13.11.1987 Нічний виклик

В.Шанюк, спецкор «Київської правди». м.Славутич (телефоном)

Славутич : день за днем

Я повертався до готелю у хорошому настрої: побував на засіданні штабу будівництва, із секретарем Прип’ятського міськкому партії Г.А.Гавриловим їздив на споруджуваний славутицькими будівельниками меморіал на честь загиблих на чернігівській землі під час Великої Вітчизняної війни радянських воїнів. У міськком партії повернулися запізно. Геннадій Анатолійович, поцікавившись у товаришів «вечірніми новинами», знову подався у своїх справах. А я, повечерявши у їдальні «Лісова», поспішив до готелю писати цей репортаж з тим, щоб завтра вранці продиктуввти його редакційній стенографістці.

Та приступити де роботи одразу не вдалося – кімната віддавала холодом. Доторкнувся до батарей опалення – теплом і це пахло. А на дворі – калюжі вкривалися тонкою кригою. Занепокоїлись й інші мешканці готелю. Чергова нічого втішного відповісти не могла: мовляв, я вже не раз дзвонила до ЖЕКу, обіцяли прислати слюсарів.

Та слюсарів не було. Вирішили і ми спробувати щастя. Майстер ввічливо переадресував нас начальнику житлово-комунального відділу О.Г.Борзинському. Олександр Григорович ще ввічливіше порадив звернутися до диспетчера. Ірина Василівна Федотова люб’язно поцікавилась, що для нас буде краще: подати у крани гарячу воду чи тепло в батареї. Зійшлися на тому, що бажано б було провести ніч у теплі, а без води вже якось обійдемося. «Гаразд, – заспокоїла диспетчер, – висилаю сантехніків».

Вони не забарились. Відімкнули бойлерну, щось покрутили і один з них здивовано мовив: «Хто ж це тут хазяйнував? Всі вентилі позакривані». Ясність внесла комендант готелю Л.Г.Ковбаса: «Мабуть, такі ж, як ви. Доки я мучитимусь з цим готелем і з опаленням: то воно є, то раптом зникає. Куди і кому скаржитись – не знаю».

Хлопці впевнено запевнили: не хвилюйтеся, тепло буде. І справді, через півгодини я вже наважився скинути пальто і сів писати, час від часу згадуючи денне засідання штабу, де про довгождане тепло, тобто, обігрів, новозбудованих житлових будинків, гуртожитків говорилося близько двох годин. Власне, то була одна з головних тем учасників засідання. Сидячи на тому засіданні, не раз проймався повагою до будівельників, які, будемо відверті, у нелегких умовах почали зводити нове місто. Пригадав, як майже рік тому тут тільки й чути було: не вистачає людей, техніки. Давалися взнаки організаційні прорахунки. Час спливав, порушувалися встановлені строки будівництва. Та згодом справи пішли на краще і десь з червня багатотисячний колектив будівельників РРФСР, України, Вірменії, Грузії, Азербайджану, республік Прибалтики, Ленінграда, Києва, Чернігова набрав темпів. Ось-ось перші десятки красенів-котеджів, багатоповерхових корпусів пред’являтимуть державній комісії.

Радіти б цьому, та на засіданні штабу переважали критичні нотки. Хіба що винятком були прибалтійські будівельники, які свою програму успішно виконують. Понад 20 тисяч квадратних метрів житла пред’являють для здачі їх українські колеги. Стараються посланці Грузії. Всього ж на підході близько 60 тисяч «квадратів». Ще стільки ж очікується до кінця року.

Та от проблема: що робити з готовими будинками, як подати туди тепло, воду, хто стежитиме за ними, обслуговуватиме складне комунальне господарство? Зараз, на фініші, житлу потрібен єдиний господар. А поки що у нього, як кажуть, сім няньок: напередодні здачі кожен колектив відповідає за «свої» квадратні метри. А надалі? Надалі їх повинні взяти під нагляд жеківські служби. Легко сказати, куди важче це зробити.

Саме навколо цієї проблеми й виникли на засіданні штабу суперечки. Сантехнічні будівельні підрозділи доводили: свою справу ми зробимо – тепло в будинки подамо, а от надалі обслуговувати їх не зможемо. Стати на такий шлях означало б послабити подальші темпи будівництва. У свою чергу комунальна служба міста побоюється, що власними силами обійтися поки що не зможе. Врешті-решт, знайшли компромісне рішення: тимчасово об’єднати зусилля.

Відстають з виконанням намічених планів вірменські та азербайджанські будівельники. Штаб вирішує: негайно поінформувати про це урядову комісію, бо вказаним підрозділам потрібна допомога в робочій силі. Водночас штаб звернув увагу присутніх на необхідність прискорення введення в дію об’єктів соцкультпобуту – школи, дитсадка, магазинів, лікарні. Тут борги великі.

…Здасться, я дещо перехвалив жеківських сантехніків, які прибули на допомогу мешканцям готелю «Будівельник». Батареї опалення, ледь подавши було ознаки життя, за півгодини знову завмерли. І що тільки не робила чергова бригада сантехніків, але нічний виклик так нічого й не дав – відігріти охололий двоповерховий корпус їм так і не вдалося. Люди лягали в холодні ліжка, накидаючи на літні ковдри верхній одяг – ватянки, пальта. Та, здається, найбільше переживала комендант готелю: «Господи, – бідкалася вона, – хоч би труби не порозривало».

Назавтра о 14-й годині у добре напаленому приміщенні знову збереться штаб. Шкода, що на його засіданні не буде коменданта готелю. А то б жарко довелося керівникам.

Київська правда, 1987 р., 13.11, № 260 (19045).