Cестри Бронте
Зіньчук І.
Важливе місце у розвитку англійського реалізму займає творчість Сестер Бронте. Шарлотта, Емілі, Анна, Елізабет, Мері, а також брат Бренуел.
Народилися в графстві Йоркшир у містечку Хеворт, у доволі похмурому будинку, що був розташований на околиці. З дитинства, майбутніх письменниць супроводжували втрати близьких людей. У 1821 році пішла з життя їхня мати, не витримавши шостої, за вісім років, вагітності. Після її смерті дітей виховував батько – Патрік Бронте, який був Пастором, і тітка по материнській лінії. Відомо, що всі Бронте згадують тітку в своїх листах стримано і з повагою, але без найменшої теплоти, однак з іншого боку – ніколи зі страхом чи ворожістю. Старші сестри Мері та Елізабет померли навесні 1825 року, захворівши на туберкульоз, у благодійному пансіоні Кован Бриджу, куди їх віддали разом з Шарлоттою та Емілі. 1835 року Емілі відвідувала школу Роу-Хед, де Шарлотта працювала помічницею вчительки. 1838 року, деякий час викладала в школі Лоу Хіл; 1842 р. – вона разом зі старшою сестрою менше року перебувала в Бельгії, в пансіоні мадам Егер, де вивчала німецьку, французьку мови і займалася музикою. Невдовзі Е.Бронте була змушена перервати навчання і повернутись додому через смерть тітки.
Наступні шість років до своєї смерті Емілі провела вдома: вела домашнє господарство, випікала хліб, самовіддано і дуже дбайливо доглядала смертельно хворого брата.
Доля Бренуела була невдалою, незважаючи на сподівання, які покладали на нього рідні. Він помер у вересні 1848 року. Емілі дуже застудилася на похороні брата. Проте, навіть важко хвора, вона не дозволяла себе жаліти, не хотіла приймати ліки, відмовлялась від допомоги лікаря. 19 грудня 1848 р. її не стало. У травні 1849 року померла молодша сестра Анна, переживши Емілі на п’ять місяців. Їхній батько помер дванадцять років потому.
Варто наголосити, що герої романів Шарлотти, завжди є представниками не романтичних верств: гувернантки, вчительки, священики, дрібні підприємці. Якщо в «Джейн Ейр» кохання бідної гувернантки і блискучого (хоча й сліпого) графа Рочестера закінчується патетичним і щасливим фіналом, то в романі «Віллет» (1853) ми бачимо психологічно прадиву картину кохання молодої дівчини. Тобто в творчості Ш.Бронте є наявним шлях від романтизму до реалізму.
В романах «Джейн Ейр» (1847) та «Шерлі» (1849) вона нещадно критикує державні устої, показує правдиву картину системи освіти і становище соціально незахищених верств населення, Бореться за рівність прав жінок і чоловіків.
Ш. Бронте “Джен Ейр”
Джен Ейр – бідна дівчина, маленька і непоказна, яка навіть не пам’ятає своїх батьків. Десять років Джен прожила в домі своєї багатої родички місіс Рід. Дівчину навчали зневажати бідність. Діти, які зросли в достатку, не розуміють, що бідність може бути працьовита, дбайлива, чесна,- в їхній уяві – це слово пов’язується з лахміттям, убогим харчем, холодним коминком, грубими звичками і огидними вадами. Бідність здавалася Джен принизливою.
Місіс Рід, тітка Джен – бездушна жінка, вона не може зрозуміти дитини, несхожої на її власних злих дітей, і тому відверто ненавидить її, всіляко принижує і безжально карає, а потім з радістю віддає до сирітського притулку. Навіть вмираючи, вона не відмовляється від своєї ненависті, не робить ніяких спроб спокутувати те велике зло, яке вона зробила Джен.
З дому тітоньки Рід Джен потрапляє до Ловудської школи, якою керує містер Броклгерст (його прототипом був куратор Кован-Бріджа, школи, в якій навчалася Шарлота Бронте, містер Вільсон), його насуплене обличчя було схоже на кам’яну маску. Він намагається привчити дівчаток до терпіння і самозречення, адже їх готують до ролі гувернанток – служниць у багатих родинах.
Діти місіс Рід виростають нікчемами і егоїстами. Програвшись і пропившись, обібравши матір і сестер, вкорочує собі віку Джон. Сухою, холодною егоїсткою стає Еліза. Єдине, про що мріє і нащо здатна Джорджіана – це вийти заміж. Сестри ненавидять одна одну, навіть краплини тепла не знаходиться в них і для вмираючої матері.
Батько Едварда Рочестера – старий, зажерливий скнара. Він вирішив не ділити маєтку, тому вся спадщина мала дістатися старшому синові. А молодшого, Едварда оженили на грошах навіть не сказавши, що його нареченій загрожує неминуче божевілля.
Едвард Рочестер не може знайти серед багатих леді жінки вартої щирого кохання. І тільки в бідній, маленькій, негарній гувернантці він знаходить ті якості, які шукав все своє життя, – щирість, добру вдачу, жвавий розум, артистичність натури. Він бачить у Джен рівну собі людину. Людська гідність, самостійність, волелюбність – ось, що більше за все приваблює Едварда в Джен. Але, на жаль, він не може одружитися з нею, через страшну таємницю замку. В одній із кімнат утримують замкнену божевільну дружину. Героїня ставить свою людську гіднсть понад усе. Для неї неможливе щастя побудоване на обмані, воно принижує гідність людини. Не в багатстві і спокої вона вбачає своє щастя, для неї ідеал людського щастя – активна діяльність на благо інших. Джен переконана, що краще бути сільською вчителькою, бідною і чесною, ніж коханкою свого господаря. Однак, коли Сент Джон пропонує їй віддати себе місіонерській діяльності вона відмовляється, тому що вважає корисною лише таку діяльність, яка диктується не тільки доводами розуму, а й участю серця. Сент Джон у своїх справах керується скоріше власним честолюбством, ніж турботою про благо інших. Джен стає багатою не побравшись з Рочестером (вона дістає спадщину від невідомого їй дядька). Але Джен відмовляється від більшої частини багатства, бо їй потрібен лише той його мінімум, який дасть їй незалежність. Головне для неї знайти своїх родичів, зробити їм добро, не бути самотньою, відчувати людське тепло і своїм теплом зігрівати інших. Бланш Інгрем, знайома містера Рочестера, була гарна і освіту здобула блискучу, та розум мала убогий, а серце – черстве.Вона була недобра, не знала ні співчуття, ні жалю, а ніжність і правдивість були їй чужі. Коли місіс Рід занедужала, Джен поїхала провідати її. Повернувшись додому. Будучи сільською вчителькою, вона отримала спадок від невідомого родича.Одного разу під час прогулянки їй причулося, що Едвард Рочестер кличе її, не довго думаючи вона покинула все поїхала до нього. Приїхавши Джен побачила згарище замку, який підпалила божевільна дружина Едварда Рочестера. Вона загинула у вогні, а він дивом врятувався, однак, осліп.Невдовзі Джен вийшла заміж за Едварда, але не через жалість, а тому що справді кохала його. Через деякий час Едвард прозрів.
Ідея рівності людей – основна тема твору. Автор окреслює проблему емансипації жінки, боротьби за її рівність з чоловіком.
Е. Бронте „Грозовий перевал”
У романі розповідь ведеться від імені пана Локвуда, квартиранта маєтку „Миза шпаків”. Ключниця маєтку – місіс Елен Дін розповідає Локвуду історію життя родини Ерншо, якій вона служила вже багато років.
Спочатку, родина Ерншо жила в маєтку „Грозовий перевал”, який знаходився за дві милі до «Мизи шпаків» на півночі Англії. На „Мизі шпаків” жив рідний брат містера Ерншо Лінтон разом з дочкою Ізабеллою, сином Єдгаром та дружиною. У містера Ерншо було двоє дтей – дочка Кетрін та син Хіндлі. Одного разу, поїхавши в Лондон у справах, містер Ерншо привіз з собою маленького бездомного знайду Хіткліфа. Містер Ерншо та Кетрін любили Хіткліфа, він був її найкращим другом і через деякий час закохався в Кетрін. Хіндлі його ненавидів і всіляко принижував, тому що Хіткліф був бідний і не мав гарних манер. Невдовзі батько помер і Хіндлі став господарем «Грозового перевалу». Він змушував Хіткліфа працювати в полі і виконувати найважчу роботу. Якось, під час прогулянки верхи на коні Кетрін зламала руку і два тижні жила в домі Лінтонів. Повернувшись додому, Кетрін почала зверхньо ставитися до слуг, поводилася дуже пихато, а Едгар Лінтон з сестрою заходили на «Грозовий перевал» частіше. Кетрін зізналась Елен, що насправді кохає Хіткліфа, але вийти за нього заміж означає принизитися до його рівня.
Незабаром Кетрін вийшла заміж за Едгара Лінтона і переїхала на «Мизу шпаків». Хіткліф дуже образився, що Кетрін вибрала багатого чоловіка та краще життя. Наступного дня Хіткліф пішов з дому.
У Хіндлі та його дружини Френсіс народився хлопчик Гертон. Френсіс померла одразу після пологів, через сильну гарячку. Хіндлі ненавидів сина, бо вважав його причиною смерті коханої дружини. Ключниця Елен Дін опікувалася маленьким Гертоном.
Через декілька років, на “Мизу шпаків”, де Кетрін спокійно жила з чоловіком та його сестрою, прийшов Хіткліф. Він став забезпеченим, вихованим молодим чоловіком. Кетрін дуже зраділа, побачивши давнього друга, а Едгар Лінтон прийняв його ввічливо, але дуже непривітно. Хіткліф оселився на „Грозовому перевалі”. Невдовзі він одружився з Ізабеллою Лінтон. Коли Едгар дізнався про вчинок своєї сестри, він заборонив їй приходити у свій дім і ненавидів її чоловіка.Згодом у Кетрін та Едгара народилася дочка, а Кетрін померла після народження дівчинки.
Насправді, Хіткліф ніколи не любив Ізабеллу і бив її. Проте, одружився з нею, щоб мати владу над Едгаром. Хіндлі весь час пиячив та грав в карти з Хіткліфом і через деякий час, програв свій маєток. Тепер його син Гертон був на „Грозовому перевалі” майже слугою. Минуло декілька років. Одного разу, коли Хіткліф повертався з нічної прогулянки напідпидку, Ізабелла не впустила його в будинок. З пересердя він вдарив її ножем, проте рана була легка і Ізабелла втекла до Лондона. Незабаром Ізабелла народила Лінтона – сина Хіткліфа. Проте, померла відразу після пологів, доручивши Едгару подбати про сина.
Едгар Лінтон привіз племінника до свого дому, однак наступного дня віддав хлопця на „Грозовий перевал” до його батька.
Кетті, дочка Єдгара дуже сумувала через розлуку з двоюрідним братом. Батько не хотів, щоб дочка товаришувала з сином Хіткліфа і тому сказав Кетті, що Лінтон живе далеко від «Мизи шпаків».
Під час прогулянки верхи на поні вісімнадцятирічна Кетті, випадково зайшла на „Грозовий перевал” і зустрілася з Лінтоном, на той час, вже двадцятирічним гарним юнаком. Згодом молоді люди покохали одне одного, таємно зустрічалися та писали ніжні листи. Дізнавшись про захоплення дочки, Едгар заборонив їй зустрічатися з коханим.
Лінтон тяжко переживав розлуку з Кетті і захворів через це.
В той час захворів Едгар на запалення легенів і лежав на смертному одрі. Одного дня Кетті поїхала на „Грозовий перевал”, щоб зустрітись з Лінтоном. Хіткліф дуже хотів нашкодити Едгару та заволодіти його землями через те, що той колись забрав у нього Кетрін, яку Хіткліф досі кохав.
Оскільки Хікліф знав про неприязнь Едгара до Лінтона, він примусив Кетті одружитися зі своїм сином і випустив її з дому лише через п’ять днів на похорон її батька. Таким чином, Хіткліф став власником маєтку Едгара Лінтона.
Через деякий час Кетті знову переїхала на „Грозовий перевал”, щоб доглядати за своїм хворим чоловіком Проте, незважаючи на всі її старання Лінтон не одужав і помер.
Гертон Ерншо був грубою, неосвіченою людиною. Однак, намагаючись сподобатися Кетті, він вчився грамоти. Всі його спроби правильно прочитати і заслужити її повагу викликали у дівчини лише насмішки Згодом Хіткліф тяжко занедужав, його постійно переслідував образ коханої Кетрін і через кілька днів він помер. Після його смерті Кетті зрозуміла, що несправедливо ставилася до Гертона, полюбила хлопця і вийшла за нього заміж.
Своєрідність художнього методу авторки повною мірою проявилася в її єдиному прозовому творі – романі «Грозовий Перевал». Багато дослідників зайшли в безвихідь, намагаючись віднести книгу до одного з двох основних художніх напрямків ХІХ століття – Романтизму чи Класичного Реалізму, тоді як мають справу з синтезом цих двох методів. Реалістичний в своїй основі, роман збагачений романтичною традицією. З такого синтезу виник неповторний, дійсно магічний реалізм, який бентежив сучасників авторки.