4.08.1987 Якщо кожен стане поряд

О.Новак, кор. “Київської правди”.

Учасники міжнародного «Круїзу миру по Дніпру-87» – на Київщині

Ніщо так не зближує людей, як воля до миру на землі. Тож кожна чесна людина, в якій би країні вона не жила, не може не прагнути миру, всім серцем своїм відхиляє війну. Більше двохсот представників 60 різних антивоєнних організацій і рухів з 19 західноєвропейських країн, а також США і Канади прибули до столиці України, щоб разом з радянськими активістами взяти участь у міжнародному круїзі миру по Дніпру, присвяченому 70-річчю Великого Жовтня і 70-річчю ленінського Декрету про мир.

Біля пам'ятника героям Дніпровської флотилії, що в Києві, на площі перед річковим вокзалом, де відбувся антивоєнний мітинг, присвячений міжнародному «Круїзу миру по Дніпру-87».

Минулої суботи учасники круїзу відвідали Макарівський район.

Село Фасова. Тут зупинились автобуси з учасниками міжнародного «Круїзу миру по Дніпру-87». Сотні жителів зібралися в центрі села, на майдані. Піонери піднесли гостям букети живих квітів. Спонтанно розпочався мітинг [1]. Голова виконкому сільської Ради народних депутатів М.Б.Узловатий тепло привітав посланців миру, розповів про те, як торік жителі Фасової по-братерськи розміщали у себе сім’ї, які були евакуйовані з зони Чорнобильської АЕС.

– Чуття єдиної родини, глибоке розуміння того, якого горя може завдати людяі атом, що вийшов з покори, – сказав М.Б.Узловатий, – ще більше примножили наші прагнення бути в перших рядах активістів боротьби за чисте небо над землею.

Нині поблизу Фасової з’явилось нове село – Тернопільське, де живуть сім’ї, евакуйовані з Чорнобильського району. Ошатні, просторі будинки. У багатьох садибах щедро вже розпустилися віття молодих яблунь і вишень. Мабуть, усі жителі нового села вийшли із своїх домівок, щоб привітати гостей. Швидко зав’язується розмова. Гіди ледь встигають перекладати численні запитання і відповіді. Втім, і серед гостей є чимало таких, хто володіє російською мовою.

Село Тернопільське. Ось і в цьому домі, де живе колгоспниця Катерина Степанівна Дмитренко, точилася душевна, щира розмова.

Ось велика група місцевих і учасників круїзу зосередилась довкола худорлявого чоловіка із сріблястою сивою борідкою. Він хутко перекладає з англійської, французької і німецької, встигав і сам задовольнити цікавість місцевих жителів, розповідає про себе. Це – Красовський Георгій Антонович, редактор журналу «Новий гуманізм», що видається в Парижі. Дворічним хлопчиком вивезли його батьки з Одеси, і ось уже більше п’ятдесяти років живе він у Франції. Любов до Батьківщини, прищеплена ще змалку, природно поєдналась у Георгія Антоновича з пристрасним прагненням зробити все залежне від нього, щоб ніколи більше радянський народ та й люди всієї планети не знали лиха війни. Цим благородним цілям Г.А.Красовський присвячує не тільки численні свої публікації. Торік він організував велопробіг «Тур де Франс» для пенсіонерів, які, поминувши десятки міст і сотні сіл Франції, закликали їх населення активізувати боротьбу за заборону ядерної зброї, за оголошення своїх регіонів без’ядерними зонами.

Дівчата колгоспу імені Горького Макарівського району охоче знайомили гостей з новобудовами села Тернопільське.

Запитань у гостей до трудівників, евакуйованих з Чорнобильського району, безліч. Цікавляться щонайперше тим, як люди влаштувались, чи потребують якоїсь допомоги.

– Завітайте хоч у будь-який будинок, – запрошує Марія Тихонівна Козленко, – побачите, що все є для господарювання. Спасибі державі Радянській – не залишила нас у біді, усім допомогла.

Генерал у відставці Р.Капелос з Греції, який є членом міжнародної організації «Генерали за мир», та його дружина Анна цікавляться життям трударів, які були евакуйовані з Чорнобильського району.

Зрозуміла річ, гості охоче приймають запрошення, оглядають садиби, кімнати, захоплюються побаченим, говорять, що навряд чи в країнах, звідки вони приїхали, уряди виявили б подібну турботу.

– Між іншим, – розповідає Елізабет Бредлі, медична сестра з ірландського міста Корк, – на півдні Великобританії також сталася катастрофа на однїй із атомних електростанцій. Але англійські власті намагалися приховати це і практично не надали ніякої допомоги населенню, що мешкало поряд.

– Я добре знаю, що таке війна, – сказав у розмові з гостями Микола Кузьмич Боровець. – Пройшов, зокрема, Сталінград. Годі й того лиха. Моїм і вашим онукам, як повітря, потрібен мир. Якщо кожен стане поряд з вами, ми його доб’ємося.

Голова виконкому Ради народних депутатів села Тернопільське П.С.Козленко розповідає про перспективи дальшого житлового і соціального будівництва.

…Сплітались у єдиний міцний потиск десятки долонь, символізуючи солідарність з думкою радянського ветерана війни. «Нехай кожен стане поряд!» – Цей заклик довго ще лунав на вулицях новозбудованого села. Ним завершувались і короткі інтерв’ю, які гості давали вашому кореспонденту.

Учасники міжнародного «Круїзу миру по Дніпру-87» відбули до Канева.

Фото М.Мосенжника

Говорять учасники міжнародного «Круїзу миру по Дніпру-87»

Дітмар Тіннеї, агроном, ФРН:

– Взяти участь у цьому престижному круїзі мене делегували фермери, тобто люди, які обробляють землю, збирають її плоди для себе і для багатьох інших жителів Федеративної Республіки Німеччини. Від їх імені я говорю: і землю, і космос треба зберегти від ядерного забруднення. Простим людям моєї батьківщини не потрібні американські «Першінги», начинені атомною смертю [2]. Тому ми гаряче підтримуємо нові мирні ініціативи М.С.Горбачова про остаточне вилучення з території Європи ракет середньої дальності, за повну заборону ядерної зброї.

Шон Данн, викладач, Ірландія:

– На території моєї країни немає, на щастя, американських військових баз. Але кожен з ірландців добре розуміє, яку смертельну небезпеку його дому може завдати дальше нарощування атомної зброї. Боротьба проти неї стала нині справою честі і гідності сотень тисяч моїх співвітчизників. Так само, як і радянські люди, вони хочуть жити в мирі і дружбі з усіма народами. До свого записника я занотував висловлювання багатьох жителів села Тернопільське – вони надзвичайно щирі, миролюбні.

Кармен Лопея, медсестра, Іспанія:

– Щойно я розмовляла з радянською селянкою, матір’ю трьох дітей. І в мене є діти. У нас з тією жінкою однакове бажання: треба за будь-яку ціну відвернути лихоліття дійни, гарантувати нашим дітям щасливе життя у майбутньому. Заради цього я приїхала до вас, щоб взяти участь у мирному круїзі по Дніпру.

Київська правда, 1987 р., 4.08, № 180 (18965).

[1] Репетиції, я думаю, зайняли не більше двох місяців.

[2] Дуже добре, що запросили саме такого німця, бо інші німці кажуть: “Краще ракети в саду, ніж москалі у вітальні”. Таких-от німців нащо за казенний кошт годувати?