Переклад

§ 1

У виданих з часів окупації Буковини (1775) актах перемовин і виданих рішень про предмет суперечок громад околя Руського Кимполунга з їх формальним землеволодінням стосовно відчуження лісових і пасовищних площ, ні предмет суперечки, ні підстава для скарги не були зафіксовані і визначені, тому досі достеменно невідомо, про що і власне про які ліси і пасовиська йдеться і що було дійсним і законним бажанням громад.

[Тут і далі слід мати на увазі, що Федькович відповідно до австрійського права розрізняє формальну власність на землю і фактичне володіння нею, тобто її використання. Оскільки українські слова «володіння» і «власність» і похідні від них близькі за сенсом, то може виникати нерозуміння того, що Федькович пише. Як правило землевласниками були пани, але на землі господарювали селяни, тобто володіли нею фактично. – В. С.]

до § 1

Щоб належним чином відповісти на це питання, треба взяти в допомогу історію, бо тільки вона є в стані як пояснити сформовані звичаї і практику з часу поселення гуцулів в горах, ближче визначити кількість і причини взаємних претензій, правову підставу, на якій вони базуються, так і точно зафіксувати предмет суперечки і ті моменти, які до неї стосуються.

Наскільки історичні дані дозволяють, повіт Руський Кимполунг був визначений як такий, що складається з місцевостей Приват-Плоска, Сергії, Сторонець, Тораки, Киселиці, Дихтинець, Устя-Путила, Мареничі, Петраске, Розтоки, Стебне зі Спетками, Довгополе, Конятин, Яблониця, Підзахаричі з Межибродами, Шипот, Селятин, Ізвор, і Камераль-Плоска.

В теперішньому часі чотири останні місцевості були відділені і приєднані до грецько-східної релігійної громади Радівці.

Цей повіт управлявся обер-двірником до приблизно 1832 року і тільки після смерті останнього обер-двірника було введене правління домінікального представництва приблизно в 1833 році. [Домінікальний – в Австро-Угорщині так називалися землі, які належали державі, поміщикам, церкві. – В. С.]

У той час, коли Буковина перейшла під ц.-к. австрійське правління, була більша частина краю і особливо околе Руського Кимполунгу покрите густими лісами, хоча ні молдавське право, ні на цей випадок видані австрійські приписи не визначали, кому власне належить цей ліс: урядові чи приватним особам, а саме: власникам грунтів чи колишнім підданцям.

У цих лісах знаходили притулок перебіжчики з сусідніх провінцій і особи, які більшою частиною підпадали під дію юстиції, і тому ці поселення, власності і корчування вільно продовжували зростання площі полів без того щоб це кимось перешкоджалось, навіть існує думка, що молдовський уряд навіть не знав, чи є взагалі поселення у названому околі.

Ці поселенці викорчовували тут ліс і робили таким чином власність, грунти якої вони перетворювали на маленькі сади, луки, пасовиська. Ліс, який був необхідний для опалення, освітлення, житла, огорожі пасовиськ та інших ділянок і для розмежування з власністю сусідів при розширенні, був невідчужуваний у власників, права на них ніким в старі часи не заперечувалися, і кожен брав стільки, скільки потребувало опалення, огороджування і будівництво житла і господарських будівель, навіть при бажанні брав деревину з лісу для сплаву і продажу.

Розтягнуті на милі житла в горах вже вказують на те, що кожен поселенець там осідав, де міг поставити хату, при ній закласти садок або луки, мати пасовисько і меншу чи більшу ділянку лісу для зручного користування. Тому формувалася власність у горах так, що місцеві жителі перебирали у власність пасовиська і ліси не для цілої громади, а кожен житель володів і використовував особливе пасовисько і особливу ділянку лісу для себе. Ці стосунки мають в цілому околі власне таку історію і є повністю однакові і жителі на протязі часу призвичаєні до однакових випадків.

Стосунки рівнини будуть в цьому околі чужими. Тому що тут, в околі Руського Кимполунгу, де жителі займаються скотарством і утворюють власний спосіб харчування, рільництво ніколи не поширювалося, тому виникли тут інші податки підданців, ніж на рівнині, де рільництво утворює основу господарювання і де панщина була введена як переважний обов’язок підданців.

[Тут і далі словом панщина перекладається нім. Untertansverband, яке давно вийшло з вжитку і яке означало певну форму підданських стосунків між землевласником і селянами, яка була скасована у 1848 році. Цей акт на Західній Україні називають скасуванням панщини, але – панщина це лише частина стосунків між паном і селянином, бо крім відробляння панщини, селянин мав перед паном ще інші обов’язки, наприклад, постачання натуральних продуктів. Ці стосунки слід відрізняти від кріпосного права, при якому селянин був власністю пана, чого в Австрійській імперії не було. У зв’язку з цим у тексті для означення залежних від пана селян вживається слово підданець, а не кріпосний. – В. С.]

Справжня панщина, яка виникла на рівнині, ніколи не була введена в горах. На рівнині тим самим рілля була властивою чи головною дотацією, в околі Руського Кимполунгу натомість пасовиська і ліси, котрі знаходилися у виключній власності мешканців, були справжньою і властивою дотацією підданців.

На рівнині крім головної дотації, тобто ріллі, до вольностей підданців належали також права на деревину і пасовиська. Якщо пасовиська і лісові ділянки, що знаходилися у власності окремих жителів і забезпечували частину життєвих потреб, не повинні би були належати до дотацій підданців, то було прикріплення [нім. Befestigung – дослівно «приклепування», означало в Австро-Угорщині якусь форму володіння наділом землі, обумовлену історично. – В. С.] підданців в околі чистою неможливістю, оскільки луки, які у своїй масі знаходилися більшою частиною у малоцінних подвір’ях, не були би в стані забезпечити їх існування.

Кожне володіння первісних поселенців, до якого належали головним чином з прадавніх часів обмежені і обгороджені пасовиська і виділена ділянка лісу, що безпосередньо прилягала до будинку, було здавна виділене, визначене і кожним мешканцем використовувалося виключно для випасання власної худоби на пасовищі, і коли він власної не мав, перебирав на випас чужу, натомість у своїй власній ділянці лісу міг вільно рубати ліс, тобто покривати як власні потреби у деревені, так мати на продаж.

Це володіння підданців молдовський уряд належно поважав і було визнано хризовом [хризов – указ, постанова. – В. С.] князя Григорія Гики від 1 жовтня 7256, що жителі окола Руського Кімпелунгу дуже збідніли і через брак фруктів та без інших прибутків терпіли нужду, бо не мали для харчування ріллі так, як в інших краях, і для того, щоб вони завжди лишалися на своїх землях, кінець-кінцем був встановлений податок у 2250 леів (1 лей приблизно 40 парів або 12 австрійських крон) і 300 баранів. Також було чітко встановлено цим документом, що крім цього оподаткування жителі окола Руського Кимполунгу не повинні були мати інших податків чи виплат.

Це документ має знаходитися в актах, і якщо не буде знайдений, то я прикладу завірену копію хвальної ц.-к. комісії.

Названий хризов доводить, що мешканці окола Руський Кимполунг виділяють податок тільки на князя, тобто на уряд і не поставляють жодних інших виплат і тому не є власне підданцями, а вільними землеволодарями. Стан, визначений цим хризовом, продовжувався не довго, тому що молдавські бояри почали турбувати мешканців околу Руського Кимполунгу у їхніх володіннях.

Виникли взаємні скарги, внаслідок чого мали місце комісійні розслідування і рішення.

На основі цього рішення був випущений хризов князя Константина Дуки від 28 вересня 7802 (1694). Цим хризовом було встановлене:

1. Що мешканці гір непорушно лишаються на свої власних корчуваннях і

2. На грунтовий і домашній чинш встановлюється для багатих 2 флорини, середніх 1 флорин і 30 крейцерів, для бідних 1 флорин щорічно, за корчування десятину сіна від одного клафтеру платити річно 3 крейцери без різниці, нарешті за полювання і риболовлю тримати плату на старих засадах. [ – міра довжини і об’єму в Автро-Угорщині. – В. С.]

Цим хризовом, якого завірена копія має знаходитися в актах, був гарантований захист власності підданців, захищені усі грунти, які знаходяться у використанні, включаючи корчування, і для оплати залишено тільки невеликий грунтовий чинш та незначна десятина сіна.

Цей хризов при передачі Буковини ц.-к. урядом був розглянутий і визнаний єдиним і відповідним регулятором відносин між власниками землі та їх колишніми підданцями. Тому він утворює єдине джерело оцінки податків підданців.

Мешканці околу Руського Кимполунгу зберегли свої володіння при передачі Буковини і за рішенням громади корчували ліси, і ці корчування були бажаними і підтримувалися при тому, що ліс не мав ціни і були намагання збільшувати число поселень. Отримані корчування використовувалися виключно підданцями. Ці грунти, так само як обгороджені близькі до житла лісові ділянки на початку і на протязі цього століття пояснювалися відповідними власниками грунтів як дотація і це пояснення, підтверджене законно з підписом виконавця документу.

Ці документи знаходяться на руках окремих підданців, котрі я готовий представити хвальній ц.-к. комісії.

На корчуваннях, належних власне до дотацій з часом повиростали дерева, котрі кожен підданець зберігав і культивував. Пізніше землевласники претендували на корчування з порослими деревами як на панську власність, стверджуючи, що ліси завжди були власністю панів.

Відповідний володар землі не хотів добровільно віддавати своє володіння і оскільки пан розумів, що не має можливості законного відібрання, то були обкладені підданці за віддані їм у володіння свої власні грунти тільки відносно малим податком у натуральному вигляді, який до часу домінікальної юрисдикції мав упасти, тим більше, що ті, хто ухилявся, були самовільно відсторонені від своєї власності.

Скорочення підданської дотації землевласниками з одного боку, а з другого надмірне натуральне оподаткування викликали численні скарги, якими влади були переповнені, і жодного виходу із ситуації не було, були обтяжені навіть усі ступені високого трону. У масі, коли оскаржувані підданці не поступалися і скарги не задовольнялися, зростало свавілля землевласників і самовільне підняття ними грунтового чиншу і решти підданських обов’язків. Підданці, чий злочин полягав у тому, що вони проти землевласників не наважувалися виступали зі скаргами, були скуті мов ланцюгами і так, як в часи іспанської інквізиції безжалісно знущалися і витіснялися зі своєї землі і представлялися ц.-к. владі як заколотники.

Таке беззаконне ставлення до підданців підсилювало їхню злість проти землевласників, яка ще більше спалахувала через те, що, коли скарги підданців на землевласника були подані для службового розслідування домінікальному представнику, обвинувачений звертався у своїй справі до судді і повітова влада не могла надати підданцям жодного захисту.

Щоб хвальна ц.-к. комісія могла створити собі точну і ясну картину стану в околі Руського Кимполунгу, я повинен далі привести ще наступне.

Згідно з хризовом князя Дуки від 28 вересня 1694 р. підданці були зобов’язані платити земельний чинш землевласнику у розмірі найбільше 2-х флоринів і десятину сіна 3 крейцери за клафтер річно.

Такий чинш здавався землевласникам малим і хоча хризов Дуки був визнаний і пояснений високими владами як масштаб підданської жадоби, почали землевласники вже на початку цього століття обходити цей хризов і підвищувати давні земельні чинші не тільки як завгодно і своєвільно, але навіть обкладати підданців зовсім новими поставками, невідомими до того в горах.

Приблизно в 1803 р. землевласники наказали підданцям, які тримали овець, продавати їх їм на один флорин дешевше, ніж була звичайна ціна або постачати шкіри ягнят.

Невідомо, чи ці дешеві закупи овець чи поставки шкір пізніше перетворилися в овечий податок, чи правооснова у відношенні до цього податку виводилась з хризову князя Гики датованого 1 жовтня 7256. Через це, як значному підвищенню земельних чиншів, так і самовільному підвищенню нових податків, мають бути подані відповідні роз’яснення в актах переговорів.

Якщо підданець має багато дітей і своє володіння розділив між ними, то повинен не тільки батько, але і усі діти, яким припала також незначна доля батьківського володіння, оплачувати первісний для усього володіння призначений земельний чинш та інші податки. Через це вводиться відомий під іменем новачизна податок і первісний земельний чинш підвищується залежно від кількості дітей до 30 флоринів звичайних монет. Якщо підданий помер, то його рухоме майно, а саме рогата і дрібна худоба, свині стягаються володарю, і нащадки, якщо вони з паном не хочуть розрахуватися виплатою земельного чиншу і решти податків, виселяються з батьківської хати і лишаються без грунтів.

З давніх часів в околі Руського Кимполунгу був звичай, що землевласник для стягування податків раз на рік відвідував окремі місцевості. Потреби цих поїздкок горяни мусили з самого початку покривати натурою через поставку сіна і вівса, потім однак була встановлена стабільна ціна 48 крон звичайної монети від кожного поселенця. Це було початком податку, відомого під назвою кельтунки.

Деякі землевласники, а саме Михайло рицар фон Ромашкан мали гуральні, з яких найбільша є в Іспасі. Ромашкан не міг реалізувати вироблену горілку на рівнині, а комунікації в гори були дуже ускладнені, а він не хотів їздити зі своєю фірою у гори, то прийшла йому думка доручити гуцулам, щоб кожен з них перевозив в гори два барила (терхі) своїми в’ючними конями, а коли хто не мав коней, то сплачував відповідну грошову компенсацію. Введення цього нового тягаря було схвалене іншими землевласниками і так повстав новий податок під іменем терчі.

Первісні мешканці та їх нащадки не мали відповідного житла і повстали, як мають місце випадки і тепер, недолугі зруби з покрівлею, скріпленою драницями і замість цвяхів каменями, в яких більшою частиною не було печі. Тільки в середині зрубу на землі складалося вогнище, довкола якого грілася уся родина і де варилася їжа.

Коли пізніше комунікації були полегшені і поступово культура, власне тільки її відблиски, почала освітлювати гори, були поступово введені нормальні печі. Це культурне нововведення збудило у землевласників прагнення викликати до життя новий податок і ним зобов’язати підданців. Оскільки для обігріву, варення і печення на думку панів застосовувалася деревина, то мусив селянин за це платити і був створений чинш розміром 2-5 флоринів за використання горючої деревини під назвою печове.

Хоча в горах підданці потребу в дровах звичайно покривали з власних володінь і обрізків, які належали до дотації і тому печове було надуживанням, то міг найбільше цей податок у випадку виплати за використання панських лісів вести до ідеї сервітутських стосунків.

Потроху були введені додаткові роботи, панщина і бринзовий податок, при тому що зберігалися з часів середньовіччя податки з дичини і форелі і нарешті також льняний податок (повісня). Усі ці податки вираховувалися кумулятивно і встановлені нечітко так, що кожен податок виплачувався за бажанням того чи іншого пана.

Кожен підданець без різниці, чи мав він власну худобу чи ні, у власному чи найманому домі мешкав, мусили виплачувати усі названі податки. Усі ці наведені факти мусять землевласники підтвердити, а якщо би ні, то я приведу докази свідків.

Відомості, які знаходятся на руках у землевласників про підвищені податки, можуть засвідчити також, що зазначені вище податки виплачавалися землевласнику кумулятивно.

Федькович власноручно.

Цим перервав підписант

Клюсіг власноручно.

Кршенек власноручно.

Переклад з німецької мови Валентина Стецюка