8. Висвячення ієрархії

Андрій Чайковський

Видання такого акту було приспішене однією важною подією. Патріарх єрусалимський Феофан вертався того року з Москви і поступив у Київ. Православні показали йому всі здобутки культурні, представили йому страшний занепад православної церкви через брак владик і просили, щоб висвятив їм єпископів. Патріарх не хотів цього зробити, боячись поляків. Та козаки запоручили йому повну безпечність. Він дав намовитися і висвятив п’ятьох єпископів, між тим і митрополита київського. Патріарх, почуваючи себе в Києві зовсім безпечним, об’їздив тут школи і монастирі.

Гетьман Жолкевський довідався про це, але не смів тієї роботи перепинити. Однак він пам’ятав універсал короля Жигмонта III ще з року 1593-го, що нікого від патріархів православних у Польщу невільно пускати. Отже, загадав підступом піймати патріарха. Писав до нього любенькі листи і запрошував, щоб при повороті поступив до Польщі. Навіть прислав йому комісара свого, який мав його перевести. Та Сагайдачний, перейнявши прикази Жолкевського, щоби патріарха арештували, як лише появиться на польській землі, відкрив зраду завчасу. Він відправив комісара ні з чим, а патріарха відпровадив з військом у безпечне місце до молдавської границі.

Зараз опісля стали православні заходитися в короля, щоби затвердив пововисвячених владик. Однак король, йдучи за радою своїх фанатичних дорадників, відмовився, хоч цей поступок мусила Польща спокутувати цецорськпм погромом.

У тім часі провадив німецький цісар війну з семигородським князем Бетлєм-Габором, що був васалом Туреччини. У тій війні послугувався цісар наємним військом – «лісовчиками». Тих вважали турки за козаків, а тим самим за підданців польського короля. Крім того, султан мав на тямці ті смілі набіги козацькі на його землі: тому виповів Польщі війну. Жолкевський шукав союзників, бо війська було в нього мало. Числив він на молдавського господаря Граціані та на козаків. Сагайдачний не спішив, а Жолкевський у письмах до Варшави жалувався, що козаки обіцяють прийти, та не приходять.

Начеб на глум прийшло тисяча шістсот козаків. Сагайдачний прислав їх на те тільки, щоб не помовляли про його змову з Туреччиною.

Числячи на молдавську поміч, Жолкевський перейшов на той бік Дністра, та Граціані, побачивши так мало польського війська, побоявся вмішуватися в авантюру і до поляків не пристав. Жолкевський остався сам. До того, у польськім війську ширилася страшна дезерція. Шляхта втікала додому, не оглядаючись. Турки окружили поляків зі всіх боків під Цецорою і прямо роздавили. При відвороті Жолкевський наложив головою, Конецпольський попав у полон. Згинув тут і Михайло Хмельницький, сотник, Богданів батько, а сам Богдан попав у турецьку неволю (7 жовтня 1621 року).

Польща налякалася. З Жолкевським пропала послідня оборона перед турецькою навалою. Всі приписували цю невдачу тому, що при поляках не було козаків.

Небезпека висіла в воздусі. Вправді турецькі війська не йшли далі на Польщу, але могли це зробити весною, бо така легка побіда могла їх підбадьорити.

Треба було знову забігати ласки в козаків. Козаки жадали затвердження своїх єпископів. Король не відмовився прямо, а дурив обіцянками. Він висказався перед своїми, що краще вложить корону, чим затвердить одного православного владику.

Рівночасно з тими обіцянками і воловодженням в подальших від Києва околицях настали страшні переслідування православних.

Нововисвячений полоцький владика Мелетій Смотрицький, як лише приїхав у свою єпархію, був заарештований. Його бралися засудити на смерть; лише з тяжкою бідою повелось йому втекти до Києва. Зате постигла кара всіх тих міщан, що давали своєму єпископові помічну руку. З усіх українських земель приходили жалоби до київських православних на страшні утиски від уряду і уніатів. У київських православних сферах настало страшне роз’ярення, і вони цілою силою змагалися здержати козаків від помочі Польщі проти Туреччини.

Джерело: Чайковський А. Сагайдачний. – К.: Дніпро, 1989 р., с. 511 – 513.