Історична доля, сучасний стан та майбутнє палацового комплексу князів Сангушків в Ізяславі

Жукова О.В.

Ізяслав – одне з найдавніших міст сучасної Хмельниччини, що може похвалитися майже тисячолітньою історією свого існування. Разом з тим, його справедливо можна віднести до числа тих населених пунктів, які представляють не тільки історичну, а й архітектурну цінність. Адже від давньої і багатої на події історії міста збереглась значна кількість унікальних пам’яток. Перлиною серед них по праву можна вважати садибний комплекс князів Сангушків, збудований у стилі бароко видатним італійським архітектором П.-А. Фонтана в 1746 – 1750 рр. Та сучасний стан пам’ятки замість захоплення справляє тяжке, гнітюче враження. (див. Рис. 1). Дивлячись на безверхі стіни, купи облупленої вікової штукатурки, залишки колись розкішного настінного ліплення, навіть не віриться, що свого часу палац приймав найсановитiших осіб Європи – королів i імператорів……

Рис. 1. Сучасний стан пам’ятки

Початок побудови комплексу припадає на 1-шу половину XVII ст., коли князі Заславські, власники міста, вирішили збудувати новий замок на протилежному березі Горині з суттєво більшою площею і застосуванням більш надійних бастіонних фортифікацій. Будівництво нового замку бастіонного типу розпочалось в 1624 р. Територія обмежувалася з півночі руслом р. Топори, з заходу – течією Горині, з двох інших боків – штучними ровами, котрі, очевидно, могли наповнюватися водою. По периметру комплекс оточував невисокий кам’яний мур, що був складовою частиною бастіонних укріплень. Під головним приміщенням був великий підвал, з якого йшов вихід до Горині.

Рис. 2. Вигляд палацу з протилежного берегу Горині

Подальша розбудова ансамблю пов’язана з родиною князів Сангушків. У середині XVIIІ ст. нові власники Ізяслава на руїнах замку XVII ст. будують великий двоповерховий палац, який також обносять високим оборонним муром та поступово створюють суттєво новий садибний комплекс. (див. Рис. 2).

Рис. 3. Костьол св. Йозефа

Рис. 4. Монастир місіонерів

До цього унікального архітектурного ансамблю входили замок-палац, подвір’я з аркадами та службовими приміщеннями, місточок, залишки оборонних укріплень та флігель, в 1750 р. на території садиби було зведено ще й костьол св. Йозефа та монастир місіонерів. (див. Рис.3 та Рис. 4).

Весь ансамбль у стилі пізнього бароко був виконаний під керівництвом італійського архітектора Пауло-Антонiо Фонтана. І прикрашено його було відповідним чином. Адже він, хоч і на деякий час, став репрезентативною резиденцією успішних аристократів. Як свідчать джерела, тут зберігалися справжні скарби: оригінальні полотна видатних майстрів пензля того часу, родовий князівський архів, художня бронза, рідкісна бібліотека, колекція китайської порцеляни, чудові меблі – справжні витвори мистецтва.Розкішний палац за свою історію не раз приймав королів і імператорів. 1711-го року у маєтку князів Сангушків побував російський імператор Петро I. Він приїздив сюди на переговори з польським королем Станіславом-Августом про спiльнi воєнні дії проти Туреччини. У 1780-му i 1787-му рр. тут побував австрійський імператор Йосиф II. У палаці в різний час також бували О. В. Суворов, М. І. Кутузов. В листопаді 1780 р., повертаючись з Кам’янця-Подільського, в палаці гостив останній польський король Станiслав-Август IV Понятовський. Власниця маєтку Кароліна Сангушко на балу, даному на честь високого гостя, вразила всіх присутніх своїми коштовностями. В 1787 р., їдучи до Канева, король ще раз відвідав маєток Сангушків в Ізяславі. На його честь було дано бал з феєрверком. Опісля гучних приймань Станiслава-Августа Понятовського, палац більше не бачив подій такої ваги, а після смерті князя Кароля Сангушко (1779 – 1840) в палаці ніхто постійно не проживав. Відтепер він використовувався лише для концертів та театральних вистав. Найбільше подібне свято відбулося в 1852 р., коли з ініціативи Клементини Сангушко тут було організовано грандіозний концерт, на якому були присутні триста чоловік.

Таким чином, ми бачимо, що палацовий комплекс Сангушків володіє не тільки значною архітектурною, а й історичною цінністю.

В 1875 р. князі Сангушки, власники м. Ізяслав, продали місто казні. Царський уряд купує історичну садибу-комплекс за 90 тисяч карбованців i влаштовує у численних залах… військові склади. Власне палацовий корпус в 1870-х роках було перебудовано та пристосовано під казарми російської армії.

В радянські часи в палаці також розміщувалася військова частина, а потім місто махнуло на нього рукою і він перетворився на руїну. Лише з 1963 року цю унікальну пам’ятку історії та архітектури взято під охорону держави. З того часу він є пам’яткою архітектури республіканського (нині – національного) значення з охоронним номером 758.

Рис. 5. Залишки споруд замку XVII ст.

Рис. 6. Рештки замкових споруд

Як засвідчили проведені в середині ХХ ст. архітектурно-археологічні дослідження, садибний комплекс Сангушків розташований на території замку XVІІ століття, від якого ще збереглися рови та рештки замкових споруд. (див. Рис. 5 та Рис. 6). На сьогодні до його складу входять палац з аркадою-галереєю і прилеглим до неї флігелем, місток, а також костел з колишнім монастирем місіонерів. Останні споруди збереглися найкраще завдяки використанню за призначенням та пристосуванню до сучасних потреб. Костел в 1982 р. було передано католикам, а в монастирі на першому поверсі розмістили архів, на другому і на третьому – дитячу школу мистецтв.

Сам комплекс споруд, не зважаючи на те, що всі вони лежать у руїнах, до наших часів зберігся в повному вигляді.

Рис. 7. Центральний фасад палацу

Рис. 8. Залишки ліплення над дверним отвором другого поверху

Композиційним центром комплексу виступає палац (див. Рис. 7). Будівля цегляна, двоповерхова, з мансардними приміщеннями, прямокутна у плані, з ризалітами в центрі поздовжніх фасадів і по кутах. Нижній поверх має коридорне розпланування. У другому поверсі розпланування анфіладне. Міжповерхові перекриття більшості приміщень по дерев’яних балках, коридор першого поверху і окремі приміщення другого перекриті мурованими хрестовими і коробовими склепіннями (див. Рис. 8).

Рис. 9. Головний вхід до палацу, прикрашений портиком

Рис. 10. Портик з колонами композитного ордера

Рис. 11. Центральна, овальна у план зала з залишками сходів вздовж стін

Головний акцент споруди зосереджений на центральній, овальній у плані залі, що у вигляді напівкруглого ризаліту виходить до північного фасаду (див. Рис. 9). Тут влаштовано головний вхід, прикрашений портиком з колонами композитного ордера, що несуть розвинений розкрепований антаблемент і аттик (див. Рис. 10). Всередині залу, вздовж стін, розташовані широкі марші сходів, що ведуть нагору; через зал влаштовано наскрізний прохід (див. Рис. 11).

Рис. 12. Південний вхід, прикрашений ризалітом з трикутним фронтоном

Південний вхід відмічено невеликим ризалітом з трикутним фронтоном (див. Рис. 12).

Рис. 13. Баштоподібні кутові ризаліти, що збереглися від давніших споруд

Вікна прямокутні, в північному ризаліті аркові, у другому поверсі вікна мають прості наличники з сандриками. Кутові ризаліти – це баштоподібні об’єми, що збереглися від давніших споруд (див. Рис. 13). Тут аркові вікна мають більш архаїчні обриси.

Рис. 14. Арковий перехід, що з’єднує головні споруди з аркадним двориком

Рис. 15. Двір з мурованою аркадою-галереєю

Рис. 16. Хрестові склепіння галереї

На північний схід від палацу знаходиться двір з аркадою, що з’єднується з головними спорудами відкритим арковим переходом. (див. Рис. 14). Він представляє собою муровану аркаду – галерею, утворюючу прямокутний в плані двір (див. Рис. 15). Галерея перекрита хрестовими склепіннями, арки її в кінці ХІХ століття частково закладені і в них утворено прямокутні віконні і дверні отвори (див. Рис. 16).

Рис. 17. Проїзд з аркади до внутрішнього замковаого двору, декорований пілястрами

Зі східного боку дворика – відкрита аркада. Тут влаштовано проїзд, що веде у внутрішній замковий двір. Проїзд з обох боків підкреслено трикутними фронтонами, арки його спираються на пілони, декоровані пілястрами (див. Рис. 17).

Рис. 18. Північний флігель

З півночі до аркади-галереї прилягає двоповерховий цегляний флігель, побудований у комплексі з основними спорудами в 1750-х роках, у тих же архітектурних формах, що й палац (див. Рис. 18).

Рис. 19. Місток на місці підйомного мосту замку

До палацу веде перекинутий через штучний рів місток, який зроблено традиційно на місці підйомного моста замку (див. Рис. 19).

Ще й сьогодні, не дивлячись на те, що споруди лежать в руїнах, комплекс приводить у захват, вражаючи відвідувачів своїми масштабами, композиційним розплануванням та довершеністю архітектури. До того ж, його історія пов’язана з видатними людьми, що свого часу перебували тут. Таким чином палац, завдяки своїй історичній та архітектурній цінності, значно вирізняється серед інших подібних пам’яток України. Але що робиться для збереження цієї «перлини» для майбутніх поколінь?

Вже в ХІХ столітті палац став занепадати та поступово руйнувався впродовж ХХ століття. На сучасному етапі від колись розкішного комплексу залишилися лише руїни, які потребують проведення необхідних заходів з реставрації та подальшого пристосування. У 80-х роках ХХ століття інститутом «Укрпроектреставрація» була розроблена документація на проведення ремонтно – реставраційних робіт. Та реалізація цього проекту постійно відкладається на майбутнє, оскільки його не забезпечено відповідними коштами. Дивлячись на сучасний стан комплексу, все менше залишається надій, що колись розкішний палац Сангушків буде збережений для нащадків.

Без привернення уваги вітчизняних науковців, реставраторів, інвесторів історична садиба може зникнути з поверхні міста. Страшно припустити, що від колись найрозкішнішого палацу південно-східної Волині, чиї стіни бачили Петра І, австрійського імператора Йосифа II, останнього польського короля Станiслава-Августа IV Понятовського, О.В. Суворова, М.І. Кутузова, може залишитися лише порядковий номер. Такий варіант цілком можливий за умов, якщо в найближчому майбутньому ситуація навколо пам’ятки не зміниться на краще.

Опубліковано 14.01.2006 р.

Більше про князів Сангушків – у збірнику "Славута і Славутчина".

Ще про Ізяслав на сайті "Мислене древо": Метафора спільного дому. Заславщина багатьох культур.