І от повертаються діти

Г.Ковтун

Роздуми над листами

Київський вокзал завжди багатолюдний, а в ці дні він особливо пожвавлений: повертаються після оздоровлення наші діти. Ще так, здається, недавно, коли сталася чорнобильська біда, вони виїжджали і колеса вистукували далекі маршрути. Це ми, дорослі, послали їх в дорогу – подалі від небезпечної зони, – до друзів, а вони ж у кожному куточку нашої великої країни. І скрізь їх прийняли як рідних, віддали турботу та материнське тепло своїх сердець так щедро і повно, як можуть віддавати тільки радянські люди. А тепер з вагонів, немов з веселої рукавички, із сміхом, гамором вони вибігають: засмаглі, змужнілі, сповнені невгамовної дитячої енергії. Квіти, обійми. За ними всі ми дуже скучили. Адже наша земля – це найперше діти.

І почуттям гарячої вдячності сповнені батьківські серця. Про це і листи до редакції. Автори їх пишуть: ми розуміли, які величезні сили повинні були вступити в дію, щоб у такий короткий, по-військовому стислий строк [1] здійснилося задумане: діти мають бути у повній безпеці, їх оздоровлення справа першочергова. І вже з самого початку вразила масштабність і чіткість, відповідальність в роботі по організації відпочинку дітей.

Пишуть батьки учнів київської середньої школи № 240: «Який такт, уміння, чуйність проявили вихователі піонерського табору «Лісова республіка» в селищі Брусино Червонолиманського району Донецької області, щоб діти почували себе як удома. І душею всього був начальник піонертабору Микола Касянович. Сердечно дякуємо йому і всім піонервожатим, медпрацівникам, кухарям, нянечкам…»

«Передайте слова величезної вдячності братам-буковинцям за турботу, якою оточили вони дітей в піонерському таборі «Сокіл» Кіцманського району. Великого їм здоров’я і щастя в житті… Т.Кузнецова, вчителька київської середньої школи № 180».

У листах так часто повторюється слово дружба. Дружба народів – найбільше, найвеличніше досягнення Країни Рад. Вона допомагає нам вийти з усіх випробувань, жити, долати всі труднощі і незгоди, спираючись на дружнє плече радянських націй і народів.

«Як дорогих друзів прийняли нас, прибулих на оздоровлення з Чорнобильського, Поліського, Іванківського, Бородянського, Вишгородського районів, міста Прип’яті – всього 236 чоловік – з дітьми до чотирьох років і новонародженими жителі Миколаївської області. Зустрічали на вокзалі з квітами і потім автобусами доставили в санаторій-профілакторій «Парус», де ми і наші малі чудово відпочили, підлікувались, дістали добрий заряд для нових трудових справ. Передайте наше спасибі кожному…». І далі – перелік прізвищ: він зайняв цілий аркуш. Все це імена добрих друзів. А такі зворушливі подробиці: «щодня нашим діткам доставляли десятки кілограмів свіжої полуниці, черешень»… «Коли ми від’їжджали, весь персонал санаторію провів нас до поїзда».

«Кожен приїзд шефів був святом для наших дітей в піонерському таборі імені О.Матросова, що в селищі Зелений Гай Ворошиловградської області… Прийміть же слово подяки, чудові люди з шахти «Известия», педагогічного інституту, дитячої поліклініки… Батьки-кияни Н.Владинчук, Н.Христиненко, Н.Волошенюк, С.Лебедева».

«Низький уклін всім працівникам пансіонату бердянського заводу «Скловолокно». Як тільки ми сюди прибули, відразу було проведено ретельне медичне обстеження кожного з нас. Всім, хто потребував, призначили лікувальні процедури… Жіноча рада 45 сімей, евакуйованих з Чорнобильської зони».

Вже справді ніщо так високо не цінується, як людська доброта. Недарма в народі кажуть: добром тримається світ.

Тоді, в травні, мені довелося побувати у Ворзелі під Києвом. Сюди з небезпечної зони Чорнобиля були евакуйовані матері з малюками і майбутні мами. Їх розташували в санаторіях, будинках відпочинку. Санаторій «Україна» [2]. Весь його персонал цілодобово був на робочих місцях: встановлювали дитячі ліжечка, готували пелюшки і всіляке дитяче «придане», перебудовували «меню» за дитячими нормами… Мили, чистили, дезинфікували, прикрашали, щоб як удома. Відвели спеціальний поверх для породіль. В перші ж дні в місцевому пологовому будинку народилося сім діток. А тепер їх вже – сто. Немовлята, мами здорові. Забирали їх урочисто головний лікар санаторію, заслужений лікар республіки Леонід Якович Литвак, з медсестрою і нянечкою – на машині, з квітами, подарунками. Щоб по-рідному.

– Передайте через газету нашу велику подяку всім, – кажуть мами.

Ці слова часто повторювалися. І вражало оте «всім». Воно об’єднувало так багато людей. І в тому була велика сила людського добра, бо воно загальне, колективне. Бо отому недоброму спалаху в Чорнобилі протистояли братерство і дружба, безприкладна самовідданість нашого народу, про які ще й книги напишуть, і пісні складуть.

Іде Хрещатиком молода мама: гарна, як усі мами. Везе модний візочок, а в ньому – її маленьке: її тривога і надія. Мама мріє: от виросте… Вона не хоче, щоб чорна тінь ядерної небезпеки стояла над колискою її дитини. Вона, мати, як ніхто пережила, передумала. Хай ніколи не повториться.

Два коментарі

Г.І.Разумєєва, начальник управління лікувально-профілактичної допомоги дітям і матерям Міністерства охорони здоров’я УРСР.

– Треба сказати, що вся медицина, справді, буквально за лічені години після аварії була повсюдно поставлена на ноги. Першими вивозили з небезпечної зони матерів і дітей [3]. Все це робилося під ретельним медичним наглядом. Проводилося і повсюдне обстеження і постійний контроль за здоров’ям наших маленьких. Що й казати, ми хвилювались. Адже за один-два дні підняли таку силу-силенну малюків та майбутніх мам і переселили їх, як то мовиться, в чому були, далеко від дому. Але ж якою високою була дисципліна всіх, в тому числі і наших медичних працівників повсюди, з якою відповідальністю виконували вони свій обов’язок. Не було ні звань, ні посад – всі спільно, самовіддано, на високому професійному рівні, з щедрою душевною віддачею робили свою велику роботу. Та вона не була б такою успішною, якби не опиралася на наш соціальний, суспільний лад, на наші партійні, радянські, профспілкові, громадські органи на місцях. Матерям і дітям було надано все – затишні, комфортабельні кімнати, висококалорійне харчування, медичний догляд… Одне слово, все – від пелюшок і повзунків до одягу, взуття – необхідне для нормального життя.

І це дало свої високі результати: дітки і мами перебули тривожну весну і літо в доброму здоров’ї. Не сталося ніяких надзвичайних подій. Малюки здорові, вони загартувались, зміцніли. Нині, як і завжди, перебувають під медичним наглядом. Проводиться і тепер санітарно-виховна, профілактична робота, щоб закріпити і зберегти здоров’я малюків і майбутніх мам. Розроблені рекомендації відносно режиму харчування. І далі буде посилена увага до дітей, що перебували в 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС.

До кінця серпня всі діти повернуться, підуть в садки і ясла. Поки що залишаться на оздоровленні ті малюки і їх мами, яким ще не вручено ключів від нових квартир. Як тільки питання з житлом буде вирішено, приїдуть і вони. Хочу сказати, що вахта медичних працівників і далі триватиме: задля здоров’я і благополуччя наших мам і дітей. Як це було раніше і буде завжди.

Л.А.Греков, начальник управління позакласної і позашкільної виховної роботи Міністерства освіти УРСР.

– Щодня по п’ять-шість тисяч дітей повертаються до рідного дому з місць відпочинку. Оздоровчий період на Україні в цьому році почався дещо раніше, ніж звичайно – з 15 травня. Тому необхідно було у стисліші строки підготувати оздоровчі установи до прийому дітей, прискорити підготовку кадрів вожатих, вихователів, інших працівників. Все це успішно здійснено. Було відкрито додатково 395 пришкільних піонерських таборів, 210 – позаміських і профільних, 96 – таборів праці і відпочинку, що дозволило оздоровити дітей на місцях і прийняти школярів з Київської, Житомирської, Чернігівської областей. Таким чином, оздоровлено 3 мільйони 900 тисяч дітей і підлітків. Витрати на їх утримання взяли на себе підприємства і організації, на чиєму балансі знаходяться піонерські табори. Дітям закуповували піонерську форму, спортивні костюми, взуття, білизну, книги, спортивні ігри, іграшки… Над піонерськими загонами брали шефство бригади, цехи. Шефи часто навідувались до дітей, привозили гостинці, допомагали доглядати молодших школярів. Діти потоваришували з своїми однолітками. Адже скільки було хороших, незабутніх зустрічей, скільки зроблено разом піонерських добрих справ.

Хочеться висловити найщирішу подяку всім, хто так радо приймав наших дітей на оздоровлення за межами республіки – у Волгограді, Новоросійську, Ростові-на-Дону, Калузі, Липецьку, Тбілісі, Кишиневі… І на території України – в Донецьку, Дніпропетровську, Ворошиловграді, Криму, Херсоні, Миколаєві, Львові, Хмельницьку…

Спливають останні дні такого щедрого на людську доброту літа. А першого вересня задзвенить шкільний дзвоник, і всі діти сядуть за парти. Почнеться новий навчальний рік. Він буде як завжди напруженим – такі вимоги реформи школи. Давайте ж докладемо якомога більше зусиль ми всі – вчителі, батьки і діти, щоб цей рік був успішним і багатим на добрі справи.

Поїзд щойно прибув. І на перон веселі, засмаглі, зміцнілі вибігають діти, які повернулися після літнього оздоровлення.

Учні київської середньої школи № 92, які перебували на відпочинку в піонерському таборі в Криму. Фото Я.Давидзона

Радянська Україна, 1986 р., 22.08, № 191 (19696).

[1] Цілий місяць – найгірший, вирішальний місяць! – вагалося укрначальство: евакуювати дітей чи ні. В травні 1986 р. я не менше трьох разів чув від знайомих вчителів: ось такого-то числа заняття закінчуються, дітей евакуюють. Потім евакуація скасовувалась, щоб через кілька днів повторитись. А тепер ця запізніла й нездала евакувація видається за велику перемогу.

[2] Про це див. “Сотый ребенок” під 1.10.1986 р.

[3] Не першими. З Прип’яті вивозили всіх підряд і одночасно. Ніяких конкретних фактів, щоб з інших сіл зони когось евакуювали першими, а когось другими, я не знаю.