2. Морські походи запорожців
Андрій Чайковський
На Запорожжя прийшов Конашевич, здається, около 1600 року. Спочатку жив там незамітно, бо ще в році 1606-му був кошовим Григорій Ізапович.
Конашевичеві приписують здобуття великої турецької фортеці Варни 1605 року. Чи він був тоді наказним ватажном того походу, чи, може, чим відзначився, того ми не знаємо.
З того часу доховалась одна пісня про Варну і її здобуття:
А в неділю пораненьку
Зібралися громадоньки
До козацької порадоньки,
Стали ради додавати:
Відкіль Варни доставати –
Ой чи з поля, чи ли з моря,
Чи з тої річки-невелички?
В тій пісні немає згадки про Сагайдачного, як беручого участь в тім поході, але, здається що автором пісні не був наддніпрянець, бо говір її безумовно не є наддніпрянський, а радше галицький, і то з околиць Старого Самбора, бо такий говір можна там ще сьогодні почути. Може, її автором був сам Петро Конашевич, і тому про себе нічого не згадує.
Козаки, здобувши Варну, вибили мешканців до ноги і забрали більш як 180 тонн золотої здобичі. До того освободили з турецької неволі багато християнських невольників.
Слідуючого року 1606 добувають козаки вже під начальством Конашевича турецький торговельний город Кафу на полудневім березі Криму.
Кафа була великою торговельною пристанню. Тут відбувалися великі ярмарки на християнських невольників. Усе, що хижі татари та турки у своїх набігах на християнські землі українські, литовські, московські наловили, усе привозили сюди, а звідсіля розвозили по цілому світові.
Сюди з’їздилися покупці з цілого світу, та не лише мусульмани. Ми знаємо, що й італійські брати во Христі купували тут радо християнських невольників, особливо здорових, гарних, роботящих і слухняних українців. Одна побожна генуезька пані радить своєму синові, не менш побожному, щоби собі купив невольницю, українську дівчину.
Кафа лежала так далеко від козацького шляху на турецьку землю, у такому затишному місці, що на таку торгівлю якраз годилась.
Конашевич, на вдивовижу цілого світу, розбив це гніздо людської недолі дотла, ограбував місто, освободив кільканадцять тисяч християнських невольників і зруйнував ціле місто.
Тут треба згадати про спір між істориками щодо року здобуття Кафи. Більшість їх ставить рік 1606-й. Інші, між ними професор Грушевський, ставлять рік 1616-й, опираючись на тім, що на вірші Саковича рік той невиразно був написаний. Воно би гарно було, коли би була певність, чи й Сакович не помилився, бо ж він не вмів, приміром, назвати, звідкіля Конашевич походив. Здається, що лиш по тім поході вибрали козаки перший раз Конашевича кошовим. Про те говорить Сакович. Коли б справді здобуття Кафи припадало на рік 1616-й, то діяльність мілітарна і політична Сагайдачного тривала би всього 6 років (до 1622 року), а це абсолютно замало часу, щоб того доказати, чого Сагайдачний справді доказав за свого гетьманування з тими перервами, коли Конашевича з гетьманства скидали.
Коли маємо прийняти, що Конашевича перший раз вибрано кошовим по здобутті Кафи, то ймовірнішим є рік здобуття Кафи 1606-й.
Від того часу нема року, щоб запорожці не йшли походом на турецькі або татарські землі. Походів тих не вчислити. Та всі вони на один лад: перекрастися хитро через турецькі сторожі попід турецькі фортеці, напасти несподівано, зруйнувати, ограбити, освободити християнського невольника і пропасти без сліду. Всюди видно геніальний план і геніальне переведення.
В році 1608-му руйнують запорожці береги Анатолії. В 1612-му і 1613-му роблять походи на Молдавію, а в тім часі розбивають татар над рікою Самарою. В році 1614-му руйнують козаки анатолійський город Синоп. В році 1615-му нападають на Царгород, столицю турецького султана, граблять і палять передмістя і відпливають із здобиччю. Тоді мало що не попався в козацький полон сам султан турецький. Розбивають турецький флот, що пустився навздогін за ними, забирають турецькі кораблі і палять їх під Очаковом, на очах турецького війська. В році 1616-му руйнують запорожці турецьке місто Трапезунд. Всі ті походи своєю справністю, смілістю, геройством перевищують усе, що людська фантазія може видумати. Супроти того турецьке військо є безсиле.
Ціла Туреччина зривається в лютій скаженості, підносить грізні кулаки в сторону Польщі. Бо турецький уряд вважав козаків за підданців Польщі, а козаки всюди заявляли себе в тих походах вірними слугами «єго милості короля польського». Польща боялася відплати зі сторони Туреччини і відхрещувалася від спільності з козаками: то були у польських виправдуваннях своєвольні розбишаки, збиранина з цілого світу, котра нікого не слухає, а Туреччина може собі з ними робити, що їй завгодно.
Опріч того, король польський Жигмонт, боячись справді погроз Туреччини, на кожну таку жалобу турецьку, по кожнім такім набігу, шле на Вкраїну універсали і конституції, наказуючи розганяти людей своєвольних, не пускати козаків на море.
У тих усіх приказах наказувала Польща, щоб човни козацькі попалити, а ватажків покарати «на горло» за те, що поважились непокоїти краї його величності султана; посилала навіть своїх комісарів, котрі мали допильнувати виконання того приказу; козаки або пускали ті всі прикази мимо, або палили на очах комісарів старі непотрібні судна, але зараз будували другі.
По зруйнуванні Синопа султан попав в таку лють, що ввелів великого візира Насухпашу повісити; ледве його випросила султанша з дочками. Візир послав погоню за козаками. Турецький флот заплив у Дніпровий лиман і тут застряг на мілині, поки його козаки не спалили. Другий паша турецький підплив аж під. Січ Запорозьку тоді, як нікого майже там не було, забрав кілька гармат, спалив декілька човнів і повернувся з тим до Царгорода – уласкавити розлючене султанське серце.
У всіх тих походах бачимо геніальне кермаництво Сагайдачного.
Джерело: Чайковський А. Сагайдачний. – К.: Дніпро, 1989 р., с. 495 – 498.