Ранні твори
П. М. Федченко
Ранні твори Є. Гребінки з рукописних журналів не збереглися. Лише деякі з них, доопрацьовані письменником пізніше, друкувалися в журналах та альманахах 1830-х років: вірш «Рогдаев пир» публікувався в «Украинском альманахе», уривки перекладу пушкінської «Полтавы» – в «Московском телеграфе» (1831).
Розпочав свою літературну діяльність письменник з наслідування творів відомих авторів. «Рогдаев пир» – прозове наслідування «Песни о вещем Олеге» О. С. Пушкіна, одноактна комедія «В чужие сани не садись» написана під впливом твору Д. І. Фонвізіна. Це була добра школа, що підготувала письменника до оригінальної творчості.
На початку 1830-х років Є. Гребінка друкує деякі власні байки в альманахах, зокрема такі досконалі, як «Будяк та Коноплиночка» і «Пшениця» в знаменитому альманасі «Утренняя звезда», 1833 р., випускає їх окремим виданням – «Малороссийские приказки» (1834). Тоді ж з’являються його вірші та оповідання російською мовою.
Дослідники творчості Є. Гребінки прийшли до висновку, що ранні твори не мають значної художньої вартості і головним чином можуть цікавити, в якому напрямі розвивалася його творчість, де все виразніше виявлялася схильність до сатирично-повчальної проблематики, посилення ліричного начала в поезії.
Хоч вільний переклад пушкінської «Полтавы» також позначений істотними втратами ідейної й художньої сили оригіналу, проте для української літератури він мав принципове значення – це було не лише «перевіркою» художньо-зображувальних потенцій української літературної мови, а й значним розширенням, збагаченням її образно-стильового арсеналу.
М. Рильський слушно відзначив, що «вульгаризми, бурлескні травестійні епітети, брутальні слова і звороти – все це було виявом літературної традиції, яка існувала за часів Гребінки» [Рильський М. Пушкін українською мовою. – Пушкін О. С. Статті та матеріали. К., 1938, с. 21]. Але те, що Гребінка не зміг до кінця перебороти цих традицій, пояснюються, очевидно, не стільки рівнем таланту перекладача, скільки масштабами художнього арсеналу тодішньої української літературної мови.
Ще М. Костомаров віддавав належне тому, «хто перший визнав мову здатною для цього» – для дерзновенної передачі всього образно стильового багатства витвору Пушкіна [Отчет о 29-м присуждении наград графа Уварова. Спб., 1888, с. 264]. Без подібних, нехай не в усьому досконалих експериментів українська літературна мова не змогла б відтворити найрізноманітнішого змісту і усієї гами людських почуттів, а з-під пера тодішніх українських письменників не з’явилися б оригінальні твори.