У Прип’ять – на робочу зміну

В.Жуковський, В.Хрустов, спец.кор.РАТАУ. Район Чорнобильської АЕС

Автомобільна траса Київ – Іванків – Чорнобиль стала в ці дні особливо напруженою. З самого ранку до глибокої ночі нескінченним потоком рухаються по ній машини з обладнанням та будівельними матеріалами, іде потужна техніка. Пункт призначення – Чорнобильська АЕС. Там сьогодні передній край боротьби з наслідками аварії на четвертому енергоблоці. Ледве ми виїхали з Києва, і по обидва боки дороги потяглися ліси, що ваблять зеленню і прохолодою, почали з’являтися щити з різними застереженнями. Одні рекомендують тимчасово не користуватися дарами лісу, інші забороняють виїжджати на обочину. Особливі знаки говорили про те, що трасу в бік Чорнобиля і Прип’яті закрито для особистого автотранспорту. В міру наближення до 30-кілометрової зони застереження ставали категоричнішими. Усе це – результат роботи дозиметристів, які постійно контролюють радіологічну обстановку і в 30-кілометровій зоні, і за її межами, і в самому Києві.

Такі застереження – не зайві. Рівень радіації поступово знижується, і деякі тутешні жителі, вважаючи, що небезпека минула, хочуть повернутися додому. Їм роз’яснюють, що для цього робиться все можливе. А головне – навіть найменшою мірою не ризикувати здоров’ям.

Тому і несуть по всій трасі цілодобову вахту пости дозиметричного контролю і пункти санітарної обробки (ПУСО) – співробітники ДАІ, воїни Радянської Армії, бійці підрозділів цивільної оборони київських підприємств. Кожен у ці дні чекає повідомлень з Чорнобиля: як там тепер? Ми їхали туди з тим же запитанням. Перш за все нам хотілось зустрітись з тими, хто несе вахту на першому і другому енергоблоках, зупинених відразу після аварії.

– Найважчі і найнебезпечніші дні позаду, – розповів начальник зміни станції Б.Баранов, який щойно повернувся з вахти. – Адже спочатку ми не знали масштабів аварії і рівня небезпеки. Сьогодні знаємо. Тому якщо перші дні можна назвати розвідкою боєм, то тепер іде «позиційна війна»: фронт робіт визначено, і вони ведуться планомірно на всіх напрямах і ділянках.

Тепер, коли минув час, Борис Олександрович може об’єктивно подивитись на дії персоналу станції в ті дні. Саме завдяки мужності, а часом і справжньому героїзму, який виявили люди, небезпеку вдалося локалізувати. Першу дозиметричну розвідку провели начальник зміни четвертого блоку І.Казачков і старший оператор реакторного цеху М.Костригін. Виконана ними робота дала змогу визначити масштаби руйнувань, виявити розташування і потужність радіаційних полів. За цими даними було складено карти оптимальних маршрутів руху в районі пошкодженого енергоблока. В унікальній операції довелося брати участь і Баранову. Він і його колеги інженери В.Беспалов і О.Ананенко ліквідували небезпеку, що загрожувала станції, – відвели з-під розжареного реактора трапові води, які зібралися в басейні-барботері. Усю складність цього завдання неважко уявити, коли врахувати, що діяти довелося в цілковитій темряві, в умовах підвищеної радіації.

– Коли одна з газет розповіла про це, – говорить Баранов, – нам надійшло кілька грошових переказів. Ми, звичайно, вдячні за увагу і чуйність. Але хочемо сказати, що не маємо ні в чому потреби. Почуваємо себе добре і разом з нашими товаришами працюємо, як і раніше.

У ту тривожну ніч 26 квітня на другому блоці чергував начальник зміни Г.Васєв. У момент вибуху він був на блоковому щиті.

– Я в минулому підводник, – розповідає Геннадій Мефодійович. – І добре знаю відчуття ракетного залпу. Щось подібне відчув, коли неприродно здригнулися закільцьовані в єдину систему турбіни. Я зрозумів: сталося нещастя. Спрацював сигнал небезпеки, і ми приступили до виконання приписаних робіт. З машинного залу вивели людей, і до кінця зміни підтримували режим свого блоку, потім заглушили його. В наступні дні зміна забезпечувала знімання тепла з реактора.

Як одному з найдосвідченіших спеціалістів, Геннадію Мефодійовичу доручили керувати зміною номер два. Недавно Васєву минуло п’ятдесят. Він міг би піти на заслужений відпочинок. Але тепер не до цього, вважає Геннадій Мефодійович. Він на Чорнобильській – з першого дня і розглядав би свій вихід тепер як дезертирство. На станції працює вся сім’я Васєвих. Дружина – в спецпральні, старший син – в першому реакторному цеху оператором.

Спеціалісти чергових змін контролюють стан усіх трьох блоків. Перший і другий, як уже було сказано, готуються до пуску. Третій перебуває в режимі глибокої консервації.

Велике навантаження, а з ним висока відповідальність, підкреслив заступник секретаря парткому станції В.Холошин, лягли на начальників змін блоків. Це досвідчені інженери, які добре знають свою справу. Вони давно працюють на АЕС і з честю виходять з непростих ситуацій. Практично всіх їх ми побачили на базі відпочинку в піонерському таборі «Казковий», який кілька років тому збудовано в цьому красивому лісовому куточку разом з колегами з Кольської АЕС. Розташований на межі 30-кілометрової зони, табір став сьогодні домом для всіх спеціалістів, які обслуговують станцію. Одні відпочивали після зміни, інші готувалися заступити на вахту.

Сергій Філіппов – випускник Московського інженерно-фізичного інституту. Він працював на Ленінградській атомній. П’ять років тому приїхав у Прип’ять. Починав старшим інженером управління блоком, був начальником зміни четвертого енергоблока. Тепер очолює зміну на третьому. Відпочивали, готувались до напруженої роботи і начальники змін інших блоків – В.Гаврилін, Г.Кравченко, К.Фащевський та інші. Оскільки у медиків претензій до них немає, вони залишаються на своїх постах. Їм допомагають посланці інших станцій. Головне завдання, як вважають спеціалісти, – повернути АЕС до життя, поставити до осені під навантаження перший і другий енергоблоки. Два мільйони кіловат – солідні потужності, і вони не повинні простоювати. Цю думку підкреслювали всі, з ким нам довелося тут зустрічатись, незалежно від віку, професії, посади, яку займають. Бо кожен пов’язує свою долю, майбутнє країни з атомною енергетикою. Державний підхід до проблеми природний для людей, які розв’язують такі масштабні завдання, як чорнобильське.

– Сьогодні ми повністю контролюємо стан справ на станції, – сказав голова державної комісії по ліквідації наслідків аварії, заступник Голови Ради Міністрів СРСР Ю.Д.Маслюков. – Роботи ведуться в кількох напрямах. Насамперед це дезактивація першого і другого блоків. Вона завершується. Реактори готуються до пуску. Водночас ведуться роботи по дезактивації населених пунктів, які заселятимуться. Називати конкретні строки не хочу: дати «добро» на повернення людей ми зможемо лише тоді, коли будемо твердо знати, що їх здоров’ю абсолютно ніщо не загрожує. Вузол багатьох проблем – четвертий енергоблок. Над ним буде зведено «саркофаг». А поки що йдуть підготовчі роботи. В них брав участь великий загін шахтарів Тули і Донбасу. Тепер під фундаментом реактора споруджується ще одна бетонна плита – страхувальна. Вона не дасть радіації можливості вирватись через «підвал».

Ми повертались у Київ ввечері. Остання зупинка – пункт дозиметричного контролю «Демидів». С.Тимошенко, представник підрозділу цивільної оборони київського дослідного заводу «Еталон», перевіряє наш автомобіль.

Незважаючи на пізню годину, назустріч нам, як і раніше, йшли машини з бетонними плитами, цементовози, тягачі з потужними бульдозерами на платформах-трайлерах. За їх номерами можна було б вивчати географію країни. Харків і Дніпропетровськ, Донецьк і Полтава, Білорусія, Молдавія, Литва, багато областей Російської Федерації… Уся ця техніка, обладнання, матеріали йшли туди, де сьогодні передній край боротьби з атомом, що вирвався з-під контролю. Як і завжди у скрутні дні, Батьківщина прийшла на допомогу.

Вечірній Київ, 24.06.1986 р., № 145 (12760).