Енциклопедія жіночої душі

Зіньчук Ігор

Рецензія на роман «Щоденник страченої» сучасної української письменниці Марії Матіос.

Іноді трапляється так, що читаєш книгу улюбленої письменниці не відразу після виходу літературної новинки у світ, а коли відкриваєш роман для себе по новому у прагненні зрозуміти одвічну незбагненність жіночої душі, яка перебуває в полоні суперечливих емоцій породжених палким коханням. Саме цю актуальну в усі часи тему висвітлює сучасна українська письменниця Марія Матіос у психологічній розвідці «Щоденник страченої».

Роман майстерно виписано у формі жіночого щоденника, на сторінках якого перед уявою прискіпливого читача, поступово розкриваються душевні страждання самотньої жінки, яка живе у світі власних спогадів про палке кохання, яке стало сенсом її життя, причиною емоцій та хвилювань.

Героїня Лариса Ковальчук детально нотує у своєму «жіночому літописі» найтонші пориви своєї сутності, найпотаємніші бажання свого серця, яким так і не судилось здійснитись, через жорстокість долі, невблаганність життєвих обставин та нерозуміння з боку оточуючих людей. Жінка повністю зосереджена на самопізнанні, своєму внутрішньому світі. Її серце пошматоване болісним пригадуванням про невиправну помилку минулого – зроблений в молодості аборт, внаслідок чого вона не може відчути радість материнства. Саме тому все єство згорьованої представниці прекрасної статі сповнене неймовірної пустки, тотальної порожнечі, що виникає через почуття провини.

Письменниця надзвичайно витончено піднімає проблему бездуховності, байдужості та відчуження з якою люди часто стикаються в реальному житті.

На мою думку, Марія Матіос із притаманним лише її творам психологізмом висвітлює два погляди на закоханість, з точки зору жінки та чоловіка. Авторка підводить читача до висновку, що кожна до нестями закохана жінка створює у власній уяві вимріяний ідеал чоловіка, досягти якого реальному чоловікові важко або навіть неможливо.

Втомлена одноманітністю сірої буденності життя жінка намагається заспокоїти свою збурену пристрастями душу, яка прагне відданого єдиного чоловіка, відвідавши монастир.

Чоловік, що незважаючи на рідкісні зустрічі з коханою відчуває сильну пристрасть, боячись емоційної залежності від свого нестримного кохання до цієї фатальної жінки вчиняє жахливий злочин – намагається вбити Ларису, а потім сам викликає лікарів. Натомість Лариса сприймає дві кулі, що прошили її нутро, як «порятунок» і звільнення від своїх власних переживань і думок про коханого.

Опритомнівши в лікарні і дізнавшись від слідчого, що чоловіка звинувачують у навмисному вбивстві, а йому загрожує тривале тюремне ув’язнення, вона прагне переконати правосуддя, що сама спровокувала напад, оскільки перебувала в стані сильного емоційного потрясіння. Все це вона робить для того аби виправдати людину, яку досі кохає. Для цього їй потрібно вижити, щоб дістати щоденник, як доказ свого емоційного стану та виправдання чоловіка. Так у героїні з’являється стимул для продовження свого стражденного життя. Однак, під час судового засідання чоловік стверджує, що в усьому винен лише він, бо й досі кохає її.

Таким чином письменниця змальовує непересічну драму двох душ спалених у полум’ї непереборних пристрастей, які не залишать байдужим найвибагливішого гурмана романтичного та психологічного чтива.

16.03.2012