2. Установи (генеральні секретарства та міністерства)

Олександр Кучерук

Оглянемо адреси та будинки, де містилися окремі генеральні секретарства (міністерства).

Генеральне секретарство внутрішніх справ було одним з найважливіших. Від часу створення у червні 1917 р. й до січня 1918 р. генеральним секретарем за сумісництвом був голова Генерального Секретаріату В. Винниченко. Тому це секретарство знаходилося там, де був апарат голови Секретаріату, тобто спочатку в будинку Центральної Ради, потім в готелі «Савой» (Хрещатик, 38), а згодом у колишньому будинку генерал-губернатора на Інститутській, 40. Поступово окремі департаменти отримали свої приміщення в інших будинках.

Генеральне секретарство міжнародних справ, створене 4 січня 1918 р. (22 грудня 1917 р.) на основі Генерального секретарства національних справ, спочатку розташовувалося в тому ж готелі «Савой» на Хрещатику 38 [80] і перебувало там принаймні до кінця грудня 1917 р.

«Умови праці тодішніх генеральних секретарів були дуже мало сприятливі для спокійної ділової роботи чи наради. В кімнату, яка служила за кабінет генерального секретаря міжнаціональних справ, отже, фактично тодішнього українського міністра закордонних справ, з яких кожен мав обов’язково якусь „негайну” справу, що її він мусів реферувати самому міністрові» [81],

– згадує М. Галаган.

Потім це Генеральне секретарство перебралося в будинок нинішнього Музею російського мистецтва на вулиці Терещенківська, 9. Цей будинок зведено у 1870 – 1880-х роках, і належав він довгий час цукрозаводчику Ф. Терещенку. Саме в цьому приміщенні зберігалася велика колекція творів мистецтва, зібраних Ф. Терещенком.

Попри зміни української влади відомство закордонних справ залишалося і надалі у цьому особняку. Коли білогвардійці окупували Київ, вони розташували тут свій штаб, а більшовики помістили тут навіть ревтрибунал 14 корпусу Червоної армії. З 1922 року споруду і колекцію музеєфіковано.

У своїх спогадах Н. Суровцева, яка працювала керівником загального відділу секретарства, писала:

«Міністерству приділили будинок Терещенка, на Терещенківській-таки вулиці, 9, навпроти Миколаївського скверу, по той його бік. За сквером був університет і Ботанічний сад […] Я сиділа в невеличкому кабінеті (колишньому будуарі жінки Терещенка), гарній кімнаті з гобеленами, білим мармуровим каміном та широкими дверима, що вели до колишньої спальні, а тоді – до кабінету міністра» [82].

Першим генеральним секретарем міжнародних справ Центральна Рада призначили О. Шульгіна (1889 – 1960), провідного діяча Української партії соціалістів-федералістів. Згодом він працював послом у Болгарії, входив до складу українських делегацій на Паризькій мирній конференції 1919 – 1921 рр. та Першій асамблеї Ліги Націй у Женеві, був головою дипломатичної місії УНР у Парижі до кінця її існування.

Генеральне секретарство фінансів певний час розташувалося знову ж таки в будинку Генерального Секретаріату в готелі «Савой» на Хрещатику 38 [83], а звідси його переведено в колишній особняк Я. Полякова (вулиця Олександрівська, 15, тепер – М. Грушевського, 22). Після приходу до влади більшовиків тут ненадовго розташувався центральний комітет компартії УСРР. Уподобав був цей затишний «палацик» і «другий перший» секретар ЦК КПУ П. Постишев. Нині будинок використовується для проведення урядових прийомів.

У квітні 1918 р. Міністерство фінансів уже знаходилося в будинку на тодішній Левашівській, 31 [84]. Цей будинок не зберігся: його розібрали у 1970-х роках, а на тому місці побудували житловий будинок для тогочасного чиновництва, нині це Шовковична, 29.

Першим генеральним секретарем фінансів був відомий фінансист, керівник кількох дореволюційних банків, член Центральної Ради від кооперативних організацій Х. Барановський (1874 – 1941), згодом – директор Українбанку, міністр фінансів Ради Народних Міністрів доби Директорії. Перед Секретарством фінансів одразу було поставлено завдання провести

«підготовчу працю, так, щоб і Україна в фінансових справах могла стати цілком на державний грунт» [85].

22 (9) грудня 1917 р. УЦР прийняла закон про створення на основі Київської контори Держбанку Росії Українського державного банку (УДБ) з правом грошової емісії. Першим директором УДБ був член ЦК Української партії соціалістів-самостійників (УПСС) М. Кривецький (? – 1929).

Розташовувався УДБ у відомому будинку за адресою: вулиця Інститутська, 9. У 1930-х роках двоповерхову будівлю було вдало надбудовано ще двома поверхами, в такому вигляді ця споруда існує й нині, тут знаходиться Національний банк України.

Велике значення мало запровадження власної грошової системи та друкування перших банкнот УНР. Для підготовки введення власної грошової одиниці був створений спеціальний державний орган у складі Міністерства фінансів – Експедиція заготовок державних паперів. Її першим керівником став український земський діяч А. Венераки. У протоколі засідання Генерального Секретаріату 14 (1) грудня 1917 р. зафіксовано рішення – «для експедиції грошей реквізувати помешкання лазарету проти типографії Кульженка на Пушкінській вулиці» [86], без точної вказівки адреси. Чи було виконано рішення, не відомо. Швидше за все експедиція перебувала у приміщенні друкарні В.Кульженка, а сам власник – В. Кульженко – працював в експедиції чиновником із спеціальних доручень. Для друку перших українських паперових грошей цією ж постановою ухвалено «реквізувати […] для цього типографію Кульженка» [87].

Друкарня В. Кульженка, точна адреса якої – Пушкінська, 4, розташовувалася у спеціальному приміщенні і мала найкращу на той час виробничу друкарську базу. Будинок постраждав у час Другої світової війни, і те, що ми бачимо нині, – це архітектура «сталінського бароко» 1950-х років.

Виробничі можливості друкарні на Пушкінській не дозволяли вчасно виготовити потрібну кількість та асортимент банкнот. Тож основним місцем, де друкувалися українські гривні, стало приміщення в будинку колишнього «Исправительного Арестантского Отделения» на Бібіковському бульварі, сьогодні це бульвар Т. Шевченка, 27 [88].

15 (2) грудня 1917 р. Генеральний Секретаріат ухвалив «форму українських державних кредитових білетів» [89] з назвою «карбованець». А 31 (19) грудня 1917 р. Центральна Рада ухвалила «Тимчасовий закон про випуск Державних Кредитових Білетів Української Народної Республіки».

Першу українську банкноту номіналом 100 карбованців, ще до прийняття закону, видрукувано у друкарні В. Кульженка. Автор проекту – відомий український художник Ю. Нарбут. Друкарня В. Кульженка надрукувала також банкноти 25, 50 карбованців та всі п’ять купюр паперової розмінної «монети» – 10, 20, 30, 40 та 50 шагів. У цій друкарні у грудні 1917 р. розпочали друкування перших українських поштових марок.

Генеральне секретарство військових справ було ще у складі першого уряду, там його очолював політичний і військовий діяч, провідний член УСДРП С. Петлюра (1879 – 1926). Однак це секретарство на вимогу Тимчасового Уряду ліквідували, і всі військові справи взяв на себе Український генеральний військовий комітет на чолі з тим же С. Петлюрою. Після відновлення 13 (1) листопада 1917 р. Генерального секретарства військових справ він 1 грудня (18 листопада) 1918 р. знову очолив цю установу.

Генеральне секретарство військових справ швидко перебралося з будинку Центральної Ради до будинку колишнього елітного навчального закладу – колегії Галагана, сьогоднішня адреса: вулиця Б. Хмельницького, 11 [90]. Саме тут формувалася військова політика УНР, і саме тут працював Генеральний секретар військових справ С. Петлюра.

Майбутній генерал, а на той час ще підполковник, В. Петрів уперше відвідав Генеральне секретарство військових справ у січні 1918 р., в час придушення більшовицького повстання в Києві. Він згадує:

«Військовий Секретаріят мав дуже своєрідний вигляд: тимчасові деревляні перегородки в кімнатах, що робили їх придатними до нових функцій, лавки з садів у почекальнях, а головне повне боєве поготівля цілої установи. На сходах зараз же за дверима скоростріл вже з готовою лентою та обслугою біля нього, другий скоростріл такий же готовий до негайного бою в самій прийомній кімнаті Військового Секретаря, очевидячки тому, що з вікна цієї кімнати дуже гарний обстріл Фундукліївської вулиці. Всі урядовці озброєні, так ще навіть мені, що таки багато дечого бачив з ділянки військового поготівля, трохи дивно було бачити кріси, які стояли коло столів з паперами і друкарськими машинами, та розсильних, які, вирушаючи з дорученнями, набивали кріси; навіть деякі з небагатьох панночок машиністок мали револьвери при поясах» [91].

Секретарство військових справ було одним з найбільшим, тому поступово для його потреб виділили й інші приміщення, зокрема канцелярія секретарства розташувалася в Маріїнському палаці [92].

На початку березня 1918 р. Міністерство військових справ знаходилося вже в будинку на вулиці Банковій, 2 [93]. Споруду звели в середині ХІХ ст., вона кілька разів перебудовувалася. Цікаво, що у 1934 р., після переїзду столиці з Харкова до Києва, тут розташувалася Рада Народних Комісарів УСРР. А з 1953 р. тут міститься Спілка письменників України, і саме в цьому будинку на перших порах зосереджувався Народний рух України.

3 січня 1918 р. (21 грудня 1917 р.) УЦР затвердила Генеральне секретарство морських справ, його очолив Д. Антонович (1877 – 1945) – син відомого українського історика В. Антоновича, належав до основоположників РУПу та УСДРП, був одним з лідерів Центральної Ради, «товаришем» голови УЦР М.Грушевського, 1919 року його призначено консулом у Швейцарії, а незабаром послом УНР у Ватикані.

Для потреб Генерального секретарства морських справ було виділено частину готелю «Франсуа» на вулиці Фундуклеївській, сьогодні – Б. Хмельницького, 17 [94]. Пізніше тут був готель «Театральний», а на початку ХХІ ст. будинок було реконструйовано та модернізовано, зараз тут розташовано готельно-офісний центр.

23 (10) листопада 1917 р. починає роботу Генеральний штаб армії УНР, який очолив генерал-майор Б. Бобровський (1868 – 19?), недавній голова української військової громади м. Двинська. Тоді Генштаб розташувався на Бібіковському бульварі, сьогодні це бульвар Т. Шевченка, 10 [95]. На жаль, цей будинок не зберігся, на його місці стоїть споруда, зведена у 1950-х роках.

У спогадах начальника зв’язку Генштабу генерала О. Козьми є деякі «топографічні» відомості:

«З вулиці наш будинок займав загальний відділ […], [вікна відділу зв’язку – Авт.] виходили на подвір’я […], на один поверх вище містився кабінет військового міністра» [96].

Розширюючись, Генштаб отримав частину будинку Терещенка, туди перейшло 1-ше управління генштабу – тепер це бульвар Шевченка, 12, Національний музей Т. Шевченка. Згодом Генштаб перенесли в будинок колишнього штабу київського військового округу російської армії на Банківську, 11 [97]. У 1930-х роках його об’єднали з сусіднім будинком, змінили фасад і розмістили в новоствореній будівлі керівні органи компартії УСРР. Нині це резиденція Президента України, тут також розташовується Секретаріат голови держави.

Для Генерального секретарства шляхів було відведено будинки на сьогоднішній вулиці Б. Хмельницького, 23 [98] та бульварі Т. Шевченка, 34 [99]. Будинок на бул. Т. Шевченка належав Терещенкам, і в ньому провів свої дитячі роки Мих. Терещенко, міністр фінансів, згодом міністр закордонних справ Тимчасово Уряду Росії. У червні 1917 р. він брав участь у переговорах з Українською Центральною Радою у Києві.

Першим генеральним секретарем шляхів призначили В. Голубовича (1885 – 1939), члена ЦК УПСР, члена УЦР. Пізніше він очолював Секретарство торгу і промисловості, а в січні – квітні 1918 р. був головою українського уряду.

Генеральне секретарство освіти спочатку (як і інші секретарства) перебувало в будинку Центральної Ради [100], а потім, у серпні 1917 р., перемістилося в будинок на сьогоднішньому бульварі Т. Шевченка, 14 [101] – тоді це було приміщення колишньої Першої гімназії, директором якої був М. Стороженко. «З ним міністерство довго безуспішно воювало в справі приміщення канцелярії в будинку гімназії» [102], – згадувала сучасниця тих подій. Першим генеральним секретарем освіти був відомий освітній і політичний діяч І. Стешенко (1873 – 1918).

Генеральне секретарство пошт і телеграфів після перебування, разом з іншими секретарствами, в готелі «Савой», переїхало до приміщення на Лютеранській, 12 [103], а звідти на Гімназичну, сьогодні – Леонтовича, 5 [104] до будинку, де перебував Український генеральний військовий комітет.

Першим керівником цього Генерального секретарства був член УЦР О. Зарубін (1884 – 1931), в листопаді того ж року знову очолив Міністерство пошт і телеграфів. Після прийняття ІІІ Універсалу на знак протесту подав у відставку. У подальшому він призначався генеральним контролером.

Генеральне секретарство торгу і промисловості було створене 13 (1) листопада 1917 р. Першим генеральним секретарем торгу і промисловості Центральна Рада призначила В. Голубовича. На цій посаді він пробув до січня 1918 р., коли став головою Ради Народних Міністрів УНР.

Розмістилося це секретарство спочатку в доходному будинку, що належав генералові В. Баскакову, на вулиці Миколаївській, сьогоднішня вул. Городецького, 6 [105]. Тут воно пробуло не довго, і його перенесли на вул. Столипінську, 55-б (сьогодні це вул. Гончара), у будинок, зведений на поч. ХХ ст. для Київського відділення Російського технічного товариства [106].

Генеральне секретарство праці, швидше за все, спочатку розташувалося разом з більшістю генеральних секретарств, тобто, на Хрещатику, 38. У грудні 1917 р. воно вже знаходилося в приміщенні «Палас-отелю» – сьогодні це бульвар Т. Шевченка, 7 [107]. Тут і нині розташований готель «Прем’єр Палас», який тривалий час називався «Україна». У березні 1918 р. Секретарство праці частково зайняло будинок Терещенків на Бібіковському бульварі – сьогодні бульвар Т. Шевченка, 12 [108]. Це будинок, де, як згадувалося, розташувалися також окремі відділи Генерального штабу армії УНР.

Перший керівник секретарства – К. Василенко (1877 – 1941), брат Миколи Василенка (майбутній прем’єр-міністр одного з урядів Української Держави), на той час провідник київської організації російських соціал-демократів (меншовиків), у січні 1918 р. вийшов з партії. Член УЦР від національних меншин (росіян).

Генеральне секретарство земельних справ перебувало в будинку Центральної Ради на Хрещатику, 38 [109], але там було затісно для багатьох державних установ. Тож 2 (15) грудня 1917 р. Генеральний Секретаріат України ухвалив

«дати 4 дні генеральному писарю для реквізиції помешкань (подібні питання належали до компетенції цього урядовця. – Авт.) для потреб секретаріату» [110].

Як результат – бачимо Секретарство земельних справ у будинку на Хрещатику, 17 [111] (тоді – № 27). Це був житловий будинок, на першому поверсі якого містилися різні магазини, зокрема фотоательє де Мезера, одного з найвідоміших фотографів Києва. Будинок згорів у час Другої світової війни, на його місці в 1950-х рр. збудували новий.

У березні 1918 р. ця установа, перейменована вже на Народне міністерство земельних справ, розташовувалася в доходному будинку на вулиці Володимирській, 19 [112] – славнозвісному творі архітектора П. Альошина. Будинок зазнав значних руйнувань у час Другої світової війни і на його руїнах збудовано нині існуючий у стилі «сталінського бароко».

Першим генеральним секретарем земельних справ був член УСДРП, член УЦР Б. Мартос (1879 – 1977), у подальшому – міністр внутрішніх справ, а в 1919 році голова Ради Народних Міністрів.

Генеральне секретарство судових справ організовувалося довше, ніж інші секретарства, і перший час перебувало разом з усім урядом на Хрещатику, 38, а звідти перейшло в «Гранд-отель», на Хрещатик, 22 [113]. У час Другої світової війни готель дуже постраждав, і на його руїнах в 1950-х рр. постала будівля для державних установ під № 24. Згодом це секретарство працювало в будинку за адресою: Банкова, 10 [114], що більше відомий під назвою «будинок з химерами». Ще одна адреса Генерального секретарства судових справ – Думська площа, 5 [115]. (нині Майдан Незалежності), готель «Росія». Будинок не зберігся, на його місці тепер знаходиться Головпошампт.

Першим генеральним секретарем судових справ призначили члена УСДРП, члена УЦР В. Садовського (1886 – 1947), згодом – міністр праці в уряді Директорії УНР.

Генеральне секретарство харчових справ. Питання щодо організації цього Генерального секретарства кількаразово розглядалося на засіданнях уряду у вересні й жовтні 1917 р. Так, на засіданні Генерального Секретаріату 22 (9) жовтня 1917 р. ухвалено «прискорити справу заснування Секретарства продовольчих справ і доручити цю справу до ближчої уваги Секретарства земельних справ» [116] на чолі з М. Ковалевським.

Для розміщення Генерального секретарства харчових справ знайшли необхідні приміщення в Другій київській гімназії, сьогодні це бульвар Т. Шевченка, 18 [117]. У час Другої світової війни тут розташовувалася Міська управа, а після війни – телефонна станція.

У першому складі уряду УНР Секретарство харчових справ очолив член УПСР, член Центральної Ради М. Стасюк (кін. ХІХ ст. – після 1933).

Для розгляду та вирішення питань сільського господарства планувалося окремо виділити та створити Генеральне секретарство хліборобства. Для цієї установи навіть підшукали приміщення в будинку удільного відомства (входило до структури імператорського двору), що розташовувалося на вулиці Олександрівській (тепер це вулиця Грушевського, 7 – адреса Міністерства охорони здоров’я). Але справу не довели до кінця, і таке секретарство не було створене.

Для вирішення справ окремих національних меншин у серпні 1917 р. призначили заступників генерального секретаря міжнаціональних справ О. Шульгіна: з польських – М. Міцкевича та єврейських – М. Зільберфарба. Д. Одинця, третього заступника з великоросійських справ, Мала Рада затвердила 30 (17) жовтня. Заступники мали права генеральних секретарів і входили до складу уряду. Після проголошення IV Універсалом державної самостійності Української Народної Республіки Центральна Рада у січні 1918 р. утворила три окремих невеликих міністерства: великоруських, польських та єврейських справ.

Міністерство великоруських справ розмістилося в готелі «Слов’янський» (перед тим він називався «Пале-рояль») за адресою: вул. Басейна, 1/2, кімната 27 [118]. Нині це житловий будинок. Очолив міністерство історик, недавній викладач Петроградського приватного університету Дмитро Одинець (1882 – ?).

Міністерство польських справ перебувало в будинку на вул. Стрілецькій, 26 [119], а згодом його перевели в готель «Савой» на Хрещатику, 38 [120]. Очолював його провідний діяч польського руху в Україні, адвокат Мечислав Міцкевичем (1879 – після 1922 р).

Міністерство єврейських справ на початку березня 1918 р. підготувало обіжний лист де зазначалося: «Народне Міністерство Єврейських справ цим повідомляє, що в цей час воно міститься на Хрещатику, 38, кімната 23 [121]», тобто у колишньому готелі «Савой». У квітні 1918 р. міністерство перебралося на четвертий поверх готелю «Слов’янський» на вулиці Басейній 1/2 [122]. Першим генеральним секретарем цього секретарства був член УЦР від Єврейської об’єднаної соціалістичної партії (ЄОСП) Мойсей Зільберфарб (1876 – 1934).

Посада генерального писаря УЦР спочатку входила в номенклатуру Центральної Ради, а після проголошення незалежності УНР з січня 1918 р. отримала статус генерального секретаря і назву «державний секретар». Першим на цій посаді був член УПСР, член УЦР П. Христюк (1890 – 1941). З січня 1918 р. він – міністр внутрішніх справ, а з лютого того ж року призначається державним секретарем УНР. Після остаточного оформлення апарат державного секретаря розмістився в готелі «Савой» на Хрещатику, 38 [123], кімната 5 [124].

Апарат державного контролера зайняв приміщення на вул. Тимофіївській, тепер – М. Коцюбинського, 12 [125]. У цьому будинку на початку ХХ ст. містилися різні середні навчальні заклади, потім – контрольна палата відомства шляхів сполучень. У радянський час тут розташовувалося міністерство юстиції УРСР.

У квітні 1918 р. апарат державного контролера змінив адресу, переїхавши на Володимирську, 10 [126], у приміщення колишнього Селянського банку. Нині в цьому будинку розташовано центральний телеграф.

Першим головним контролером у липні 1917 р. Центральна Рада призначила члена єврейської партії Бунд, члена УЦР Мойсея Рафеса (1883 – 1942).

15 (2) грудня 1917 р. Центральна Рада ухвалила закон про утворення Генерального суду, а 15 (2) січня 1918 р. затвердила перший склад Генерального суду УНР: М. Пухтинський, П. Ачкасов, О. Бутовський. М. Радченко, А. Хруцький, Т. Попов, С. Шелухін. Г. Шиянов. Повний склад членів Генерального суду дообрали 2 квітня 1918 р.

Розташовувався Генеральний суд у приміщенні на Софійській площі, у так званих «присуственних місцях» на вулиці Володимирській, 15. 3 квітня (21 березня) 1918 р. РНМ вирішила «передати в розпорядження генерального суду і Міністерства юстиції» [127] приміщення Дворянського зібрання на розі Хрещатика і Думської площі, однак рішення не було виконано, бо на час прийняття будинок уже був зайнятий німецьким військовими установами, а менш ніж через місяць відбувся гетьманський переворот.

* * *

Державні органи влади та інші державні установи, що виникали в період становлення структури влади УНР, були розкидані по різних місцях, у приміщеннях, мало пристосованих для таких потреб. Це створювало багато незручностей і не сприяло ритмічній та злагодженій роботі. Шукаючи виходу з ситуації, у березні 1918 р. міністр внутрішніх справ М. Ткаченко підготував проект будівництва «урядового кварталу» на землі, що належала військовому міністерству (приблизно в районі сучасної площі Лесі Українки). Там мали розміститися: будинки Центральної Ради, Ради Народних Міністрів, окремих міністерств, «палац справедливості», монетний двір, музеї, театри.

«В центрі Києва є площа землі кілька квадратних верстов, що належить до військового міністерства. Це земля між Двірцевим, Печерським і Либідським. Для того, щоб весни з 1919 року можна було приступити до земельних робіт по плануванню і будівництву тих новіших будинків […], треба цього року провести підготовчі розвідки земельні, топографічні тощо і укласти докладний план місцевості, її плянування і точного пляну забудування» [128],

– таке повідомлення про проект М. Ткаченка було опубліковано у пресі 27 квітня 1918 р., тобто за день до гетьманського перевороту. Зрозуміло, що цей план не був виконаний, але проблеми залишилися й надалі. Не зникли вони і в сучасній незалежній Україні в ХХІ столітті.

Примітки

80. Галаган М. З моїх споминів (1880-ті – 1920 р.). – К., 2005. – С. 293.

81. Там само. – С. 293.

82. Суровцева Н. Спогади. – К., 1996. – С. 75.

83. Маршинський А. З днів Sturm und Drang-у // Календар-альманах "Дніпро" на 1928 рік. – Львів, 1927. – С.68.

84. ЦДАВО України. Ф. 2592. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк.22.

85. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали у двох томах. – Т.1. 4 березня – 9 грудня 1917 р. – С. 157.

86. Там само. – С. 491.

87. Там само.

88. Маршинський А. З днів Sturm und Drang-у. – С.75.

89. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали у двох томах. – Т.1. 4 березня – 9 грудня 1917 р. – С. 493.

90. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914-1918). – Частина друга. З початків відродження української державності. (Доба Центральної Ради). – С.58.

91. Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. – К., 2002 – С. 300.

92. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914-1918). – С.68.

93. Боротьба. – 8 березня 1918.

94. Киевская мысль. – 16 січня 1918.

95. Середа М. На вулицях Києва з 30 січня до 8 лютого 1918 р. // Календар "Червоної калини" на 1938 р. – Львів, 1937. – С 23.

96. Там само. – С 23 – 24.

97. Боротьба. – 13 березня 1918.

98. Боротьба. – 27 березня 1918.

99. Там само.

100. Маршинський А. З життя Вол. Самійленка // Календар-альманах "Дніпро" на 1930 рік. – Львів, 1929. – С.82.

101. Робітнича газета. – 29 серпня 1917.

102. Завадська В. З київських споминів (Шкільна округа – Генеральний секретаріат – Міністерство) // Календар-альманах "Дніпро" на 1930 рік. – Львів, 1929. – С.110.

103. Боротьба. – 20 березня 1918.

104. Боротьба. – 27 березня 1918; ЦДАВО. Ф. 2592. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 6.

105. Киевская мысль. – 16 січня 1918.

106. ЦДАВО України. Ф. 2582. – Оп. 2. – Спр. 4. – С.6.

107. ЦДАВО України. Ф. 1060. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк.332.

108. Боротьба. – 27 березня 1918.

109. ЦДАВО України. Ф. 2592. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк.13.

110. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали у двох томах. – Т.2. 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – С. 494.

111. ЦДАВО України. Ф. 1060. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк.9.

112. Боротьба. – 27 березня 1918.

113. Робітнича газета. – 31 грудня 1917.

114. Боротьба. – 23 березня 1918.

115. Там само.

116. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали у двох томах. – Т.1. 4 березня – 9 грудня 1917 р. – С. 339.

117. Боротьба. – 29 березня 1918.

118. Киевская мысль. – 16 січня 1918.

119. Там само.

120. Боротьба. – 27 березня 1918.

121. ЦДАВО України. Ф. 2592. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 5.

122. ЦДАВО України. Ф. 2592. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк.13.

123. Боротьба. – 27 березня 1918.

124. ЦДАВО України. Ф. 1060. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк.396.

125. Киевская мысль. – 16 січня 1918.

126. ЦДАВО України. Ф. 2592. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк.20.

127. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали у двох томах. – Т.2. 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – С. 221.

128. Боротьба. – 27 березня 1918.