За крок від реактора
Л.Бровченко, кор.«Радянської України»
Людям, які самовіддано ведуть боротьбу по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, допомагають радіокеровані роботи-трактори
Із штабу надійшов наказ: розчистити від радіоактивних уламків майданчик під будівництво стін майбутнього «саркофага». Працювати потрібно у небезпечній для життя людини зоні високої радіації.
Заревів двигун, і могутній бульдозер пішов у чергову атаку на радіоактивний «кратер». Підійшовши до уламків, машина плавно опустила ніж і посунула їх до реактора. Кабіна трактора була порожня, він працював без водія.
Оператор радіокерованого робота, слюсар Челябінського філіалу Науково-дослідного тракторного інституту Михайло Чипишев, спостерігаючи за бульдозером через оглядове віконце бронетранспортера, знову і знову вів у бій «електронного помічника». На грудях у М.Чипишева невеличкий, сірого кольору ящик, з’єднаний з антеною, закріпленою на броні військової машини. Руки міцно тримали електронні важелі, автоматично натискували на потрібні кнопки. Робот чутливо реагував на всі закладені в електронну пам’ять програми. Одержавши нову радіокоманду, бульдозер різко розвернувся, від’їхав на кілька метрів і, розігнавшись, знову вгризся в гору уламків.
Спокійна, ділова робота радіокерованого трактора вселяла в людей, які працювали в зоні аварійного блока, впевненість у перемозі над наслідками аварії: на допомогу прийшла нова, небачена досі, могутня техніка.
Радіокеровані роботи – результат плодотворного співробітництва виробничників Челябінського тракторного заводу, Челябінського філіалу Науково-дослідного тракторного інституту, спеціалістів Московського НДІ автоприладів, Калузького заводу автомотоелектрообладнання. Базовою організацією, яка об’єднала зусилля всіх суміжників, став Київський інститут автоматики імені 25 з’їзду КПРС.
Нині безпосередньо в зоні аварії працює два радіокеровані бульдозери Т-130М. Вчені уважно стежать за роботою апаратури в екстремальних умовах, швидко враховують всі зауваження по вдосконаленню обладнання, і на полігоні заводу «Будшляхмаш», де знаходиться третій бульдозер, який доставили з Челябінська до Києва літаком Іл-76, відпрацьовують всі нововведення. Тому поруч з операторами роботів, які працюють на місці аварії, спеціалісти-науковці – завідуючий лабораторією Челябінського філіалу Науково-дослідного тракторного інституту В.Курченков, завідуючий сектором філіалу В.Коровій, завідуючий відділом дистанційного управління Київського інституту автоматики Л.Прядкін, співробітники цього ж інституту М.Березовський, В.Кошм’яков, С.Скоробогатько, Ю.Саулов та інші.
Цими днями партійна організація інституту автоматики прийняла кандидатами в члени КПРС В.Кошм’якова і С.Скоробогатька. Вони добре зарекомендували себе, працюючи в зоні аварії.
Десятки нових працівників інституту автоматики просять відрядити їх у Чорнобиль. Кожен хоче внести і свою частку для якнайшвидшої ліквідації наслідків лиха.
– Можливо на фоні наших великих розробок, – розповідає директор інституту автоматики, академік АН УРСР Б.Тимофеєв, з якими ми зустрічалися на полігоні «Будшляхмашу», – таких, скажімо, як автоматизована система управління «Криворіжсталлю» чи Коштомукшським гірничо-збагачувальним комбінатом дистанційне управління машинами може здатися, на перший погляд, не таким значним досягненням. Але тут важливий не економічний ефект від впровадження розробки, а соціальна значимість роботи – турбота про людину. Відрадно, що у нас був повний контакт із суміжниками. Всі технічні і організаційні питання вирішувались швидко. Апаратуру успішно виготовили на підприємствах «Електронмаш», «Точелектроприлад». Зникли всі відомчі бар’єри. Питання, які розв’язувались роками, були вирішені за 5-7 днів. Роботи діють.
Радянська Україна, 1986 р., 10.06, № 131 (19636).