4. Вимір по високому рахунку
В.Ганоцький. спецкор «Кіровоградської правди», Чорнобиль – Поліське – Кіровоград
Чорнобиль зблизька
Усі три дні, що ми були у відрядженні, наш шофер сержант Сергій Олійниченко умовляв своє безпосереднє керівництво дозволити йому залишитися у Чорнобилі і щоразу чув у відповідь жартівливе: «А хто ж нас повезе назад?». Тоді сержант офіційно звернувся з цим проханням, але його теж не задовольнили, певне, у командування з цього приводу були більш серйозні міркування, ніж турбота про нашу дорогу додому. Хлопець аж з лиця спав, переживаючи відмову. І все ж він домігся, хоч і частково, свого – одного разу його включили у групу для нічного патрулювання.
І так повсюди, кожен, хто перебуває там, на передньому краї, вважає обов’язком внести свою якомога вагомішу частку у спільну справу боротьби з лихом, яке принесла аварія на Чорнобильській АЕС. Щойно із Сидоровичів [1], де знаходиться основна база Кіровоградського зведеного загону, повідомили, що наказом начальника Прип’ятсько-Чорнобильського міськрайвідділу внутрішніх справ за добросовісну службу відзначені грошовою премією лейтенант А.Ковбасюк, старшина М.Селезньов і старший сержант В.Колос, яку вони вирішили перерахувати у фонд Чорнобиля. А всього від жителів області для цієї благородної мети вже надійшло понад 781 тисячу карбованців. Таку довідку нам дали в обласній конторі Держбанку СРСР.
Як рідних прийняв колектив Кіровоградського заводу радіовиробів двадцять дві сім’ї з Прип’яті. Люди забезпечені житлом, необхідними господарчими речами, трудовлаштовані.
Нині в піонерських таборах області відпочивають діти з Київської області. Подібних прикладів братньої допомоги можна навести багато. Пліч-о-пліч трудяться і несуть нелегку вахту посланці нашої та інших областей і місцеві жителі. На посту, що у селі Красятичі [2], ми поруч з молодшим сержантом міліції Олегом Ніколаєнком побачили місцевого хлопця Сергія Мельниченка. Подумалось: молоді хлопці, мало які у них можуть бути спільні інтереси. Тим паче – нікого зараз не залишає байдужим першість світу з футболу. Однак у юнаків були зовсім інші наміри: вони несли службу. Сергій допомагав молодшому сержанту спрямовувати машини в потрібному їм напрямі. Поки ми розмовляли, підійшов молодший сержант Леонід Блоха, а Сергій тим часом заспішив на свою роботу у клуб, де він працює завідуючим. Я згадав про фотоапарат, та пізно – Мельниченка вже не було. А жаль, на знімку, який ти бачиш, читачу, по праву мав би бути і Сергій. Аби хоч якось компенсувати своє упущення, я спробую змалювати його портрет. Сергій невисокого зросту, кремезний, з щирою посмішкою. Чорний чуб неслухняно спадає на очі, і хлопець раз по раз відкидає його правицею назад. Він розповідав, що наші люди, які квартирують у селі, у вільний час ходять у кіно, беруть участь у клубних вечорах. Я не раз чув, що місцеві жителі, керівники районних організацій, колгоспів і радгоспів з теплотою і підтримкою ставляться до посланців з нашої та інших республік і областей, які прибули сюди для виконання відповідального завдання. І самі беруть найактивнішу участь у цьому. Заступник начальника Поліського райвідділу міліції лейтенант Швець потурбувався, щоб на пости, які знаходяться на дорогах, завезли плащі, бо якраз задощило. Директор Поліського льонозаводу М.Музика забезпечив харчування особовому складу групи, що живе на території підприємства, в гуртожиток доставляються газети.
В навколишніх містах і селах, що знаходяться за тридцятикілометровою зоною, життя йде в напруженому темпі. У трудових колективах стало правилом перевиконувати норми виробітку, щоб компенсувати ті втрати, які понесли господарства і підприємства, відселекі з особливої зони. Так трудяться і водії Поліської колони Іванківського автотранспортного підприємства 11067.
З перших годин, коли сталося лихо, і їх зібрали по тривозі. Завдання було чітке:
– Евакуювати жителів із зони станції, вивезти народногосподарські вантажі, худобу.
Більшість водіїв щойно відпрацювала зміну, і люди могли б послатися на втому, і їх би зрозуміли. Але жоден не відмовився від цих небезпечних рейсів. Першою пішла в зону колона з 13 машин, яку очолив комуніст П.Зіневич. Вперше у їхній професійний лексикон не просто увійшли, а увірвалися незвичні слова: «радіація», «фон», «евакуація». Зроблено три рейси…
– Пішли на Чорнобиль! – пропонує Іван Осадчий, і знову за кермо сідають Борис Юрченко, Дмитро Левицький, Сергій Карпенко та інші.
Нині герої тих перших тривожних годин працюють на своїх звичних маршрутах. Вони виступили з ініціативою відпрацювати один день у фонд допомоги Чорнобилю. Колектив одностайно підтримав цю пропозицію.
«І за сусідів – чорнобильців» – так вирішили працювати трудівники колгоспу імені Леніна. Про це йшла мова на відкритих партійних зборах господарства, які пройшли з особливим порядком денним: «Про завдання комуністів і всіх трудівників колгоспу у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС і успішне виконання зобов’язань 1986 року». Нині рішення зборів реалізується у конкретні діла. За п’ять місяців зросли надої на кожну корову у порівнянні з відповідним періодом минулого року на 120 кілограмів [3], високоякісно, у визначені строки проводяться польові роботи.
Безперервно діє міст допомоги, братської солідарності. Всі жителі міста Прип’яті тепло зустрінуті і розміщені в інших містах і селищах нашої та інших республік. А на адресу Прип’ятського міськкому партії продовжують надходити листи і телеграми (в основному – телеграми, адже дорога нині кожна хвилина!) з пропозиціями про готовність надати допомогу. «Гостинно запрошуємо на Кубань. Просимо направити двох потерпілих» – телеграфує сім’я Тригубових. Зі станиці Дідрівської Краснодарського краю запрошує родину з трьох-чотирьох чоловік сім’я Петріїв. Піонерський табір «Зірочка», що у Саратовській області, бере дітей із Чорнобиля на канікули. Колектив Калінінградського заводу склопластмас пропонує школярам свій табір відпочинку. 18 152 карбованці перерахували у фонд Чорнобиля трудівники Владивостоцького рибопромислового порту. Бажають взяти участь у ліквідації аварії заступник начальника житлово-комунального відділу паперової фабрики м.Малина комуніст А.Єрмаков, москвич В.Пучков…
Вимір людської солідарності йде по високому рахунку!
На фото : молодші сержанти міліції О.Ніколаєнко і Л.Блоха
Кіровоградська правда, 1986 р., 10.06, № 133 (17495).
[1] Сидоровичі Іванківського району – 56 км на південний захід від ЧАЕС.
[2] Красятичі Поліського району – 46 км на південний захід від ЧАЕС.
[3] Просто шкода, що доводилось це молоко захороняти.