11.11.1987 Щасливого плавання, “Володимир Правик”
М.Лук’янчук, спецкор «Київської правди», м.Ізмаїл Одеської області
В Ізмаїлі відбувся урочистий мітинг, присвячений прибуттю в порт основної приписки танкера “Володимир Правик”
Погода була – немов на замовлення. Стояли напрочуд теплі дні. Яскраво світило сонце. На морську пристань прийшли тисячі людей. Більшість – з квітами.
Ізмаїльський порт – один із найсучасніших. Над річковими і морськими суднами майорять прапори багатьох країн світу. Звідси відходять судна Дунайського пароплавства під прапорами рідної Вітчизни у 60 країн Європи, Азії, Африки, в усі порти Чорного та Азовського морів. Тут починається і завершується один з найбільш популярних у Європі круїзно-туристичних маршрутів: Ізмаїл – Пассау – Ізмаїл.
Звучать фанфари. Вишикувалась команда танкера у складі 26 чоловік на чолі з капітаном В.Ф.Александровим. Він віддає рапорт виконуючому обов’язки начальника радянського Дунайського пароплавства А.А.Агафонцеву про те, що танкер благополучно прибув із болгарської верфі у місце постійної приписки, команда готова до напруженої роботи, готова гідно нести честь імені радянського героя.
До мікрофона підходить начальник управління пожежної охорони МВС УРСР П.М.Десятников.
– Видатний радянський поет Володимир Маяковський, – говорить він, – у своєму вірші «Товаришу Нетте, пароплаву і людині» писав, що життя прожити треба так, щоб, умираючи, втілитися в пароплави, вірші, інші неминущі діла.
Ці слова з повним правом можна віднести до життя людини, ім’я якої відтепер носить сучасний танкер, людини, яка однією з перших 26 квітня 1986 року вступила в нерівний бій з вогнем і розбурханим атомом. Віднині по водних магістралях нашої планети водночас з кораблями, які носять імена Віталія Бонівура, Сергія Лазо, Олександра Матросова, Юрія Гагаріна, під радянським прапором ходитиме ще один корабель «Володимир Правик». І нехай сьогоднішній день стане новою сторінкою подвигу героя.
Про необхідність і готовність в усьому наслідувати приклад героя на мітингу говорили секретар парткому Київського обласного управління внутрішніх справ М.О.Пилипчук, перший секретар Одеського обкому комсомолу С.Гриневецький, другий секретар Київського обкому комсомолу Л.Миколаєвський. Не можна було без хвилювання слухати коротенькі, але високої напруги виступи дружини і матері Героя – Надії Іванівни та Наталії Іванівни Правик.
– Дорогі мої! – звертаються Наталія Іванівна до команди танкера. – Я завжди чекатиму вас із плавання, чекатиму так, як чекала б сина.
Капітан танкера «Володимир Правик» В.Ф.Александров запевнив, що члени команди віднині підтримуватимуть тісні зв’язки з сім’єю Правика, колективом пожежних, в якому служив герой.
Після закінчення мітингу члени делегації, близькі і рідні Героя відвідали танкер «Володимир Правик». Екіпажу було передано портрет героя, його особисті речі. Капітан танкера В.Ф.Александров ознайомив присутніх з техніко-експлуатаційними можливостями судна, розповів про те, як готувалося воно до спуску на воду в Болгарії.
Делегація Київщини була прийнята в Одеському управлінні внутрішніх справ, в управлінні пожежної охорони, ознайомилася з пам’ятниками міста Ізмаїла, його діорамою, музеєм О.В.Суворова.
Київська правда, 1987 р., 11.11, № 259 (19044).