Настрій – діловий

М.Берник, В.Заруда. Поліський район

у трудящих Поліського району. Біда, викликана аварією на Чорнобильській АЕС, поступово відступає

Черемошна – село реевакуйоване

Село Черемошна у Поліському районі чи навіть у колгоспі «Світанок», куди входить як бригада, нічим особливим не виділяється. Асфальтована центральна вулиця, близько шістдесяти хат середньої заможності (поліська ж зона). Є тут водопровід [1]. Порівняно недавно побудували магазин. Незабаром зведуть фельдшерсько-акушерський пункт.

Одне слово, за своєю зовнішністю, соціальними здобутками – село як село. Однак останнім часом привертає до себе увагу. Справа в тому, що воно – одне з двох реевакуйованих населених пунктів. Разом з кореспондентами ТАРС, акредитованими в капіталістичних країнах, що цікавилися ходом боротьби з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, нещодавно побували в ньому і ми.

Поверненням в обжиті гнізда щасливі всі. З багатьма нам довелося розмовляти. На обличчі кожного вигравала радість. Навперебій розповідали, чим займаються. Заготовляють сіно, їздять у сусідні села – Калинівку, Радинку [2] – колгосп же один.

З неприхованим задоволенням розповідали й про інше. Шостого травня населення Черемошни було евакуйовано. Притулок дали сусідні села. Частина оселилася в Калинівці. З якою сердечністю, з якою готовністю допомогти в усьому зустріли переселенців місцеві жителі.

Сім’ї завідуючої клубом села Черемошни Віри Михайлівни Заєць із п’яти чоловік дала притулок родина Віктора Михайловича Горкуші. Від – колгоспний шофер.

Всіляко буває між рідними, в сім’ї – короткочасні суперечки, непорозуміння. Нічого подібного не сталося між цими по суті чужими, але рідними за духом, за сприйняттям і розумінням біди людей. Розповідаючи про дні вимушеного гостювання, Віра Михайлівна не боїться перехвалити сім’ю Горкуші.

– Ми були чужі, а тепер стали рідними, – стверджує вона.

Про прекрасні, чисто людські стосунки, які скрашували дні перебування в евакуації, з вдячністю розповідала ветеран колгоспного виробництва Ганна Андріївна Ярмаченко, інші мешканці Черемошни.

З усього відчувалося, що біда не роз’єднала, а зблизила, зріднила людей.

Реевакуйовано і ще одне село – Нівецьке.

– Це – початок,- сказав у розмові перший секретар Поліського райкому партії Микола Іванович Приймаченко. – Усе, на щастя, іде до того, що незабаром повернеться до своїх домівок населення інших дев’яти евакуйованих сіл району [3].

Усе пізнається в порівнянні

Кореспонденти ТАРС І.В.Ігнатьєв, Ю.Л.Лопатін, М.В.Пахомов і А.С.Тюпаєв були у захопленні від села Черемошни. Чистеньке, благоустроєне, заможне.

Усе так. Та чи таке вже й заможне? Побували б ви, думали ми, у селах наших південних радонів. І хоч ми були дещо стриманішими у своїх емоціях, нам імпонували оцінки журналістів союзного агентства. Людей, які знають життя не тільки в нашій країні, а й за рубежем.

По мірі знайомства із селами колгоспу «Світанок» (а їх аж дев’ять), зокрема із Радинкою, захоплення наших гостей зростало. Що ж, зробили ми висновок, – усе пізнається в порівнянні. А порівнювати їм, звичайно, є з чим: бачили вони немало.

Нам показали нову вулицю. Обабіч вишикувалися красиві котеджі, їх збудував колгосп своїми силами на свої кошти (господарство має свій будівельний цех). Хто в них житиме? Усі, хто потребує житла. Спеціалісти, рядові колгоспники. Причому, одержать їх на дуже вигідних засадах. Половину вартості сплатить колгосп, решту – власник у розстрочку.

В селі – прекрасний Будинок культури, школа, в якій створено всі умови для сучасних методів навчання і виховання, вузол зв’язку, тепличне господарство, споруджується торговельний центр з кафе, барам і залом для урочистих подій.

Розмах великий. Вислухавши розповідь голови колгоспу Анатолія Павловича Хоменка про сьогоднішній день і перспективу розвитку господарства, кореспонденти передусім поцікавилися його прибутками.

– Щороку маємо мільйон і більше чистого прибутку, – повідомив А.П.Хоменко.

– Як використовуєте гроші?

– В основному – на будівництво об’єктів соціально-культурного призначення.

Чи не тому в цьому господарстві такі стабільні кадри? Чому, думали ми, досвід, набутий тут, якось несміливо використовують інші господарства? А запозичити є що.

На рахунок юнаків, які пішли з колгоспу на службу в армію, щомісяця відчисляється певна сума грошей, але не менше 15 карбованців. Повернувшись додому, демобілізований одразу одержує 600-700 карбованців. Є за що купити одяг, інші необхідні речі. Вирішив одружитись – колгосп справить весілля, вручить ключі від новенького, зі всіма санітарними зручностями будинку. На додачу – гарнітур, корова. Живи на радість і працюй.

Задумав учитися – будь ласка. Колгосп дає направлення, допомагає матеріально. Учням середніх спеціальних закладів щомісяця виплачує 80 карбованців, студентам вузів – 120 карбованців стипендії.

– У такому разі, – поцікавились тарсівці,- скільки одержує у вас молодий спеціаліст?

– Щонайменше 250 карбованців на місяць, – повідомив А.П.Хоменко [4].

– До вас спеціаліст не тільки прийти, прибігти повинен, – зробив висновок завідуючий відділенням ТАРС у Відні А.С.Тюпаєв,

– Він так і робить, – у тон відповів голова колгоспу.

Це правда. Тут перебільшення нема. Як доказ – наводилися такі дані. У господарстві плинність кадрів практично зведена до нуля. Виїжджають тільки ті окремі приїжджі, яким не до вподоби дисципліна, які не хочуть сумлінно трудитись. Але таких – одиниці. За останні роки жоден спеціаліст, який одержав направлення у «Світанок», не покинув його – хіба, коли рекомендували на підвищення. Щороку процентів дев’яносто випускників шкіл залишаються у рідному колгоспі. Комсомольська організація налічує в своїх рядах 200 чоловік. У середньому за рік народжується 42 дитини, а всього їх нині – 500.

Цифри, цифри… Вони приголомшували і радували. Звичайно, гості цікавилися, завдяки чому здобуті успіхи, які відносини колгоспу з районними організаціями [5].

– Наскільки самостійні керівники, спеціалісти у виборі методів господарювання? – запитав завідуючий відділенням ТАРС у Парижі Ю.Л.Лопатін. – І чи потрібна ця самостійність?

– Безумовно,- не задумуючись, відповів А. П. Хоменко. – Вона повинна бути. Саме з елементів самостійності і розпочався розквіт нашого господарства.

– Самостійність – річ хороша, але для тих, хто вміє нею користуватися, – до розмови підключається перший секретар Поліського райкому партії М.І.Приймаченко. – У нас в районі приблизно половина таких керівників, які, як і Анатолій Павлович, вміло господарюють [6].

Передайте панам за рубежем…

Гостей, безумовно, цікавили економічні показники господарювання. Що ж, вони, на перший погляд, невисокі.

Рентабельність – 24 проценти. Врожай зернових – за 20 центнерів. Поки що не можна похвалитися високими надоями молока [7].

Але ж усе пізнається у порівнянні. На бідних поліських грунтах двадцятицентнерні врожаї – те саме, що 40-50 центнерів у Миронівському чи Таращанському районах.

Таке порівняння хоч до певної міри і лоскоче самолюбство, але від цього врожаю не добавиться. Це розуміють у «Світанку». І роблять усе для того, щоб показники зростали. Основа – сталі кадри, приплив молоді, підвищення зацікавленості трудівників у досягненні вищих кінцевих результатів. І, звичайно, створена основа.

Взяти, приміром, тваринництво. Розвитком галузі детально цікавились працівники ТАРС. Нині в колгоспі на сто гектарів сільськогосподарських угідь – 160 голів великої рогатої худоби. Останнім часом щоразу створюється півторарічний запас доброякісних кормів. Отже, тритисячні надої молока – реальність [8].

Намітилась тенденція успішного розвитку й інших галузей. А, значить, розвиватиметься економіка, зростатимуть доходи, заможнішим ставатиме життя людей.

– Ми прийняли 30 сімей евакуйованих з інших господарств району, – розповів під час зустрічі А.П.Хоменко. – Забезпечили їх житлом, усім необхідним. Живеться їм не гірше, ніж нашим колгоспникам.

– У Сполучених Штатах хвиля антирадянської істерії спадає, – в розмову включається кореспондент відділення ТАРС у Вашінгтоні І.В.Ігнатьєв. – Але від деяких домислів і вигадок не відмовляються. Одна з них – аварія на Чорнобильській АЕС призведе до сутужності в Радянському Союзі з виробництвом зерна. Люди зневірились у перспективі, переконують вони, покидають насиджені місця.

– У тому, що в нас ніхто не збирається виїжджати, ви змогли переконатися самі, – переконливо говорить А.П.Хоменко. – У виїзді нема жодної необхідності. Навпаки – повертаються, реевакуюються. І в цьому ви також мали можливість переконатися. Настрій в усіх – оптимістичний. Це без перебільшення. Відносно зернової проблеми, її просто-напросто нема. Так що можете передати панам з-за океану, що ми – як їли, так і будемо їсти вареники [9].

Упевнені в майбутньому не тільки трудівники «Світанку» – усього району. В цьому на конкретних фактах переконав перший секретар Поліського райкому партії М.І.Приймаченко. В окремих господарствах у зв’язку з аварією обстановка дещо ускладнилась. Однак район уже практично завершив жнива – небувалі досі стислі строки. Люди виявили небувалий патріотизм. Трудились справді винахідливо, на совість. Хліб буде.

Буде і до хліба. Тваринники виконали піврічній план продажу продукції по всіх показниках. У порівнянні з відповідним періодом минулого року вироблено більше молока на 1412 тонн, м’яса – на 1219 тонн, яєць – на 46 тисяч штук.

Слухали ми цю розмову і гордилися людьми Поліського району, які в складних умовах, що склалися, показали себе з найкращого боку. Такої ж думки були і працівники ТАРС.

Київська правда, 1986 р., 26.07, № 174 (18656).

[1] Звернемо увагу, що 18.07.1986 р. цей водопровід тільки збирались включати (“Знакомый дом, знакомый сад…” під 18.07.1986 р.).

[2] Калинівка – 7 км на південь від Черемошної, Радинка – 7 км на захід. Обидва села заселені і нині.

[3] В межах геометричного 30-км кола лежать лише 4 села Поліського району.

[4] Побий мене Дажбог, коли голова не бреше! В Києві старший науковий співробітник (тобто кандидат наук, зі стажем типово понад 10 років) отримував 250 р.

[5] Думаю, що всі ці успіхи – просто брехня з парадно-вихідного набору даних.

[6] Дискусія оберталась навколо того, чи може прожити наш мужик без начальства. Голова стверджував, що може прожити без вказівок райкому; а райкомич непокоївся, що в такому разі райкоми будуть визнані непотрібними і він втратить посаду, тому й говорить, що свобода – річ іще небезпечніша від мирного атому.

[7] Що не заважає хвалитися фантастичними заробітками. Тут немає суперечності – адже ці останні дані – не з парадно-вихідного, а з повсякденного набору даних.

[8] За підсумками жовтня 1986 р., в Поліському районі надоєно по 187 кг/місяць (“Перші результати зимівлі” під 13.11.1986 р.), що дасть на рік 2244 кг.

[9] Попри варенично-млинцево-галушкові спростування, зернова проблема існувала від 1960 р., коли СССР почав ввозити збіжжя з-за кордону. З цією бідою радянцям так і не пощастило упоратись.