7.08.1987 «Портрет СРСР», яким його побачать американці

«Портрет СРСР», яким його побачать американці

П.Смовж, фото автора.

Зйомочна група американської телекомпанії Ті-бі-ес побувала в Іванківському районі. Тележурналісти цікавилися новозбудованими селами для евакуйованих із 30-кілометрової зони ЧАЕС, брали інтерв’ю, знімали на плівку жителів Нових Ладижич і Сукачів. Говорить режисер групи Джон Барнс:

– Ви, напевне, знаєте, що наша телекомпанія і особисто її директор Тед Тернер підтримали ідею проведення Ігор доброї волі у Москві в минулому році. Це я до того, що ми прагнемо робити з вами спільну справу – утверджувати на Землі мир. Саме з цією метою наша група ось уже другий рік знімає у вашій країні все, що характерне радянському суспільству. Це буде 7-серійний фільм «Портрет СРСР», який ми покажемо весною наступного [1988] року по американському телебаченню.

Американській зйомочній групі допомагає старший редактор Головного управління зовнішніх зв’язків Держтелерадіо СРСР А.В.Голованов.

– Американські тележурналісти вже провели зйомки у Москві, Ленінграді, у Сибіру, Середній Азії, Закавказзі, Прибалтиці. В основному вже можна говорити про п’ять серій фільму. Обіцяли незабаром мене запросити на перегляд змонтованих плівок.

– Шоста, – продовжує Джон Барнс, – напевно, майже вся буде присвячена Україні. Основне наше завдання – показати нове, що з’явилося у вас останнім часом.

– Ви зараз знімаєте сцени з евакуйованими чорнобильцями. Яке місце займає в фільмі тема Чорнобиля? – поцікавились ми.

– Було б, мабуть, неправильним, розповідаючи про Україну, говорити багато про аварію. Тому пройде вона лише одним штрихом…

Подружжя Куранд розкаже у фільмі «Портрет СРСР» про нелегкі випробування, що випали радянським людям.

У будинку ветерана Великої Вітчизняної війни, жителя Нових Ладижич Я.І.Куранди встановлено телекамери, засяяли юпітери. Господарі з неприхованою цікавістю придивляються до несподіваних гостей, а ті, в свою чергу, – до їх оселі, надвірних будівель, сусідніх будинків.

– Після інтерв’ю з господарями, – говорить Д.Барнс звукооператору Коліну Нікельсу і Ніколасу Кулману, який порається біля апаратури, – треба зняти панораму вулиці, села. І ставки потрібно обов’язково показати, вони, виявляється, дуже гарні.

А Яків Іванович з дружиною Тетяною Никодимівною, освоївшись у незвичній ситуації й позбувшись ніяковості від уваги до себе, пригадують роки війни. Запитання стосуються їх поглядів на події, що сталися на ЧАЕС. Переплітається минуле з сучасним. Хай знають американські телеглядачі, що ніякі випробування не страшні нам [1]. Бо радянський народ тим і сильний, що незламним стрижнем його була і є дружба, взаємодопомога в будь-якій біді.

– Вам подобається тут жити, в цих нових будинках? – допитувались гості.

– Так, подобається. Але у свої рідні місця хочеться, туди, де ми народилися і виросли. Розумієте? – в один голос відповідали ветерани.

Зйомочна група за роботою.

Потім були розмови і зйомки у сім’ї Петра Івановича Коноваленка, завуча Сукачівської середньої школи. Його дім під час евакуації гостинно відчинив двері двом сім’ям з малими дітьми. Вони подружилися. Приїжджають нині в гості. Коли господарям запропонували знятись у майбутньому фільмі, вони запротестували: «Та у нас кожен у селі так зробив. І нічого героїчного в цьому не було. Як же інакше?..»

А ще американців дуже цікавило те, як живуть люди у селі Черемошна Поліського району. Тепер, після реевакуації в рідні місця, їх подальший маршрут проліг саме туди.

Київська правда, 1987 р., 7.08, № 182 (18967).

[1] Шапкамі закідаєм !