Байки і небилиці

Запис Я. Головацького

1. Рак і ворона

Зловила ворона рака і несла понад воду в писку (в дзьобі). Рак хотів вихопитися і задумав задурити ворону, щоб дзьоб роззявила, та й каже до неї: «Ворононько-голубонько! Коб тобі ся молоді літа вернули!» А вороні жалко ся зробило та й зітхнула і вимовила: «Ба! Ба!» А в той час рак випав із роззявленого дзьоба.

2. Вовк і бабині телята

Паслися телята в городі на упоні, а баба грядки полола. Вовк зайшов туди і мав око на телята; та й сперся на пліт, хотячи перескочити в город. Аж баба, уздрівши го, гукнула: «Гутю-га! Гутю!»

А вовк, буцім він на телята і гадки не мав, каже, щоби помовку з себе збути: «Пек тобі! Через бабини телята не мож ся в город подивити».

3. Бджола

Скаржилася бджола перед Богом:

– Господоньку, Боженьку! яка я нещаслива, бідная мушка! Роблю цілісеньке літо, а в осени прийде завидний ворог, чоловік, всю мою працю, мід забере, а мене вижене, що потім з голоду хоть гинь.

– Що ж би ти хотіла зробити чоловікові, аби він тебе лякався та не напастовав?

– Ох, Боженьку! дай мені таку силу, щоби кождий чоловік від мого жала згиб, то би уже мене ніхто не рушив.

– Яка мала мушка, а кілько злості у ній! І за тебе, мизина мушко, мав би велет-чоловік гинути? – сказав Господь, – не він згине, але ти згинеш, скоро єго ужалиш.

Та й від того-то часу бджола, скоро укусит кого, так зараз і гине.

4. Джміль і бджола

Навесні сонечко пригріло, але ще ні заморозь добро не пустила, ні сніги не стаяли, от лише що ледве лоза та іва попукала. Схопився джміль – та до бджоли, крутиться та гуде: «Ву-у-у-у! Женімся».

Бджілка слабенька, звичайно як з весни, вимовляєся: «Най но, – каже, – в осені, як ся доробимо!»

Настала осінь. Джміль живився де попало через літо, а про зиму і не гадав. Прийшлося в осені, сидить у норі, бо нема де поживитися, щоб хоч до покрови добідити.

Бджола назбирала в лісі досить меду і на зиму та й веселенька собі прилітає на витрішки до джмеля і каже: «Ну-у-у-у! Поберімся!»

А джміль голоден, ледве відозвався: «Вмираю!» Та не довго і дихав.

5. Дві мишці

Бо то було дві мишці. Одна робітня всюди лізає, все збирає – то зерно, то оріхи, – та в яму на зиму ховає. І уже щось багато придбала. А другая лінивая з дня на день живе, от аби но ниньки голоду не мати, а на завтра і не думає.

Так ось прийшло зимовати. Робітня все із свого запасу бере та живиться. А лінива скулилася, замліла, ледве ноги волочить.

Аж раз зайшов собі і кіт туди. Уздріла го лінива (а звісно, що лежухи смерті гірш всього бояться), – то й вона, хоч і нездужала, а таки, мов опарена, смикнула котові уже от з-перед носа та в діру, – бо у страха великі очі.

Аж зупинила її тут робітня і питає:

– А що, небого? Ти знать добро собі подужала, що й герцюєш веселенька?

– Та ж не як! Герцюю! Я он, сусідочко, ходила сповідатися і бач яка я тепер легенька, як на світ народилася. Побіжи і ти, он де сидить піп біля ями.

Дурна та послухала лінивої на лихо своє. Лиш вибігла, а кіт хап! – і відразу розгрішив покутою.

А лінива і байдуже; пішла собі до ями як до своєї та цілісеньку зиму живилася чужим хоснем.

Примітки

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 197 – 199.