6. Походи на Молдавію і Крим
Андрій Чайковський
Поладнавши так справу на півночі, треба було тепер Польщі взятися до обезпечення полудневої границі. Речник тої справи, що тут пробував, гетьман Жолкевський начеркнув план, як це діло перевести. Перш за все, треба польське військо піднести до 100 тисяч, при тім запрягти сюди козацькі сили, здобути ціле Подунав’я, Тегиню, Білгород, Кілію і забрати у своє васальство Молдавію.
Однак сейм не прийняв так далеко йдучих планів і не хотів на це дати грошей, хоч на обезпечення полудневих границь визначив більші кредити. Сейм покладав свої надії на козаків, хоч давав королеві злегка пізнати, щоби число козаків зменшив і своєволю вкоротив.
З весною 1619 року розпочав Жолкевський мобілізацію для боротьби з Туреччиною, де стояв проти Польщі Іскандер-паша з турецьким військом. Але до війни не прийшло, бо молдавський господар Граціані помирив обидві сторони з честю для обох. У тій мобілізації козаки не брали участі. Вони взяли на себе пильнувати татар, а дійсно, як все, ходили походом на турків.
Молдавський господар, щоби забезпечити себе від козацьких гостей, хотів викупитися річним харачем, як це робили поляки у татар. Жолкевський, дізнавшися про це, запротестував з усієї сили, бо такий окуп лише загострить козацькі апетити, а на них потреба зброї, так, як він зробив на Солониці. Коли би лише з турком помиритися, а тоді треба буде вдарити всією силою на тих злодіїв-козаків.
Так писав і таким духом дихав на козаків той самий Жолкевський, котрий перед турецькою грозою писав до козаків чемненькі листи у відповідь на їх горді й надуті письма з приводу шкоди, яку заподіяли польські жовніри, переходячи з Переволочі під Білу Церкву.
Цей лист писав Жолкевський до Іскандера-паші, змовлюючися з ним на козаків. Його перейняли козаки в дорозі і довідались заздалегідь про зраду польського гетьмана; довідались ще, що Жолкевський збирає військо, щоби несподівано козаків заскочити. Рівночасно король, щоби приспати чуйність козацтва, пише любенькі листи до козаків із подякою за сповнені прислуги і обіцяє свою ласку. Поза ласкою не обіцяв більше нічого.
До козаків мали приїхати королівські комісари, на яких призначено дуже визначні особи.
У тім часі повстали в козацькім війську дві партії. Старша, до якої належав і Сагайдачний, називалася поважніша; вона виминала всяких конфліктів з Польщею. Конашевич бачив ще мало даних виграти з Польщею війну, а ризикувати тим, що дотепер на мирній дорозі здобув, він не хотів. Друга партія була радикальна, зложена переважно з таких козаків, які не могли поміститися в тісний козацький реєстр.
За королівськими комісарами поступав Жолкевський з військом. Те саме зробив і Конашевич, отаборившися з десятитисячним військом під Білою Церквою. Крім того, він скликав синод православного духовенства і чорну раду козацького поспільства.
Справа зачинала бути гарячою і конфлікт здавався неминучим. Розпочалися переговори. За підставу взято житомирські пункти. Знову говорилося поперед усього про те, що козакам не вільно. Передовсім збільшено реєстр козацький на три тисячі осіб. То був справді поступ, бо дотепер реєстр був лише на тисячу козаків, та все ж воно супроти того, що недавно ходило під Москву двадцять тисяч козаків, таке обмеження реєстру на три тисячі козаків було смішним.
Запомогу піднесено козакам з десяти тисяч золотих на сорок тисяч золотих, та зате не вільно було козакам ходити на море, жити на волості; всі реєстрові козаки мають з землі панської, церковної, переселитися в королівщину. Човни мають бути попалені, а тих, що всупереч королівським універсалам ходили в морські походи, треба покарати.
Таких пунктів козаки не могли прийняти. Вибирати нереєстрованих козаків з козацтва і завертати їх у підданство було би вельми неправедливим і викликало би бунт серед самого козацтва. Впрочім, годі до такого ступеня зменшувати силу козацтва, бо не знати, чи за короткий час не буде Речі Посполитій Польській козаків потреба.
Так виправдувалися козаки, а крім того, жадали правильної виплати підмоги на святого Ілії. Коли б їм у тім речинці не виплачено, можуть йти на море. На те поляки не хотіли пристати, бо вони ніколи грошей на час не виплачували. Козаки устилізували той пункт так: «Побираючи плату… козаки зобов’язуються на море не ходити».
До переселення з земель панських у королівські виторгували собі козаки дев’ять місяців.
Також козаки зобов’язались понищити човни й покарати тих товаришів, що ходили у морські походи, хоч їм і на думку не прийшло одне або друге зробити.
З тої умови Жолкевський був дуже радий. Йому здавалося, що козаки зі страху перед його силою на таке здалися, що вони певно тих умов додержать. Тому-то забрав майже все військо своє до Галичини на границю шлезьку й угорську проти «лісовчиків», які були на службі в німецького цісаря, та проти угорських сабатів.
[Організатором і ватажком «лісовчиків», про котрих так часте в історії згадується, був литовський шляхтич Олександр Лісовський, чоловік одчайдушної відваги. За дозволом короля зібрав ватагу одчайдухів, для котрих поставив такий правильник, якого, либонь, ні в якому війську не було: нічого з собою на війну не брати, свобода грабунку, пожежі і мордування без відповідальності ні перед ким. Зате вимагав безумовного послуху і неустрашимої відваги.
– Якщо є хто між вами, – говорив до своїх жовнірів, – хто б не кинувся на вицілену проти нього гармату, хто б один не вдарив на п’ятьох, коли я прикажу, не скочив би перший на мур або в бистру річку, – хай собі йде геть).
У тих краях, де «лісовчики» воювали, для населення вони були страшніші за самих чортів.
Сабати були угорські банди розбишак-вояків, щл служили за гроші тому, хто їм заплатив. (Приміт. авт.)]
Розуміється, що такий мир не міг бути тривкий; козацтво глибоко відчуло невдячність Польщі за прислуги, зроблені у тяжкій для неї годині.
І польські круги бачили, що такий мир довго вдержатися не може, і для того, щоби уможливити вихід козацької енергії, пояснювали договір у той спосіб, що козакам лише на море не можна ходити, але в Крим – то вільно.
А в Криму велась тоді межиусобиця у ханській родині, і. користаючись покликом Шагін-Гірея, пішли козаки йому помагати.
У цей похід ходив Сагайдачний. З того скористалась партія радикальна і вибрала гетьманом Яцька Немирича Бородавку.
Хоч похід у Крим на допомогу Шагін-Гіреєві гарно вдався і Сагайдачний вернувся з Криму як побідник зі славою, то вже гетьманом не був і лишився полковником війська Запорозького.
Відома річ, що літом 1618 року пішов Сагайдачний з двадцятитисячним козацьким корпусом на виручку польському королевичеві Владиславу під Москву.
Стає перед очі невияснене питання, чому пішло під Москву козацьке військо під булавою Сагайдачного, коли в міжчасі був гетьманом Бородавка, котрий ще і під Хотин повів козацьке військо як гетьман?
Може бути, що не все військо, а саме ця партія старших не признавала Бородавку за гетьмана і командування під Москву віддали Сагайдачному, а може, тоді вибрали Сагайдачного гетьманом ad hoc, цебто наказним отаманом.
Але із того всього, що в тім часі і опісля на Україні діялось, іменно цілий епізод з патріархом Феофаном і посвященням православних владик показує, що Сагайдачний, а не гетьман Бородавка відіграв головну роль і він, а ніхто інший репрезентував козацтво.
Джерело: Чайковський А. Сагайдачний. – К.: Дніпро, 1989 р., с. 505 – 508.