Трьохсвятительська церква у Пищиках

Куземко В.

У 2007 році автор люб’язно надав свій текст для публікації на сайті "Мислене древо", за що ми висловлюємо йому щиру вдячність.

Спроба побачити

На краю невеличкого пагорбка над вулицею між деревами стоїть собі церква на три куполи – трьох святителів. Здіймається товстою шиєю дзвіниця над деревами, якщо дивитися з річки, з лугу.

Фрагмент карти Київської області	Фото 1. Загальний вигляд церкви (середина 70-х р.р. ХХ ст.)

Стоїть зморщена шальовкою, сіра, стара. Залізо дзвіниці здалеку в сонячний день може когось порадує червоно-іржавим кольором. Забиті двері, чорні вікна, нашарування листів брудного заліза на банях. Багато літ стоїть, а чого стоїть, і сама церква не знає. Всі наче забули за неї. Вузькі стежки поруч вказують на те, що повз неї проходять люди та не помічають. Справжня старість… наче кіт, що спить сидячи понурив голову; корабель, що колись вийшов у плавання начисто викрашений і сильний, а повернувся додому невпізнанно брудний, скриплячий залізом, в мозолях-наростах від ракушок.

Знімок доніс до нас от таку саме старість.

Стара вона була вже давно, від дня народження мабуть літ за двісті.

Називають в народі такі церкви козацькими, і не схожі вони ні на костели, ні на такі ж православні синодальні церкви, які набудували по селах починаючи з ХІХ століття.

Але навіть на старому аматорському знімку, вдивляючись в обриси церкви, спочатку бачиш наче купу «дров і заліза», лише потім за цим починаєш помічати спокійну гармонію схованої краси, яка виглядає за «бинтами» набитого з часом заліза, відірваних дошок, листів рубероїду.

«Спроба побачити» первісний вигляд живе разом зі спогадами про церкву.

Як стає в селі більше людей, починають казати і про церкву. Як і раніше, можна було ходити молитися до Успенської церкви, що в Білій (Білій Церкві). Але це далеченько, та і прихожан стає дедалі більше. Громада і староста клопоталися перед духовним правлінням за дозвіл мати свою церкву. Мати дозвіл, то таке, треба щоб були гроші й майстри хороші. Але в ті часи, за браком коштів, робили по-іншому. У Найді – урочищі, де колись переховувалися люди за часів Руїни, стояла уніатська церква, хто і коли її збудував – невідомо. Так от, саме будівельним матеріалом для Пищиківської церкви і прислужилася стара церква з Найди (доказом цього є «дивні» елементи внутрішнього кріплення церкви, де чітко видно використання таких елементів). Так переказували старі люди села.

Фото 2. Елементи кріплення церкви	Мал.1. Вигляд церкви XVIII ст. (реконструкція автора)

Коли це сталося? З історичних джерел відомо, що у 1745 році церкви в селі ще не було, а ті 10 жителів – прихожан Пищиків, що могли сповідуватися, числилися за Успенською церквою у Білій. Якщо уважно придивитися до часу появи церков і кількості населення близьких до Пищиків сіл за допомогою книги Л. Похилевича [1], а також беручи до уваги польську візитацію села Пищиків за 1765 р. [2], де село Пищики це – війтівство і «в тім селі рахується 50 хат, з котрих збирається чиншу 1013 злотих і 18 грошей», слід припустити появу Трьохсвятительської церкви в Пищиках у період 1750-1760 рр. Головними умовами для цього були достатня кількість прихожан і перетворення села у війтівство.

Вибір композиції храму. Церковний канон

Після отримання дозволу на будівництво церков, громади сіл могли самостійно будувати церкву, або запросити майстрів. Ще й тепер, кажуть, у Західній Україні є сімейні артілі, які спеціалізуються на будівництві народних дерев’яних храмів. А у таких сім’ях із покоління у покоління передаються технічні знання по зведенню церков.

Громада разом з майстрами також могла приймати широку участь у творенні храму: обговорювати композиційні схеми (чи прототип) майбутньої споруди (вибирати церкву з одним куполом чи трьома і т.ін.), разом наглядати за будівництвом, брати участь у підготовчих роботах (заготівля деревини, копання ям під майбутні фундаменти).

Іноді громаду міг не задовільнити план храму, затверджений духовенством і тоді майстер, йдучи на зустріч громаді, на свій страх і ризик міняв план церкви. Траплялося, сама громада будувала церкву, без участі найманого майстра [3, 4].

Якщо викликали майстрів, то всі питання будівництва громада обговорювала з майстрами, укладаючи угоду.

Основні положення сучасних договорів нічим не відрізнялися від давніх угод. В угоді спочатку відмічалися сторони: староста з громадою – з одної сторони, майстер (з помічниками) – з іншої. Далі – сам предмет угоди: будівництво церкви (храму) з описом найважливіших ознак – тридільний, одноверхий, критий гонтом, із дубу, висотою в обумовлених саженях, розмірами зрубів.

Далі – умови оплати і сроки виконання робіт – зробити храм в одне літо чи два літа, розмір задатку, етапи будівництва і розрахунки по етапах. Фіксувалась також відповідальність сторін, де помічалося, які обов’язки лежать на кожній із сторін, наприклад – громада повина в конкретний термін заготовити ліс під будівництво, зачистити його і т.ін., майстер – виконати роботу якісно і в в певний час. Поручителі майстра призначалися тоді, коли громада була не до кінця впевнена в його кваліфікації.

Набагато більше відомо про майстрів – «зодчих», які зводили дерев’яні храми у північній Росії. У деякій мірі можливо проводити паралелі з організацією дерев’яної будівельної справи в Україні у цікавий для нас час – ХVIII ст.

«Проектно-технічне завдання», якщо казати сучасною мовою, згідно якого будувалася церква, називали церковним каноном.

Церковний канон повинен був враховувати:

1 – місцерозташування церкви (велике місто, містечко, сільська місцевість, також – рельєф місцевості);

2 – значимість будованої церкви (співпадіння початку будівництва зі знаменною подією, зв’язок із шанованою людиною, ювілеєм, тощо);

3 – назву свята чи імена святих, в честь яких будувалася церква (закладання храму могло відбутися в цей день). Саме до речі нагадати імена трьох святителів, на честь котрих збудували церкву у Пищиках – це Василій Великий, Іоан Золотоуст, Григорій Богослов. Згідно візантійських джерел, свято на честь трьох святителів Вселенської Церкви встановлене у кінці 11 ст. [5] після того, як всі три святителі з’явились єпископу Євхаітському Іоанну і попросили його встановити в пам’ять їх один празник: «Об’яви християнам, – сказали вони, – щоб вони залишили даремну суперечку про наші переваги. Так, як в житті своєму ми старались бути єдинодушними, так і після смерті бажаємо однодумності віруючих» [6].

4 – можливості бюджету на будівництво церкви.

Той, хто проектував церкву, без сумніву знав церковний канон, розписаний для будівлі храму. Але знання церковних пропорцій надто глибинні, складання церковного канону є певна таїна і сімейній артілі чи громаді можно було довірити тільки хіба що технічні завдання – розбиття готового плану на землі, роботу з деревом, саме зведення.

Невідомий Майстер, виходячи з невеликого бюджету (гроші, які зібрала громада на будівництво), зміг запропонувати громаді Пищиків традиційну в плані тридільну церкву, невеликих розмірів, але пропорційно скомпоновану, яка виглядає більшою ніж є насправді. Цей ефект підкреслюється тим, що церква стоїть вздовж вулиці на пагорбі і від цього здається ще більшою.

Вибране співвідношення розмірів головного й бічних куполів (сажені з різних розмірних груп, але близькі «по голосу» – про це далі) яке вдало підкреслює назву церкви (Трьох Святителів) і символізує її в трьох куполах, при тому, не відділяє когось із трьох рівних святителів, в той же час сповідує архітектурну закономірність вищого центрального купола. Зруби мали нахил стін всередину, були перекриті чотирикутними в основі шатровими верхами, які переходили в неправильні восьмерики – бані з вікнами. Зі сторони притвору – невеличкий ганок. Дзвіниця якщо була, то первісно стояла окремо. Архаїчність церкви полягає у слідувані традиціям місцевої школи – у плані три послідовні зруби, неправильні восьмиграні куполи, завершеність і лаконічність – як наслідок слідування канону при будівництві.

Креслень при закладинах не використовували, натомість особливу увагу звертали на закладини нижнього вінця в натуральну величину, який відтворював план майбутньої церкви. Розміри окладу були визначені раніше як довжини приготованих деревин. На місці престолу – місці майбутнього вівтаря, ставили хрест, який потім піднімали на головну баню церкви. Біля хреста священик правив молебінь і святив вівтар. Звичайно після цього громада пригощала будівничих, давала гроші, хліб на перший етап будівництва.

Секрети гармонійності

Дивна річ: якщо узяти відрізок на прямій, наприклад в 10 см і розділити його в співвідношені 6,18 см та 3,82 см (разом 10 см), то ми отримаємо елементи так званого «золотого розтину» із «золотим рядом» чисел …; 0,034; 0,056; 0,090; 0,146; 0,236; 0,382; 0,618; 1,000; 1,618; 2,618; 4,236; … і т.д., які виникають при діленні вищенаведених чисел між собою. Вже древні греки зрозуміли, що у цих числах є якась особливість і виявляється вона у тому, що об’єкти, збудовані з урахуванням «золотих» пропорцій, наслідують високі естетичні якості і позитивно впливають на людину. І в наш час виявляється, що всі процеси, які пов’язані із життєдіяльністю живих організмів, в тій чи іншій мірі пов’язані з золотими числами, що і обумовлює все більш інтенсивне вивчення цих зв’язків [7].

Самостійно Майстер не розраховував співвідношення розмірів та зв’язки при зведені храму, тому що він мав вже готовий еталон, складений кимось раніше. Згідно О.Черняєву, наявність системи взаємнопов’язаних саженів вдалося встановити і виразити архітектору О. Пілецькому у вигляді табличної матриці «Всемер». Цей еталон відповідає правилам «золотого розтину» [7].

Таблиця саженів (Еталон) за О.Пілецьким

(розміри вказані у сантиметрах)

1/16 – п’ясть; 1/32 – вершок

Сажені Еталону («Всемера») чітко розподіляються на п’ять груп по стовбцях (таблиця саженів), по три інструменти у кожному стовбці, і на три рядки, у нижній із котрих знаходяться 4 числа саженів малої довжини, у середній 5 саженів середньої довжини і у верхній 5 саженів найбільшої довжини. Усього 14 взаємопов’язаних матрицею саженів. (І окремо від них, але в тому ж зв’язку, городовий сажень, рівний по довжені подвоєному малому – 2,848 м) [7].

Як бачимо з таблиці, еталон охоплює багато видів саженів, ми ж звикли рахувати, що їх стільки, скільки ми знаємо звичайно з енциклопедичних довідників – простий сажень, косий сажень, малий сажень і не більше.

Майстер вибирав із еталону співвідношення саженів за правилами груп і значимості (статусу) церкви. Для порівняння – мав партитури із нот і визначав, яку партію чи мелодію зіграти в даному конкретному випадку. Таким чином, він знав, що коли буде слідувати канону, отримає завжди в результаті закінчений, гармонійний об’єкт.

Пропорції теж не вираховувались, тому що вони вже закладені в довжині саженів, й набір із кількох саженів, узятих згідно канона, завжди складає пропорцію, яка відображається у математичних матрицях і рядах і кратна «золотому розтину».

Цікаво відмітити й такий факт, що невелика (в межах 1%) похибка у замірах саженів не впливає на архітектурне закінчення об’єкту [7].

Справжній Майстер почував таку гармонію, й міг навіть змінювати навмисно довжину саженів в вищезазначених межах [7].

Наприклад, сажень з подвоєнням довжини міг вже змінити свою динаміку. Пропорції, які від цього виникають, стають ніби рухомими. В руках справжнього Майстра ця динамика може привести до появи вражаючого витвору архітектури, бо він в цей час знаходиться в спіавторстві з вищим Розумом (з Богом), а його творчу роботу «патронує ангел» [7].

Це в першу чергу відноситься до церковної архітектури, де є елемент сакральності, святості, яка виражається схованим числом – мірилом сакральності. А число виражає значимість церкви.

Головні правила, яких дотримувався Майстер перед зведенням храму (фактично, при складані канону) були наступні:

• довжина, ширина і висота храму, його головні параметри повинні були замірятися різними саженями, щоб це не призводило до кратності в їхніх співвідношеннях, що викреслювало гармонійне сприйняття всієї архітектури храму;
• геометричне співвідношення саженів майстер вибирав згідно канона храму, враховуючи значімість храму, його статус;
• довжини елементів споруди повинні дорівнювати цілому числу саженів або їх половин. Дробові значення не застосовувалися (див. »Еталон»);
• при будові храму використовувались сажені або їх половини з різних груп. Якщо можливе порівняння розмірів саженів однієї групи з музичними нотами, то групи саженів відповідають октавам в музиці;
• правильний вибір саженів під розміри храму, головно його осей і елементів міг, кажуть, подовжити термін життя храму.

Особливий підхід робився до вибору висоти храму [7].

Канон, використаний при будівництві Пищиківської церкви XVIII ст., у авторській реконструкції виглядає наступним чином:

Довжина церкви : 1,5 Ц.с. (притвор) – 2 Ц.с. (головна нава) – 1,5 Ц.с. (вівтар). Загальна довжина – 5 Ц.с.

Ширина церкви : 2 Пр.с. (притвор) – 2 Ц.с. (головна нава) – 2 Пр.с. (вівтар)

Висота церкви : від землі до головного купола – 5 Ц.с., від землі до бічних куполів – 2 Ц.с. + 3 Пр.с.

Діаметри : діаметр окресленого кола бані головного купола – 1 Гр.с., діаметр окресленого кола бань бічних куполів – 1 Ц.с.

Ц.с., Пр.с., Гр.с. означають відповідно церковний, простий, грецький сажені, розміри яких вказані в таблиці саженів (»Еталоні»).

Як бачимо, у довжині, ширині церкви використані сажені різних розмірів і ніде не використані дробові значення саженів. Висота церкви по головному куполу дорівнює довжині церкви.

Таким чином, можна ствердитися в тому, що Пищиківська церква XVIII ст. відповідає головним правилам церковного канона.

Нове обличчя церкви

На зламі віків, з переходом Правобережжя під владу Росії, в церковній архітектурі різко змінюється стиль храмів. Відомо, що після 1801 р. забороняли зводити церкви в «народном стиле» [8]. Це означало, що більше потреби у в майстрах – хранителях давніх традицій народної архітектури не було.

Навпаки, за часів католицької Польщі, на цікавій для нас території Білоцерківщини інтенсивно будували церкви саме у народних архітектурних традиціях. З історичних джерел відомо, що опікунство над православними (зі сторони Синоду через представників – наглядачів від Київського митрополита), які проживали на Правобережній Україні, було прописано у мирному договорі між Польщею та Росією. Територія Білоцерківщини до 1774 року, як відомо, належала Польскому королю і на цій території повині були виконуватися усі правові формальності. Є згадки про те, що коли ця опіка послабла (після першого поділу Польщі у 1772 році), то тільки у 1782 році Ф.К. Браницький віддав парафіяльні церкви на своїх землях до рук уніатів [9]. Хоча є й інша точка зору, а саме, що церкви, які зводилися за Польщі, відразу були уніатськими [10]. Як би там не було, достатньо подивитися на первісний вигляд церкви, щоб переконатися у тому, що вона за архітектурою є взірцем народного і національного духу, аж ніяк не католицького. Спадає на думку, що уряд Росії загравав із православним населенням, яке проживало на території Польші і підтримував їхнє прагнення мати свою народну, православну церкву тільки до тої пори, поки воно було під Польщею.

Після 1801 року російський Синод і Міністерство внутрішніх справ видають розпорядження про впровадження в будівництві храмів типових зразків. Ці зразки мав скласти у Санкт-Петербурзі архітектор К.Тон. Зразками повині були слугувати найкращі і переважно давні храми з урахуванням «краси стилю».

Ця робота завершилась тим, що у церковній архітектурі відбулося звернення до так званого псевдоросійського стилю або стилю російсько-візантійської еклектики, чужого для народної церковної архітектури [8].

Під цим кутом і слід далі роздивлятися зміни, які відбулися із Трьохсвятительською церквою у Пищиках на початку ХІХ ст.

Раніше, до початку ХІХ ст. дзвіниці на Україні за традицією будувалися окремо від церкви, про це є великий доказовий матеріал. У Пищиках дзвіниця церкви має ознаки пізнішої добудови, оскільки різко відрізняється від архітектурного стилю церкви.

Але, якщо і добудовували, то з самого початку 1800-х років. Кидається в очі потужний архітектурний стовп з широким «восьмериком» на квадраті у плані, що нагадує стиль ампір, який здобув популярність в Європі на початку ХІХ ст., а також має наслідування у Росії та Україні в пам’ятниках і церквах того часу.

Добудови характерні і для інших місць дерев’яного церковного Правобережжя. Наведемо кілька прикладів:

Фото 3. Троїцька церква с. Ксьондзівка [11]	Фото 4. Церква с. Софіполь [12]

Троїцька церква 1761 року (подібна до Пищиківської церкві щодо часу виникнення і часу перебудови) з Уманського повіту (c.Ксьондзівка) [11]

У XIX ст. до вівтарного зрубу церкви прибудували ризницю і дяківницю, у XX ст. прибудували бічні приділи, дзвіницю сполучили з храмом притвором. Таким чином, первісно тризрубна триверха церква з окремою дзвіницею перетворилася у хрестову в плані із збереженням у новому об’ємі первісної структури.

Ще приклад – церква у селі Софіполь Тетіївського району [12]. Заснована у 1800 році. Розташована на кладовищі. Вона була збудована, зі споминів, у селі Юрківці. У 1881 році перенесена до Софіполя. Церква дерев’яна на кам’яному фундаменті, п’ятизрубна одноглава, хрестова у плані з прибудовами, притвором із дзвіницею із заходу. Високі зруби вертикально шальовані, фасади завершують двоколонні портики. Гранчастий купол і дзвіниця із високим шатровим дахом увінчані главками. Споруда являє собою зразок українського дерев’яного мистецтва із рисами класичної архітектури.

І в цій церкві бачимо вражаючу подібність до Пищиківської. Усі прибудовані дзвіниці дуже схожі.

Доказом пізнішої добудови Пищиківської церкви може слугувати також вікно із південої сторони вівтаря, яке частково перекрито дахом прибудованої паламарні.

На жаль, на час написання цієї статті не маємо архівних документальних підтверджень добудови Пищиківської церкви, але аналіз документа 1833 року [13], де згадується дзвіниця: «…церковь тоже Трехсвятительская деревянная с таковою же колокольнею…», та згадка 50-х років ХІХ ст. [14] про те, що дзвіниця в Пищиках стара і потребує ремонту, дає натяк на ймовірність такої добудови саме на початку ХІХ ст.

На фото 1 (також мал.2) бачимо перебудовану церкву – дерев’яну на кам’яному фундаменті, п’ятизрубну триглаву, хрестову у плані з притвором та дзвіницею із заходу. До квадратного у плані центрального зрубу з півночі і півдня прибудовані квадратні у плані, але знижені зруби, криті дахами з двома похилами, які закінчуються портиками на подвоєних стовбах класичного стилю. Головні зруби мають помітний нахил стін у середину, що викликає в середині храму зоровий ефект підвищення стель, стіни усіх зрубів вертикально шальовані.

З північної та південної сторін до вівтарної частини церкви прибудовані паламарня і ризниця. Дзвіниця масивна з високим шатровим у вигляді піраміди дахом, з рисами стилю ампір прибудована із заходу церкви. В цілому церква сприймається як зразок класичної архітектури.

При зведені нових прибудов, для успадкування законів пропорційності, нові майстри, на думку автора, використали сталі розміри церкви XVIII ст., а саме, відстань по головній осі від центра купола дзвіниці до бічного купола над бабинцем дорівнює відстані між бічними куполами церкви XVIII ст. і складає 3 казенних сажені. Сама дзвіниця в плані складає квадрат зі стороною 3 Пр.с.

Для збереження пропорцій був подовжений західний притвор між дзвіницею і бабинцем, перед бабинцем розмістили хори.

Прибудовані до центральної нави зруби із півночі та півдня – однакові у плані квадрати зі стороною 2 Пр.с.

Загальна довжина перебудованої церкви – 9 Ц.с.

Висота дзвіниці складає 6 Ц.с., що на 1 Ц.с. вище за головний купол. Діаметр окресленого кола восьмерика дзвіниці складає 3 Пр.с.

В плані церкви бачимо масивний хрест правильний форми.

Мал.3. План церкви XIX ст. (реконструкція автора)	Фото 5. Сцена «Здвиження».

Відомо, що особливо шанованим релігійним святом на Пороссі було свято Воздвиження Чесного і Животворящего Хреста Господнього.

Буцім-то самий князь Потьомкін привіз дорогоціну реліквію (шматочок дерева із господнього хреста) із Єрусалиму в Білу Церкву і вона зберігалася у Преображенському соборі.

Ось і у Трьохсвятительської церкви в Пищиках на почесному місці – над вівтарем була намальована сцена Воздвиження Хреста Господнього. В народі це свято називають «Здвиження» і святкують його 27 вересня.

Стару церкву розібрали десь на початку 80-х років ХХ ст.. Минав час, а церкви в селі все не було.

Але обійшлося і на місці старої церкви у 2005 році збудували нову, теж Трьохсвятительську, на радість людям.

Фото 6. Будівництво нової церкви. Квітень 2004 р.	Фото 7. Нова церква, 2005 р.

Література

1. Сказание о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся / Собрал Л.Похилевич, – Біла Церква, вид.О.В.Пшонківський, 2005.

2. Люстрация староств Киевского воеводства и повета 1765 г. – Архив юго-западной России, ч.7, т.3 (Акты о заселении Южной России 16-18 в.в.), Киев, 1905 г, с. 92.

3. М.И.Мильчик, Ю.С.Ушаков Деревянная архитектура русского Севера, Страницы истории.- Лг. : Стройиздат, 1981. 128 с., ил.

4. В.Т. Завада Дерев’яні храми Полісся. – К., Техніка, 2004 р., 168 с.

5. .

6. Короткі відомості про свята Православної Церкви, укл. прот. О.Кислашко, ієр.Я.Кислашко. – Київ, 1993 р.

7. Черняев А. Ф. . М., 1998.

8. Російське законодавство першої половини ХІХ ст. про охорону пам’яток церковної старовини.

9. Іван Власовський . Том 3, Розділ 4. Доля Православної Церкви й православних українців під Польщею від часу підпорядкування УПЦ юрисдикції Московської Патріярхії й до падіння польської держави в кінці XVIII ст. (ч. І).

10. Н. Яковенко , розд. VI.

11. Памятники градостроительства и архитектуры. – К. : 1986 г., т. 4, с. 253.

12. Памятники градостроительства и архитектуры. – К. : 1983 г., т. 1, с. 145.

13. ДІА України, фонд 127, оп.79, № 17, 1833.

14 В.С.Перерва Православне Надросся у ХІХ столітті. – Біла Церква, вид.О.В.Пшонківський, 2004.

Додаткова література

В.Чепелик, Окс.Чепелик Непізнана сила мистецьких таємниць. – Визвольний шлях, кн.7(538), липень 1992, с.847 – 856.

І.І.Огієнко Українська церква, нариси історії УПЦ, у двох томах. – Київ, Україна, 1993.

Пам’ятні місця Київської області, короткий путівник. – Київ, 1958.

Ю.Іващенко Дерев’яне церковне зодчество Київщини. – К. : Гопак, 2003 р., 119 с., ілл.

Р.Ю. Кондратюк Джерела з історії Уніатської церкви Південно-східної Волині другої половини ХVІІІ ст. – , 2001 р., № 4-5.

, вид.відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату

Г. Г. Павлуцкий. . – К : 1905 г., с.1-31.

.

, вид.відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату

В.Січинський .

І. Литвин Церковна архітектура Наддніпрянщини: традиції, синодальний вплив і сучасне храмове будівництво. – Доповідь на конференції "".

В. Вечерський Архітектурний устрій українських монастирів доби Гетьманщини (середина XVII–XVIII ст.)

В.И.Мелехов, Л.Г.Шаповалова .

.

Додаткові фото

Могила першого, за часів радянської влади, вчителя на селі – Кузьомко Гордія Михайловича (нар. січень 1861 р. – пом. січень 1920 р.). Фото 1970-х рр.	Зліва – святитель, в центрі – другий святитель, справа – євангеліст Іоан. Стінопис залому нави
Зліва – святитель, в центрі – євангеліст Іоан, справа – святитель. Стінопис залому нави	Зліва – старозавітна трійця (видна частково), в центрі – євангеліст Лука, справа – святитель. Стінопис залому нави
Євангеліст Марк. Стінопис залому нави	Архангел Гавриїл
Архангел Михаїл	Марія приходить до дому Захарії та Єлизавети (Лука, 1, 40).
Христос і самаритянка	Невідома нам сцена з єпископом і трьома немовлятами
Невідома нам мучениця (св.Варвара ?)	Невідомий нам чернець
Вівтар. Фото М.І.Жарких 19.05.1977 р.	Паламарня і південний рукав церкви. Фото М.І.Жарких 19.05.1977 р.
Портик південного рукава. Фото М.І.Жарких 19.05.1977 р.	Дзвіниця. Фото М.І.Жарких 19.05.1977 р.

Церква із с.Пищики, змонтована на території
Музею народної архітектури в Переяславі-Хмельницькому.
Фото В.Шелеміна (8.10.2004 р.), з сайту
«»