1. [Давність української мови]

Яків Головацький

Язик южноруський, малоруський (або, як у нас кажут, «руський») розширяєся по обох убочах Карпатів, по цілій южній Росії з обох сторон Дніпра, від Ондави і Попрада в Уграх а Вепря ріки в Польщі по середній Дон, ба аж по Кубань під Кавказом, від устя Дністра і Дніпра, від Чорного моря аж по Припеть та недалеко к жерелам Десни. Семи і Донця. Вилучивши всіх іноязичників, особливо поляків, котрих шляхти і міщанства в западних або переддніпровських губерніях Малоросії та й в Галичині восточній множество, відтак жидів, котрих тамки також чимало, німців, греків, татарів і т. д., виходит число малорусинів (южних русинів) на 13.144.000 душ, із котрих 10.370.000 до Росії а 2.774.000 до Австрії, т. є. 2.119.000 до Галичини а 625.000 до Угор належит. Із сего обзора видко, що народ малоруським язиком говорящий є по великоруськім найчисленніший межи всіма народами словенськими.

Недавно тому, як малоруський язик за осібний, самостатний і стародавній межи язиками словенськими поважати стали. Перше брали одні церковно-словенський за правдивий староруський язик, від котрого нинішний малоруський, буцім зопсований, спольщений, походити має: другі гадали, що він є лиш нарічієм польського, інші знов, що нарічієм великоруського язика. Мильнії тії виображіння походили із слабого уміння церковно-словенського а ще слабшого знання стародавних пам’ятників малоруського язика і розвиття руської словесності. Межи всіма словенськими язиками найперше був книжно образований язик староболгарський або церковно-словенський, а то при переводі письма св. і других богослужебних книг св. Кирилом і Методієм і їх учениками в давній Болгарії і Моравії.

Іс християнською вірою перейшла церковно-словенська письменність і на Русь. Ми приняли уже готовії книги богослужебні словенські, котрі зовсім понятні були народові. Сила духа, глубина віри християнської, многота книг, подобіє мови водворили сей язик на цілій Русі в письменності. Перші наші писателі (по більшій часті духовнії) управляли єго в духовних сочиненіях і переводах, але при нім проколювався і народний язик не так в письмах духовного содержання, но особенно в світових, горожанських, законодательних ділах, літописях, грамотах, договорах і пр. В найдавніших пам’ятниках писаних на Русі встрічаємо признаки южноруського язика; всі знаки, котрими мова руська розличаєся від других словенських язиків, находятся поєдинчі в старинних пам’ятниках русчини.

Даже старії церковно-словенськії рукописи священного писанія, писані на Русі, не свобідні від русчини, в переписі мимохітно вкрадалися руськії види язика народного. Так вже в найдавніших часах різнився язик руський від церковно-словенського (староболгарського), а наш южно-руський язик мав в головних зачерках ту саму стать, то саме направління, що нинішній.

Не походит южноруський язик від словенського церковного, але не утворився він в пізніших часах за ляцького пановання. Тоє доводят пам’ятники письменні руськії до XIV століття. Язик польський не перетворив южноруського язика і не впливав на образовання єго, але на відвороть польський язик винен своє образовання, правильність і свій борзий взріст впливові руському. Польський ще тогди зовсім не був книжним, не був письменним, коли Русь наша в своїм майже язиці мала закони, сношенія, писала грамоти, договори, відправляла суди і пр. Хоть декотрі слова перейшли в найновіших часах із польщини до нас, то не багато того, а власності, якими польський язик відзначтеся від других словенських язиків, южноруський совсім не має.

Не могла польщина про тоє мати в первій добі руського биту жадного впливу на южноруський язик, бо Русь була образованіша в давних віках: язик руський був урядовим, судебним, письменним язиком, хотя не совсім чистий від церковного. Аж з кінцем XIV, віка зачали поляки дещо з письма св. на польське перекладати, а в половині XV переводили закони свої із латинської мови.

В XV і XVI віках, коли Русь в близший союз прийшла із Польщею, також сія не багато впливала на народний язик. Зближення тоє Русі до Польщі мало велике вліяніє на польську словесність, оно помогло скорому взростові так названого золотого віка польської словесності, котра за одно століття так високо вибуяла і так борзо поникла. Прилучення тоє Галицької Русі а потім Білої (литовської) іс цілою Южною Русью сильно вилинуло на розвиття польського язика і словесності. Зближення трьох нарічій словенських, польського, южноруського і білоруського, до котрих ще можна полічити церковно-словенське, уживання в церквах і духовних сочиненіях на южній і білій Русі, сталося причиною борзого взросту польської словесності. Оно-то було причиною, що письменний польський язик так дуже відщибнувся від чеського, з котрим перше так східний був, а пристав до руського, прибравши много із него… Так-то зближення і получення словенських народів мало завсігди добрий спасительний вплив на образована словесностей словенських. Звісно, як пізніше впливала южна і біла Русь на великоруськую словесність, наймолодшу межи руськими…

Немалим доказом впливу руського язика на польський є і та поява, що нігде в землях польським народом заселених не вимовляют ш, ч, ж чисто, лишень на Русі, як самі ученії ляхи признают. Іван Снядецький писав, що колись найкрасче по польськи говорено у Львові, а нині кто хоче утішити ухо своє красотою польщини, най прислухаєся бесіді простого народа коло Ярославля (в Галичині). Се на вдивовижу! Найкрасче по польськи говорят не в самих областях польських: Великій, Малій Польши, Мазовши, Поморю і пр., не в давних столицях польських: Гнізні, Кракові, Варшаві, але на Русі! Треба ж лучшого доказу, що язик руський сильно впливав на образовання польського?

Народ, заселяючий южну Русь, Галичину і сіверо-восточний закуток Угорського королівства, говорит одним і тим же язиком, котрий називає ся у себе і у сусідів українським, малоруським (южноруським) або таки руським (руським). Він розвився на один лад в часі руських княженій під вліянієм церковно-словенського язика із рідних собі племен словенських, замешковавших тії краї, т. є. полян (коло Києва), сіверян (по Десні), суличів (по Сулі), деревлян (на запад від полян), дуліб (межи Бугом і Стиром), бужан (по Бузі), волинян (на Волині), уличів і тиверців (по нижнім Дністрі і Пруті ік Дунаю), напослід хорватів і бойків в нинішній Галичині.

Хоть язик сей дасться підвести під одні граматичеськії правила, предці находятся у нас в галицькій і угорській Русі нарічія, котрі не совсім згідні іс малоруським (українським). Дивно здаєся, що малоруський язик в таких обширенних краях, Волині, Поділлі, Україні, Низов’ю, Чорноморщині і пр., говорится одним нарічієм іс малими перемінами в декотрих словах, а галицькії і угорськії русини мают цимало різнорічій. Кождий закуток, захищений горбами або відрізаний ріками, заховує свою різномову. За причиною того либонь би глядіти в далекій стародавності. Видится племена, котрих потомки нині по руськи говорят, більше різнилися від сіверних і восточних побратимців своїх, як предки нинішних волинян, подолян, українців і др. межи собою.

І то під розвагу взяти належит, що в старовічині в гори тиснулися різні племена розбитії неприятелями і шукали пристановища, а там поселившись по зворах межи велетськими ущовбами, відрізані від других жителів, довго задержовали свою рідну мову, свої родимі звичаї і обичаї. Гірськії сторони всігди найдовше, задержуют старий бит і знаки стародавної бесіди. Язик, котрий гори має в своїй власті, не загине; най би всюди по долинах зниділо і загибло рідне слово, в горах підполонинських заховаєся первісний язик, стародавній бит і обичай, а не раз в їх лоні уродится і викохає народний освободитель або пімститель свого згнущеного роду.

Інакше то діялося на рівних країнах, Волині, Поділлі, Україні і проч., приступних зо всіх сторін. Тут від найдавніших часів були безпереривні сообщення і всестороннії вліяня. Купецькая гістьба, воєннії походи, межиусобнії війни княжі, столичний Київ, тота мати городам руським (як пише Нестор) і розсадник умственного і горожанського образовали цілої Русі, верховна власть духовна і світськая, все то соединяло і сообщало з давен давна племена сусіднії.

Не менше було сообщення в пізніших часах, во вторій добі южноруського бита в славній козаччині. Тоті воїнственні товариства «лицарів», зібраних зо всеї южної Русі, розширяли всюда козацькую волю, накидали одну барву на народність цілої южної Русі. Кілько-то они мали вливу своїми подвигами, духом народним, пісенностію, коли знов Київ, верховодивши своєю академією, був осередком книжного образовали. І то би приложити, що малорусини (українці) мали ледви не зо всіх сторін сусідами сорідних слов’ян (від татарви розділяли їх ногайськії степи і безперестанні війни), а галицькі і угорськії русини оперлися з одного боку о мадярів і волохів, з другого, від западу, прилягли к мазурам і словакам.

Малоруський (южноруський) язик уже по землеписному положенню народа займає середину межи сіверними, южними та й западними словенами, і по язикословних примітах держит він середину межи ними. Язик южноруський є краснозвучен, повний, поважний, сильний, свобідний. Він, думаю, держит тоту щасливу середину межи твердостію і злишною м’ягкостію. Не є він переповнен сичущими согласними, як н. пр. польський; він не любує собі в вузьких самогласних, як великоруський, але в широких (опріч галицького нарічія).

Особливостью єго межи всіма язиками словенськими є поступенність звука і, котрий переходит від глухого (грубого) ы аж до м’ягесенького ѣ по різних перемінах. Тото надає питоменну власність різнозвучя сего голосу і відвертає перевагу звука і і мнимоє однообразіє. котре може появитися при хибнім читанні або виговорі ненаських, але ніколи в добрій, чистій вимові родовитого русина. Словом є то природна, чиста, повноголосна мова, мужесько-сильна, виразиста (лаконична) в устах статного господаря або козака-молодця та й під пером Котляревського, Тополинського і др., а м’ягка, сердечно-ніжна, пещена в бесіді материнській дівочій співанці, або під пером сердечного Основ’яненка.

Не є то само моє мнініє ані самохвальство, бо і сторонськії писателі, знавці язиків, признают єму краснозвучність і инчі преімущества в високім ступени над другими словенськими язиками: Бандтке називає єго найкрасчим межи всіма словенськими, Міцкевич межи руськими язиками. Бодянський величає єго поетичність і музикальність і каже го рівнати іс гречеським і італіянським. Коубек і Мацієвський іменуют го красчим від чеського, Раковецький жалує, що не стався пануючим в цілій Росії, а наконець знакомитий писатель російський Даль-Луганський признає му первенство над великоруським простонародним і книжним язиком.

По розличних околицях розвився він також різним образом: повніший в степовім просторі придніпровськім, вузший на підгір’ю і лугах наддністрянських, шерсткий, твердший, но кріпчіший межи скалистими горбами, на верховині та на горішю бескидськім. І то показує давність образовання єго, що відміни совсім відповідают місності, на котрій утворився, небу, під яким ізріс, та ні раз тії розділи нарічій не згаджаются зо знакомили історії поділами политичеськими народів, котрі б могли були впливати на утворення або перетворення язика. Давнішні тії знать нарічія як уплив сих сусідів, н. пр. поляків, литви, угрів і др…

Примітки Я. Головацького

нарічієм великоруского – Кілько наш южноруський язик розличаєся від велико-руського і білоруського, можна легко пізнати із признаків, котрими г-н Шафарик описав і ознаменовав їх. Не зважаючи на близьке сосідство, спільність первісних діяній, довге общеніє межи ними і одинакий вплив церковно-словенського язика на всіх разом, відділяются они не так граматичеськими формами, як вимовою дуже значно. Білоруський і великоруський близший вимовою навіть польському ніж малоруський. Признаки великоруського язика:

1) а зам. безпризвучного о: Масква (Москва), варота (ворота), галава (голова), здаров (здоров);

2) е всюди як є, так що чистого е не чути: день (день), сінє море (сине море), матері (матері), бєрег (берег), в декотрих припадках як йо: ідьот (іде);

3) є зам. і (и): вєй (вій), бей (бий), пєй (пій), шєй (ший);

4) о зам. и перед й: маладой (молодий), чесной (чесний), вою (вию), мою (мию), ною (нию), рою (рию), крою (крию), зарой (зарий);

5) ы широке, грубе: бык, быстрость, мыло, лысіна;

6) г, к, х перед є і і в склоненнях і спряженнях без переміни: наге (нозі), мухе (мусі), руке (руці), берегі (стережи), пекі (печи), текі (течи), врагі (вороги);

7) в зам. г торонко: това (того), доброва (доброго), мілова (милого), і и.

язик польський… не впливав – Се доказав уже Могильницький [Іван, 1816 р. основатель і председатель товариства учених руських в Перемишлі] в своїй розправі: Czasop. nauk. księgozb. im. Ossoliń. Lwów 1829. Z. III.

виплинуло… польського язика – В XV, XVI віку уміли ученії поляки по словенськи і по руськи: Длугош і Стрийковський читали руськії літописи; Більський азбуку приводит в своїй крониці; кардинал Олесницький умів по руськи читати і писати, чим собі найбільше ласки з’єднав у вел. кн. Витовта. Язик руський був язиком придворним і урядовим за вел. кн. литовських Ягайла, Витовта, Казимира Ягайловича і др.

борзого взросту польської словесності – Приклад Русі дав полякам похіп до оброблювання свого язика, завергши учену шкільну латину писателі польськії управляли всяку ниву своєї словесності і незадовго самих своїх наставників переросли і приглушили.

Бандтке… Даль-Луганський – Головацький наводить в часті дословно вискази сих писателів в Allg. Literaturz. 1827 Halle III. 297, Mickiewicz Vorlesungen über die slav. Litter. im College de France, О народной поэзіи словянскихъ племенъ Іос. Бодянского Москва 1837, Casop. cesk. Mus. w Praze 1829 Sw. 2. ст. 221. Hist. Prawod. Slow. Maciejowskiego w Warsz. 1835 T. III. 473, Rakowieckiego Prawda Ruska T. I. Warsz. 1822 Str. 191. Ausland 1835 Nro. 74 ст. 293. А навівши довший висказ Даля-Луганського Головацький додає:

Так описав знакомитий в літературі російській писатель (сам великоросіянин) красоту і достойність нашого рідного, малоруського язика. Чей єще засвітає година для так красного в Словенщині нарічія!

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 236 – 243.