Чарльз Діккенс (1812 – 1870)

Зіньчук І.

Народився 7 лютого 1812 року в сім'ї дрібного чиновника морського казначейства Джона Діккенса. Спочатку батьки Чарлза жили порівняно благополучно, проте через деякий час почали з'являтися проблеми. Причиною негараздів було те, що батько письменника занадто легковажно ставився до сімейного добробуту, дуже захоплювався театром і вином, часто позичав гроші, не маючи змоги найближчим часом їх повернути. Крім того, він нехтував вихованням сина, який це назавжди запам'ятав. Бракувало Чарлзові також материнської ласки та уваги. Мати просто не мала для нього часу, бо намагалася дати раду усім своїм дітям (а їх було восьмеро).

Початкову освіту Чарльз здобув у Чатемській школі. Батько мав борги, і сім'я подалася до Лондона. Невдовзі він потрапив до боргової тюрми Маршалсі, щоб зарадити лихові, Чарлза влаштовують на фабрику. Шість місяців, провів майбутній письменник у брудному старому приміщенні, важко працючи з ранку до вечора.

Чарльз із радістю залишив фабрику й продовжив навчання у приватній школі, після закінчення якої почав працювати молодшим клерком у адвоката Блекмора. Він відвідує спектаклі, бере уроки сценічної майстерності. Крім того, Чарльза приваблювала робота репортера. Тому він наполегливо вчиться стенографії ночами, а вдень вивчає закони.

З 1832 року Чарльз працював у місцевій газетці, потім був співробітником часопису «Дзеркало парламенту», що належав його родичеві.

До професійних клопотів додалися й особисті — сім'я потребувала грошей, а батько знову заліз у борги.

Діккенс робить перші спроби пера. Наприкінці 1833 року в журналі «Манслі Мегезін» з'явилося оповідання «Обід на Поплар Вок», правда, без імені автора. Читачі з нетерпінням чекали оповідань автора, який вирішив приховати своє ім'я під псевдонімом «Боз. Нариси, автором яких був Боз, побачили світ у різних часописах, часом і всупереч бажанням Діккенса, про що свідчать листи до друзів.

Переконавшись, що нариси мають успіх у читачів, Діккенс наважився видати їх окремою книжкою. у 1836 р. з'явилися на прилавках «Нариси Боза» у двох томах. Критики здебільшого недооцінюють першу книжку Діккенса, пишуть про неї зверхньо і поблажливо: дехто вважав, що авторові притаманне багатослів'я, зумовлене невпевненістю і тривогою, а також бажанням сподобатись читачеві.

Зі сторінок циклу «Картинки з натури» перед читачем постає бурхливе життя столиці, яке змальовано яскраво й колоритно. Лондон, у творах письменника, це- не парадне місто, яке приваблює своєю респектабельністю, це квартали бідняків, де у будь який час можна опинитися на вулиці через несплачену квартирну оплату, де горе йде поруч із радістю, причому радістю сумнівною, часто пов’язаною із пляшкою.

У своїх нарисах письменник, а пізніше – у романах письменник змальовує снобізм, пихатість, скупість та обмеженість багатіїв, показує важке становище простого народу, майстерно відтворює реальне життя.

Дослідники творчості Діккєнса виділяють чотири періоди.

Перший (1833 – 1841) – «Нариси Боза», «Посмертні записки Піквікського клубу», «Пригоди Олівера Твіста», «Життя і пригоди Ніколаса Нікльбі».

Другий період (1842 – 1848) – “Американські нотатки”, “Життя і пригоди Мартіна Чезлвіта”, “Різдвяні оповідання”, “Домбі і син”.

Третій період (1849 – 1859) – «Девід Копперфільд», «Холодний дім», «Скрутна година», «Крихітка Дорріт».

В останнє десятиріччя свого життя Діккєнс створює романи «Великі сподівання», «Наш спільний друг», починає, але не встигає завершити роман «Таємниця Едвіна Друда».

8 червня 1870 року визначого письменника – реаліста не стало Звістка про смерть улюбленого письменника буквально приголомшила Англію. Це була національна трагедія.

“Крамниця Старожитностей”

Дванадцятилітня Неллі – головна героїня книги. З Неллі та її дідусем, власником антикварної крамниці, ми зустрічаємося на початку книги. Але незабаром вони залишаються без даху, нужда жене їх у дорогу по країні. Вони приїжджають до Середньої Англії, де прокладаються перші залізничні рейки і виникають перші шахтарські поселення. Їх лякають страйкуючі робітники, які вимагають підвищення зарплати, нелюдскі умови праці і вимогливість знедолених. Дехто з них прикульгує, інший – без руки, їх скалічили обставини, життя. Серед всіх виділяються, звичайно, диваки-мрійники, наприклад, дідусь Неллі, котрий мріє раптом виграти велике багатство, чи добрий шкільний вчитель, котрий дав притулок подорожнім в годину негоди. Хоч за віком Неллі була маленькою, вона, по суті, була вже дорослою, тому що вона перенесла не дитячі випробування. Вона мусила тяжко працювати, оскільки тоді ще не вийшов закон, який заброняв приймати на роботу дівчаток віком до п’яти, а хлопчиків до десяти років. Зрештою, Неллі не витримала тяжких випробувань, які випали на її долю і померла.

У романі “Крамнмця старожитностей” автор змалював чартистський рух – перший в історії організований робітничий рух, учасники якого, навесні 1838 року, подали в парламент прохання з вимогою підвищення зарплати і покращення умов праці. Діккенс описав їх у похмурих тонах, але все ж таки співчутливо, бо він признавав справедливість їхнього гніву.

Книга навчає читача співчуття до людей та віри в людей.

„Девід Копперфілд”

Підзаголовок до роману – життя Девіда Копперфілда, розказане ним самим.

Девід народився в графстві Суффолк. Батько помер за три місяці до його народження, а 18-річна Клара Копперфілд залишилась сама з дитям. Бабуся Девіда – Бетсі Тротвуд, дізнавшись, що народився хлопчик, а не дівчинка, розгнівалась і покинула невістку і поїхала до свого дому в Кентербері. Невдовзі Клара вийшла заміж за Едуарда Мердстона, разом з ним до Клари переїхала його сестра. Вони вважали Клару неосвіченою, занадто молодою і не здатною виховати сина, оскільки вона, на їх думку, була занадто лагідною з Девідом. Вітчим та його сестра ненавиділи хлопця і за найменшу провину били його, а Клара не перечила, бо була слабкою і боялася гніву свого чоловіка, який повністю підкорив її своїй волі. Лише стара няня Пеготі дійсно любила Девіда та підтримувала його. Якось, Девід і його няня поїхали в гості до її брата-рибака Деніела Пеготі, що жив в містечку Ярмут разом з донькою своєї покійної сестри, Емілі та сином свого брата – Хемом. Хем та Емілі дуже любили і поважали Девіда.

Одного разу, під час чергової сварки, Девід вкусив руку містера Мердстона, і він, щоб позбуися його та наказати, відправив хлопця в школу Селем-хаус.Коли Девід прибув у школу, директор пан Крікл за дорученням Мердстона повісив на плечі хлопця плакат з написом: „обережно, кусається!!”. Пан Кіркл був дуже жорстокою людиною. Він не любив дітей і бив їх різками і паличкою, якщо вони не знали уроків. Однак одного учня п. Кіркл ніколи не смів вдарити, оскільки Джеймс Стірфорт був багатий і відчував свою зверхність і перевагу над директором та біднішими школярами.Стірфорт став хорошм приятелем Девіда, і через це Девіда поважали інші хлопці, а особливо Тредлс –найкращий приятель Копперфілда.

В кінці першого півріччя Девіда викликали додому, тому що померла його мати разом з маленьким сином, якого нещодавно народила. Так герой залишився сиротою.

Девід більше не повертається у школу, а п. Мердстон влаштовує його на роботу на винному складі „Мердстон і Грінбі”. Там хлопець зранку до вечора миє пляшки, носить ящики з вином, виконує найбруднішу роботу. Він живе на квартирі в подружжя Мікоберів, яке змушене здавати квартиру, щоб прогодувати своїх п’ятеро дітей.

П. Мікобера постійно переслідують злидні та фінансові труднощі, він здає цінні речі в ломбард, щоб вижити, і потрапляє в тюрму через борги. Девід всіляко допомагає цим добрим людям, серед яких він знайшов підтримку і співчуття.

Незабаром Девід втікає з винного складу і після декількох днів важкої дороги, сповненої мук та злиднів, дістається до Кентербері і знаходить будинок своєї бабусі. Стара леді привітно зустрічає хлопця і опіукується ним. Разом з нею живе слабоумний містер Дік. Добра і великодушна міс Бетсі вважає, що Дік цілком нормальна людина просто потрібно вміти з ним спілкуватися. Бабуся віддає Девіда в школу містера Стронга, де він дуже успішно вчиться. Девід живе в домі містера Уікфілда, доброго знайомого міс Бетсі Тротвуд. Агнес, дочка Уікфілда ставиться до героя як до рідного брата і підтримує його у важку хвилину. В конторі Уікфілда працює службовець Урія Хіп. Він заздрить багатству Уікфілда і прагне завоювати серце Агнес. Урія звик підлещуватися і запобігати перед багатими людьми. Він був ницою підлою людиною, яка ні перед чим не зупиниться у доягненні своєї мети. Закінчивши школу, Девід працює адвокатом у лондонському суді „Докторс Коммонс”. У Лондоні він зустрічає шкільних друзів Стірфорта та Тредлса. Девід та Стірфорт їдуть в гості до містера Пеготі і дізнаються, що Хем та Емілі – заручені. Стірфорту відразу сподобалась красуня Емілі. Вона прагнула стати справжньою леді і вирватися з бідності, тому втекла зі Стірфортом. Дізнавшись про це, Деніел Пеготі пішов шукати свою племінницю. Після довгих марних пошуків він пішов до матері Стірфорта, яка зненавиділа сина за те, що він полюбив бідну дівчину. Від місіс Стрірфорт Деніел Пеготі дізнався, що Джеймс та Емілі подорожували біля берегів Франції, Італії та Іспанії. Незабаром йому набридла дочка простого рибака і він покинув Емілі, запропонувавши в листі, вийти заміж за свого служника Літтімера. Згодом містерові Пеготі вдалося знайти Емілі з допомогою її подруги Марти і вони троє брагополучно дісталися берегів Австралії.

Урія Хіп шляхом шахрайства взяв на себе керівництво компанією містера Уікфілда, однак Тредлс та Девід Копперфілд, які на той час вже стали успішними і відомими адвокатами зуміли довести шахрайства Урії в суді і його, як і Літтімера, заарештували.

Через деякий час Девід одружився з Дорою Спенлоу, дочкою свого співробітника.. Він дуже любив свою дружину і працовав не покладаючи рук, щоб забезпечувати їй достойне життя. Дора була зовсім юною і навіть не вміла поратися по господарству, скоро вона звикла, що з нею поводяться, як з лялькою і виконують найменші її забаганки. Невдовзі Дора захворіла і померла. Девід, важко переживаючи її смерть, три роки подорожував за межами Англії. Повернувшись додому Девід зрозумів, що насправді кохає тільки Агнес.і, оскільки вона також кохала його, вони одружились і в них скоро народилося троє діточок.

Хем Пеготі і Джеймс Стірфорт загинули на морі під час шторму.