Восени таке буває

Ольга Харишина

Дивно… наче я зникаю,

Не існую, не літаю.

Ранок, вечір, ніч, сніданок,

Вечір, ніч, і знову ранок.

Загубилася у числах,

Датах, днях… просто «зависла»,

Не сміюся і не плачу,

І себе вже ледве бачу.

Не шукаю і не граю,

Не планую, не гадаю.

Ні мрійлива, ні скептична,

Ні весела, ні трагічна.

Вже свобода набридає,

В пустоту переростає.

Порятунку не шукаю.

Просто в осінь поринаю.

20.09.09, Київ