Осінній промінь

Микола Хвильовий

1

Іскряній електричній, незбагненній

Цих фюкадло злотолистя в’ю

Цих от «лао», що плинуть рікою,

Цих очей пізнаю по тобі.

Цих очей м’єї Дзіни і Мверу

На берегах потаємних зіниць

Я сказав і дзвональне древо

Зацвіло, зацвіло, повело.

Повело, як сліпого вожатий

По ціхах в невідомий чапаж,

Де облизують лінь ведмежата,

Де повітря хвилює мене.

Де і вечір несе в’язанку

На раменах в далеких горах –

Там згадаю тривожно Сузані

І зведу машинально курок.

2

І хай невзначайний звід

Вплететься в наскрізну осінь –

Я буду за тобою, як Хозе,

Стежити і забарно любити.

Вам би сковзити, співати –

Синім дахом світу;

Потім, зібравши роси,

Дзвональну краплю випити.

Вам би от це та день,

Тінь (налетіла в клені)

Золото листя рань.

Млоді зичливе лоно.

Ти полюбима любимо –

Хіба присниться? Навіть візьму –

Буду ховати, як спокій, як злодій,

Або впадати рікою, сріблястям.

Примітки

З поезій Григорія Петникова. Переклав з рос. С. Король [М. Хвильовий]. «Червоний шлях», ч. 6-7. 1923, стор. 43.

Подається за виданням: Хвильовий М. Твори у 5 тт. – Нью-Йорк: 1986 р. т. 5, с. 686 – 687.