл, ліворуч від нього – порожній постамент, а ще лівіше на волюті – фігура полоненого. По другий бік щита на волюті, симетрично постаті полоненого, міститься фігура запорожця. Поруч з запорожцем стоїть статуя богині правосуддя Феміди і, нарешті, на північно-західному розі – скульптура, яка зображає боротьбу Давида з Голіафом.

Збереглися ще чотири постаменти без скульптур: нижня пара постаментів за фігурами полоненого і запорожця, яка відходить вглиб на 1,5 м, і верхня на даху тамбура, розміщена, у свою чергу, ще глибше за першу пару. Таке розміщення скульптур у кількох планах по горизонталі і в чотири яруси по вертикалі дало зодчому можливість створити ефектну глибинно-просторову композицію.

На східному фасаді тепер тільки дві фігури: на півпічно-східному розі, яка зображає Нептуна, і па південно-східному, присвячена подвигові Геракла – боротьбі і’іого з лернейською гідрою.

Ратуша в Бучачі. Фрагмент південно-західного рогу (Геракл і Немейський Лев)	Ратуша в Бучачі. Фрагмент південно-східного рогу (Геракл і Лернейська гідра)

Слід детально зупинитися на скульптурній групі Давида і Голіафа. Корпус Давида у сильному русі, він замахується обома руками, які стискають палицю. Складки одежі Давида красиво обрисовують тіло і трактовані дуже узагальнено. Особливо чудово вирізьблена голова. Крупними ударами різця майстер «ліпить» виразне обличчя Давида. Відкритті рот і чітко обрисовані ніс і підборіддя надають обличчю виразу енергії та сили. Волосся модельоване великими пасмами. Це одна з кращих голів на всій ратуші. Кусок брили біля правої ноги не оброблений, і тіло Давида немовби виростає з неї (це необхідно було і в конструктивному відношенні, для закріплення статуї).

Не менш прекрасно вирізьблений й повалений велетень Голіаф. Він лежить розпростертий навзнаки; руки і голова відкинуті назад і звисають за парапет. Відкинуті назад руки і відкритий рот свідчать про його безсилля. Обличчя велетня модельовано дуже енергійно, просто і разом з тим експресивно і правдиво. Через те, що воно відкинуте назад, у заглибленнях очних западин і рота назбиралося багато опадів, які дуже пошкодили скульптуру. Обидві фігури – поваленого велетня і торжествуючого перемогу Давида – красивим силуетом вимальовуються на фоні неба і ефектно завершують ріг ратуші.

Геракл, що роздирає пащу лева. Скульптура ратуші в Бучачі	Полонений. Скульптура ратуші в Бучачі

Фігура Феміди, що стоїть поруч, збереглася вся, крім голови. Як контраст Давиду вона дана у спокійній позі. Цей спокій підкреслений поворотом пліч і злегка наміченим вигином лівої ноги. Добре модельовані складки мальовничо драпірують струнке тіло богині. Її ліва рука, зігнута у граціозному жесті, ще більше підкреслює і м’якість руху, і стрункість стану.

Як гребінь крутої хвилі, здіймається вгору кам’яний парапет, на волюті якого у величному спокої сидить оголена фігура запорожця. Якщо фігура богині дана хоч і в легкому, але все ж таки русі, то сидяча фігура запорожця – втілений спокій, відпочинок. Чудовий торс модельований сміливо, але разом з тим надзвичайно правильно з анатомічного погляду. Майстер узагальнено трактує торс, мускулатуру плечового пояса і біцепси. Ліва рука (тепер відбита) упирається в бік, а права, що тримає люльку, лежить на коліні. Голова спокійно і впевнено дивиться вперед на громаддя замка, що грізним силуетом височить на вершині гори.

На протилежному боці, симетрично цим фігурам, були розміщені статуї Геракла, який роздирає пащу лева, фігура невідомого змісту, якої тепер немає, і постать сидячого полоненого. Геракл енергійним рухом трохи нахилився в бік фронтону. Коліном правої ноги він упирається в спину лева і руками роздирає його пащу. У цій фігурі також багато руху і пластичної краси. Чудово поставлені голова і торс статуї ще більше посилюють це враження. Майстер сміливо ліпить форму могутнього і по-юнацькому прекрасного стрункого тіла. Одним-двома впевненими і влучними ударами різця він вирізьблює ноги, підкреслює литки, колінну чашечку і головну мускулатуру стегон. У такому ж дусі трактовані могутні біцепси, плечовий пояс і прекрасна шия. Красиво і енергійно повернута голова, очі торжествуюче дивляться вперед. Нема нічого зайвого, непотрібного, дрібного і другорядного, є головне – життєва правда.

Розміщена на протилежному розі ратуші статуя завдяки своєрідно вирішеному силуету не тільки не повторює рулів Давида, який вбиває велетня Голіафа, але, навпаки, різко контрастує з ним характером і напрямом руху.

Близькою до Давида шодо характеру виконання можна вважати фігуру полоненого. Ця фігура, симетрична скульптурі запорожця, інтересно вирішена. Вона різко зігнута. Зв’язані на спині руки полоненого силкуються розірвати кайдани, набухлі від напруження м’язи і гримаса болю і ненависті підкреслюють важкість боротьби і гіркоту поразки. Обличчя, на якому написані гнів і муки, повернуте вниз і з ненавистю дивиться па місто і рийок. У полоненому немає її тіні покірливості, він зв’язаний, переможений, але не зломлений.

Крім цих фігур першого плану, ще по дві пари фігур стояли в глибині, причому нижня пара за парапетом знаходилась на другому плані, а верхня пара (на тамбурі) – на третьому.

На східному розі ратуші вміщено фігуру Геракла, який душить лернейську гідру. Своїм змістом вона близька до наріжних фігур західного фасаду. Але майстер, зумівши зберегти єдність ансамблю, разом з тим надав їй неповторної своєрідності. Геракл душить лівою рукою гідру, тоді як права піднята для міцного удару (руку відбито під час пожежі). Зубчастий, вкритий лускою, хвіст гідри, що звивається навколо Гераклових ніг, і плащ героя, чудово драпірований, який майорить на вітру мов прапор, тільки посилюють динаміку скульптури і надають їй особливої урочистості і величі. На могутніх плечах Геракла посаджена крупна голова з гривою кучерявого волосся. Ця фігура характером трактування мускулів, торса, ніг і рук близька до фігури на південно-західному розі.

Нарешті, остання з уцілілих фігур – Нептун – поставлена на північно-східному розі. Нептун зображений у стрімкому русі. Його ліва нога різко винесена вперед; у контраст цьому рухові права рука, що тримає тризубця, занесена назад. Змахом тризубця Нептун приборкує водну стихію. Характер трактування складок, мускулатури та інших деталей найбільш близький до скульптури Давида. Обидва твори, мабуть, виконані рукою одного майстра. Дуже цікаве обличчя Нептуна. Це не грізний морський бог античної міфології, а скоріше добрий «водяник» українських народних казок.

Навіть при побіжному розгляді скульптур ратуші насамперед впадають у вічі їх високі художні якості та реалістичне трактування. Воші безмежно далекі від занепадницьких, повних фальшивих жестів і релігійно-містичного екстазу фігур домініканських соборів у Львові та Перемишлі і стоять значно вище за них у художньому відношенні. Скульптури ратуші в Бучачі гранично прості і виразні. Вони розміщені з урахуванням усіх законів розташування фігур на фасаді, всіх естетичних і конструктивних вимог.

На порожніх постаментах парапету і на другому ярусі башти видно сліди кріплення скульптур. На парапеті постаментів південного, східного і північного фасадів, по осі пілястр, можливо, знаходились не скульптури, а вази. На рогах парапету другого ярусу башти, очевидно, були скульптури, на рогах третього ярусу тепер стоять вази, які, мабуть, були там і колись.

Якщо наше припущення правильне, то первісно на ратуші могло бути сімнадцять скульптур і одинадцять ваз. Якщо ж вази були тільки на третьому ярусі, а нижче на всіх постаментах стояли скульптури, їх кількість могла дорівнювати двадцяти чотирьом.

Ратуша в Бучачі з її чудесними скульптурами є видатним пам’ятником культури українського народу, блискучим взірцем його реалістичного і демократичного мистецтва.

Подається за виданням: “Питання історії архітектури і будівельної техніки України”, К., Держбудвидав УРСР, 1959 р., с. 159 – 176.