Назви вулиць розкажуть

І.Хмельницький, бригадир мулярів БУ-64 тресту «Роздолхімбуд». Макарівський район Київської області

Щира розмова

«Не тільки руками – серцем споруджуємо житло для чорнобильців»,- говорять робітники-будівельники Львівщини.

Здавна відома примовка: Москва будувалася не відразу. Але час вносить свої корективи. Сьогодні на карті Київщини з’являються населені пункти, які за історичними, звичайно, мірками будуються враз: протягом двох-трьох місяців.

Нові села Київщини – це автографи дружби і братерства всіх областей республіки, які спільно взялися допомагати потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС.

Подала руку допомога і Львівщина. Наш об’єднаний загін споруджує 350 садиб у селах Мар’янівці та Королівці Макарівського району.

Такий вже характер у радянських людей: якщо комусь важко – допомогти, підставити своє плече. В годину випробування не раз розкривався високий гуманізм нашого народу, його чуйність, безкорисливість. Чужого горя не буває.

Наша бригада БУ-64 тресту «Роздолхімбуд» прибула в Мар’янівку однією з перших. На місці, де зараз виросли будови, грало хвилями синє поле льону. Наш колектив вперше працює так далеко від рідного міста. Але в інших бригадах є люди, яким доводилося трудитися в найвіддаленіших куточках нашої неосяжної Батьківщини. Чи не символічно, скажімо, що перший «львівський будинок» виріс з-під рук бригади лауреата Державної премії УРСР М.П.Стрельчука. Свого часу Михайло Прокопович допомагав ташкентцям відбудовувати після землетрусу їхнє місто. І одним з перших добровільно зголосився допомагати чорнобильцям. «Чорнобильці повинні відчути тут тепло наших сердець», – казав майстер молодшим товаришам. На першому будинку гордо красується небайдужою рукою виведена назва «Вулиця Львівська, 1». Є вже у Мар’янівці і вулиця Новороздольська, яку ми назвали в честь нашого рідного міста. Про творців нового житлового комплексу нагадуватимуть переселенцям вулиці Дрогобицька, Червоноградська, Політехнічна – на честь студентів Львівського політехнічного інституту.

Такий приклад. Наші будинки заселять трудівники колгоспу імені Калініна Чорнобильського району. Тільки-но ми розпочали будівництво, приїхав на майданчик їхній голова колгоспу О.Л.М’ягкий. Сподобалося йому все. Але бачимо: щось недоказує. Аж згодом зізнався:

– Знаєте, хлопці, яка повновода річка протікала землями нашого колгоспу. Ми так звикли до неї… Та що вдієш…

У Мар’янівці ріки немає. Лише невеличкий струмок. Порадившись, ми вирішили збудувати безплатно ставок для переселенців. Нехай синє плесо нагадує чорнобильцям їхню місцевість.

Такий добрий почин старших товаришів підтримали і бійці 15 студзагонів, які трудяться поруч. На загальних зборах студзагонівці вирішили для малечі села спорудити безплатно дитяче містечко у вигляді старовинної фортеці. Цей майданчик творці проекту, три Віктори – Панкевич, Семенюк, Самілічев назвали «Високий замок». Студенти спроектували також стелу, яка буде споруджена при в’їзді у нове село.

Між загонами, які представляють на гостинній київській землі львівські будівельні організації, відразу розгорнулося соціалістичне змагання. Девіз його: темпи і якість. Роздолянам особливо приємно, що першість за липень посів наш трест «Роздолхімбуд». На другому місці представники «Львівжитлобуду», а на третьому – Червоноградський трест «Укрособвуглемонтаж-32». Курс на прискорені темпи будівництва взяла кожна бригада, кожен працівник.

Змагаємося ми й індивідуально. Я, приміром, змагаюсь із своїм братом Михайлом Хмельницьким, який трудиться у складі загону тресту «Львівжитлобуд». Змагання в нас особливе: хто зробить красивішу кладку, краще художньо оздобить споруду. Оскільки проекти типові, то кожен майстер робить так, щоб будинки зовні не були однакові. Кожна споруда – як візитна картка майстерності і вправності рук людських. У цьому – теж турбота про людей, задоволення їхніх потреб і смаків. Придумали новатори і мобільну штукатурну станцію, від якої шлангами розчин подається на вісім об’єктів, які споруджуються одночасно.

Зразки самовідданого, справді героїчного ставлення до праці демонструє бригада штукатурів А.С.Возного з БУ-54 «Львівжитлобуду». Виробка на одну людину досягала у цьому колективі 50 квадратних метрів. Це при нормі 20!

…Дзвенять кельми, цюкають сокири, натужно гудуть крани, сновигають автомашини. Кипить, вирує будівельний майданчик нового житлового комплексу в селі Мар’янівці. Львів’яни працюють від душі. Всі наші турботи – про людей, які житимуть тут. Житло у них буде міцне, зручне, красиве. Адже стараємося для братів наших.

Радянська Україна, 1986 р., 22.08, № 191 (19696).