Ціна солідарності

О.Кузьмін

Банківський рахунок № 904. Добровільно перераховані на нього кошти йдуть на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Надходять сюди грошові перекази і від громадян зарубіжних країн.

Серед тих, хто зробив свій внесок на рахунок № 904, дуже милі літні іспанки – сестри Ассенсьйон і Марія Долорес Санс.

– До вашої країни ми завжди відчували великі симпатії, – говорить старша із сестер Ассенсьйон, – і як могли, допомогли у вашому лихові. Ми розуміємо, що скромна сума, яку внесли, – краплина, і що Радянський Союз без сторонньої допомоги подолає наслідки аварії. Але цей прояв доброї волі – не просто співчуття, а щось більше. Наша пам’ять назавжди зберегла рік 1936-й, коли Радянський Союз спільно з іншими демократичними силами планети став на захист законного уряду Іспанської республіки, проти якого підняли заколот фашистські генерали, підтримувані імперіалістами. Іспанці відчули тоді, що значить братерська інтернаціональна солідарність трудящих.

Бурхливі події, які переживала тоді їх батьківщина, не могли залишити осторонь двох провінційних дівчат, що приїхали в столицю на навчання. В Мадріді вони познайомилися із студентами – членами Комуністичної партії Іспанії, від яких вперше почули правду про країну Великого Жовтня, про Леніна. Коли в республіці почалася підготовка до виборів у парламент, сестри вже були комуністками і активно включилися в агітаційну кампанію за Народний фронт. Демократичні сили перемогли, але реакція не хотіла миритися з думкою, що влада в країні буде належати народу. Спалахнув заколот. Проти народу були кинуті літаки, танки, гармати, з допомогою яких фашисти добивалися свого панування. На заклик залитої кров’ю Іспанії відгукнулися іноземні робітники, селяни, студенти, інтелігенція. «…Серед них люди всіх національностей Європи», – писала в листопаді 1936 року англійська газета «Дейлі уоркер».

Партія направила сестер Санс для роботи у Валенсію. Ассенсьйон стала редактором щотижневого радіожурналу «Асоціації друзів Радянського Союзу». Одночасно була відповідальним секретарем комуністичної газети «Вердад». «По-іспанськи це означає «Правда», – пояснює Ассенсьйон, – і всі ми так і називали її російським словом – «Правда» [1].

Після встановлення диктатури Франко для сестер почалися довгі важкі роки підпілля, арештів, допитів. У Мадріді, куди вони повернулися, їм доручили налагодити зв’язок з політв’язнями. Під виглядом наречених і родичів вони відвідували тюрми, носили товаришам передачі. І досі сестри не можуть без здригання проходити центральною площею столиці Пуерта-дель-Соль, де знаходилася франкістська охранка. Тут у 1941 році протягом двох місяців їх били, над ними знущалися фашистські інквізитори, добиваючись зізнання.

– Та ми знали, як слід триматися, – пригадує Ассенсьйон. – Ще на початку нашої партійної діяльності ми вивчили брошуру про роботу в підпіллі, правила конспірадії, про те, як вести себе на допитах. Брошура спиралася на досвід більшовиків, у ній наводилося багато уривків із статей і листів В.І.Леніна, із спогадів його соратників.

– Ми добре пам’ятаємо День Перемоги над фашистською Німеччиною, – говорить Марія-Долорес. – Це була радість від того, що стерли з лиця землі Гітлера та всю його зграю, а також гіркота від того, що на нашу землю звільнення не прийшло.

– З того самого переможного дня ми почали мріяти про поїздку до Радянського Союзу, – додає Ассенсьйон.

Їх мрія збулася в 1977 році. Тоді, незабаром після відновлення дипломатичних відносин між СРСР та Іспанією, туристський обмін між двома країнами лише починався. Сестри Санс виявилися серед перших іспанців, які побували в Москві. Повернулись вони на батьківщину, переповнені враженнями, якими без утоми ділились із співвітчизниками, зокрема під час зборів, зустрічей і лекцій, з якими виступали по лінії асоціації «Іспанія – СРСР» [2]; багато іспанців, яких довгі роки залякували «більшовицьким дияволом», почали тоді відкривати для себе Країну Рад.

Відтоді сестри Санс щороку приїздять до Радянського Союзу. Побували в Середній Азії і Закавказзі, відвідали Київ, Таллін, Новосибірськ, милувалися Байкалом. І не випадково їх домашній музей складається з двох розділів: один містить історичні і сімейні реліквії, другий – численні сувеніри, провезені з СРСР. На видному місці під склом зберігаються дві пам’ятні медалі Радянського комітету ветеранів війни, на яких написано: «Учаснику національно-революційної війни в Іспанії. 1936-1939». Ці нагороди сестри надівають у найурочистіші дні…

– Дізнавшись про нещастя, яке трапилося на Чорнобильській атомній електростанції, – сказала Ассенсьйон під час зустрічі в Українському товаристві дружби і культурного зв’язку з зарубіжними країнами, – ми вирішили обов’язково побувати в Києві. Надто багато злісних небилиць розпустила буржуазна преса з цього приводу. Та її виверти ми досить добре знаємо, щоб повірити.

– А тепер про побачене розповімо своїм землякам усю правду, – продовжує Марія-Долорес. – Нас зустріло по-літньому нарядне місто, на вулицях багато людей, на мальовничих дніпровських пляжах відпочивають кияни. Ніяких жахів тієї катастрофи, яку розписали західні засоби масової інформації, немає і не було [3]. А про те, як ведуться роботи по ліквідації аварії можна майже щодня довідатися із оперативних повідомлень телебачення, радіо, преси.

Дізналися ми також, що в Києві перебував разом з дружиною і трьома дітьми відомий американський лікар Роберт Гейл. Прекрасний спеціаліст, людина, яка відповідально ставиться до своїх вчинків, засвідчив цим, що ніякої небезпеки для жителів міста немає. І нам хочеться приєднатися до його слів про довір’я, взаємодопомогу і взаєморозуміння між людьми. Аварія на Чорнобильській АЕС показала, наскільки страшним може бути навіть мирний атом, який вирвався з-під контролю людини. Але на нашій планеті – величезні запаси ядерної зброї. Важко уявити, що трапиться, якщо вони будуть пущені в дію. Усі чесні люди повинні сьогодні об’єднатися і в спільній боротьбі відвернути цю загрозу.

Прапор комунізму, 1986 р., 19.08, № 194 (2590).

[1] Щоб було зрозуміло їхнім керівникам з совєтської розвідки.

[2] Стара совєтська агентура набула другого дихання.

[3] А якого ще справозданя можна чекати від совєтських агентів з 50-річним стажем. Спасибі хоч за те, що частину виплачених ним совєтських грошей вони повернули на 904-й рахунок.