Спільна турбота

В.Стрекаль, кор. «Київської правди». Бородянський район

Тваринництву – міцну кормову базу [1]

Михайло Левкович пильно вдивлявся в смугу поля поперед себе. Ліворуч густою зеленою стіною стояв овес у суміші з іншими однорічними культурами. Справа від трактора вже лежав тугий покіс. Хоч керівники колгоспу й не дуже задоволені врожаєм – тут, на заплаві річки Здвиж, віддача ниви бувала значно вищою, – все ж маса така, що на повний захват жатки косити не можна: надто важкий валок буде довго сохнути. І механізатор вибирає такий захват, щоб і косовиця не затрималася, і наступні роботи можна було вести нормально.

Близько тридцяти років М.Гапоненко працював у колгоспі «Дружба» Чорнобильського району. Останнім часом був помічником бригадира тракторної. А в гарячу пору обов’язково включався у збиральні роботи. Ось і тепер, прибувши після аварії на Чорнобильській атомній у Бородянський район, одразу приступив до діла.

– Жатка та ж, на якій працював вдома, – пояснює Михайло Левкович. – Як тільки почалася евакуація, вивів її з бокса – і в дорогу [2]. І недаремно: уже скосив трави майже на ста гектарах.

Нелегко йому, як і всім тим, хто залишив рідні місця. І колектив новий, і, що не кажи, а живеш не вдома. Але духом не занепав:

– Все влаштується згодом. А працювати скрізь треба. Бо інакше й життя не життя.

М.Гапоненко – один із багатьох трудівників колгоспу «Дружба», які тепер працюють у колгоспі імені Леніна Бородянського району. Став повноправним членом кормодобувного загону цього господарства. Завдання в підрозділу досить складне. Поголів’я худоби в обох господарствах велике. Щоправда, частину корів відправили в господарства інших районів, і все ж стадо залишилося чимале. Запасти достатню кількість фуражу на стійловий період за умов тривалої сухої погоди непросто.

І все ж значний обсяг робіт тут уже виконали. Дуже добре це видно на кормовому дворі, розташованому поруч з центральною фермою. Радують око дбайливо вивершені скирти сіна, що виструнчилися вподовж паркану. Кожна оборана, як того вимагають правила пожежної безпеки. В кожній видніються дерев’яні каркаси, щоб при потребі сіно можна було досушувати активним вентилюванням. Останню, дев’яту скирту, того дня виводили колгоспники під керівництвом бригадира В.О.Патоки. Разом із своїм молодшим колегою Сергієм Даниленком вправно подавав скиртокладом сіно механізатор з Чорнобильського району Григорій Сакович Шарапа.

Одна за одною під’іжджали до місця скиртувания автомашини з запашним вантажем. Щодня найчастіше тут бачили Володимира Пилиповича Знака. Це його прізвище акуратно вписане в листок Трудової слави, вивішений біля контори, – водій постійно перевиконує змінні норми виробітку. Досвідчений трудівник, він подає добрий приклад молодим водіям і механізаторам. Дивлячись на нього, стараються не підводити й комсомольці Олег Дворник та Дмитро Пилип’юк. Вони водять ланами преси-підбирачі, вкидаючи тюки пресованого сіна в кузови автомашин, причепи тракторів.

Конвейєр поле – кормовий двір діє майже без збоїв. Чому «майже»? Бо якось на цій ділянці виникла критична ситуація. Ось що про це розповідає секретар парткому колгоспу Ю.М.Шпак:

– Того дня транспорт довелося направити на виконання непередбачених робіт [3], і для перевезений сіна його не вистачало. Але заготівлю кормів припинити не могли. Тоді ми рішили тюки скидати з пресів просто на стерню, щоб потім вантажити вручну. І людей не довелося особливо агітувати. Усі бачили, що іншого виходу нема. У суботу та неділю [4] в поле вийшли механізатори, водії, які не були зайняті на основній роботі, спеціалісти, керівники середньої ланки. Робота просувалася швидко. За два дні 160 тонн корму відправили до скирти.

Разом з заступником голови колгоспу по кормовиробництву Б.М.Батовим і майстром цеху механізації О.М.Крамаренком, який очолює загін кормодобувників, ми побували на кормових угіддях колгоспу в один з останніх днів першого етапу заготівель фуражу. Там продовжували працювати механізатори двох колгоспів.

– До кормів у нас зараз ставлення особливе, – розповідає Бат Муртазович. Уродженець далекого Дагестану, він закінчив Українську сільськогоспюдарську академію і вже кілька років трудиться в Бородянці. – Оскільки трави вродили гірше, ніж передбачалося, а умови ускладнилися, доводиться вживати додаткових заходів. Перше, що ми зробили, – переглянули систему витрачання зелені на корм худобі. Завдяки цьому на поточні потреби її йде помітно менше [5]. По-друге, прагнемо якнайповніше використати всі резерви [6]. Цього року збиральні агрегати і чоловіки з косами вийшли туди, де ніколи не вели косовиці. Завдяки цьому додатково одержано двісті тонн зеленої маси дикорослих трав, яка переробляється на вітамінне борошно [7]. По-трете, до наступних етапів кормозаготівель готуємося старанніше.

Одним з важливих резервів збільшення запасів кормів у колгоспі стане розширення посівів зернової кукурудзи. Хорошого досвіду набули тут по заготівлі високоякісного корму з качанів у сінажних баштах. Торік це був просто експеримент. У березні, коли башту відкрили, у колгосп зачастили спеціалісти і районних організацій, і господарств. Фураж виявився настільки доброякісним і поживним, що відпала потреба використовувати комбікорм. Цього року площі під кукурудзою значно розширено, врожаю вистачить для наповнення обох сінажних башт. Спеціалісти сподіваються на добрий урожай і силосної кукурудзи з підсівом соняшнику.

Певне поповнення кормових запасів дадуть і ось ці поля, на яких достигають хліба. Стеблостій у них невеликий, соломи буде меніше, ніж торік. Тому вирішено максимально використати комбайни з подрібнювачами, скирти соломи поставити безпосередньо біля тваринницьких містечок, щоб уникнути втрат, поліпшити доставку корму на ферми в зимовий період.

…День хилився до заходу, коли я залишав кормові угіддя колгоспу імені Леніна. В сухому повітрі пахло свіжим сіном. Від заплави Здвижа до тваринницького містечка і назад продовжували курсувати автомобілі з тюками. Закінчувалося вивершення чергової скирти.

Київська правда, 1986 р., 24.06, № 149 (18631).

[1] Хоча б і радіоактивну, але міцну.

[2] Можливо, вона була радіоактивна, але тоді на такі дрібниці не зважали.

[3] Тобто він був змобілізований для потреб ЧАЕС, і це було не в квітні і не в травні, а таки незадовго до часу публікації, – бо вже сіно косили.

[4] В червні 1986 р. субота і неділя випадали на 7-8, 14-15, 21-22 числа. Думаю, що малось на увазі 14-15.06, бо неймовірно, щоб за два дні кореспондент устиг написати репортаж, узгодити його з усіма цензурними інстанціями і подати до друку.

[5] Тобто рекомендація не годувати корів свіжою (радіоактивною) зеленню виконувалась.

[6] Авжеж, доведеться резерви вишукувати, коли торішні корми згодували в розрахунку на свіжі, а свіжі виявились радіоактивними.

[7] Через те, що ця маса раідоактивна. Адже соковиті зелені корми – найкращі, і їх ніяк не можна порівнювати з цим борошном.