Поема моєї сестри

Микола Хвильовий

Весняні квартали.

Ріг.

Моя сестра повія…

Вечоріє.

– Беріть мене всі –

для вас

фльондра я.

В ліхтарях червоних

відблиски крови –

це юнача кров

– моя.

Йдіть на моє лоно,

лоно у квітках,

зазоріє в персах

в голову туман

… мріяв і гукав…

… мріяв і гукав…

Росте жага.

В заулках метушаться кнури.

Печуть, печуть жалами

Стьожки підфарбованих брів.

На банях церков присмерк.

В очах умирає день.

Конуси. Квадрати. Призми.

Б’є. Гуде.

Місто.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Крізь корину землі,

у глибінь,

де гамула задихалась

важко,

ватажки моїх дум

побрели,

Сутеніло у надрах

… тім’я темряви

… глухо

І конало тремтіння

надземне

на мережці зідхань.

Два кроти із жагою

велетенського жаху

ссали кров один з одного

там.

То був герць за самицю

незрячу.

От нарешті один переміг

і пожер супротивника

хутко,

далі ліз у кубло до гарячого

тіла

і насів

Я на полюс летів!

Я на полюс летів,

де на кригу бамбули

з океану вилазили

– злучка.

1

… Чорноброва запашна самиця…

Я! кинула в нашу бурю радість

і на інтернаціональні позиції

положила свого серця шмат.

Тато мій сухітний робітник

(Пам’ятаєте в огняній курделі?)

Думала про первістку весни,

дрімала на зоряній скелі.

Прийшла вона, метелиця-завірюха,

зашугала по кварталах темних,

і я вулична шлюха –

віддалась революційному темпу.

… Тепер –

ліхтарня гасне.

Тремтіння… Ранок…

Летять соняшні гасла…

Земле Кохана!

Скільки тих бездоріжних

доріг…

Підемо, товаришу, шляхом,

де купчиться над головою грім

і майорять прапори в очах.

Далеко, брести далеко,

багнети терору на путі

стережуть,

але під браму комуністичної

Мекки

З тобою, вітре, побіжу!

З тобою, вітре, побіжу

в діядемі червоного страждання.

Гей, ти, буржуе!

Я дочка робітничого повстання.

2

В присмерках казарми.

Біля воріт червоногвардієць

вартовий.

– Моє серце з вами –

я уже не повія.

Але боюся йти. Прислухаюсь

На моїй тротуарній душі сніг.

А в грудях лебеді ховають

свої берегові пісні.

І мріями на край світа лину

по дистанції нахабної мети.

… присідають минулого тіні

… за будинки хвости.

Підійшла. Знизила вії

… очі світової революції –

Ти?

Я!

І перейшла поріг

Біля мене вітер пробіг

і –

зник.

3

Мої рідні заводи,

а під небом зимовим списи.

– До полків! До загонів!

– Всі!

Я завагітніла зорею,

вже під ребром усміх лоскотав –

то на горизонті кублився

наш жіночий молодий світанок.

І пішла поперед усіх,

одгетькуючи міщанське щастя,

що так довго, безмежно довго

роздирало життя на частки.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ой ти світе бурхливий!

Я вільна!

Я скину подвійну вагу

… Бються об мури хвилі,

а я на сріблястім хребті,

… Б’ються об мури хвилі –

бурі руді…

Слухайте – я Мадонна,

Спас унизу живота,

тільки у мріях на льони

він фантазійний злітав.

Слухайте – я – Мадонна,

плоть моя щира спіє,

син мій приїде – чекайте!

син, кучерявий Месія.

Проклямація 1-а

Трудівниці всього обширу! –

до вас моя проклямація.

Візьміть мого протесту бунт.

Вам правди огризки сняться,

я чую, як зоряні віки гудуть.

Доволі продавати тіло

біля церковного і вашої сім’ї

престолу.

Дивіться: вже завесніло

на межах ясного кохання.

Це кажу я, колишня шлюха,

вам, проститутки без формальної

проституції,

бо мої жіночі рухи

причастились

до нашого визволення революції.

Я кличу вас – чуєте? – кличу!

Пірвіть ланцюги самиці –

ви будете вільні двічі

складати надхненні гімни,

ви будете вільні двічі –

нестримні!

Ви бачте там – метеори,

вони припадуть на груди…

Плюньте у вічі «вчора»

під гоготіння орудій.

… Це кажу я, колишня шлюха,

вам, проститутки без формальної

проституції,

бо мої жіночі рухи

причастились

до нашого визволення революції.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

4

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Уперті буйволи копитами баскими

одбили заклик мій – атака нанівець.

Але в просторах він летить, не згинув

перед очима мерехтить нове.

Уперті буйволи – породження самиці,

повстали чередою на всіх шляхах,

заплуталась в віках свідомість – буйволиця

– Махай!

І я… ах, згортаю крила,

примруживши себе, як сива далечінь,

у мозок уп’ялись шаленства стріли

і брязкотять передчуття мечі.

І знову я

сама.

5

Повз паланок м’єї муки

за сопілкою сумнів: –

над офірою тихенько

оксамитом темна ніч.

Грають лози-верболози

в зоряницях запашних…

Я б хотіла так далеко,

де в веселці смолоскип.

Біля тину голубого

відкіля цей тічки рев?

Отерорте ж і кохання,

кришталева рветься плоть!

Повз паланок м’єї муки

за сопілкою сумнів.

Грають лози-верболози –

оксамитом темна ніч.

6

Гей, херувими і серафими

усіх раїв!

Сідайте на оксамитові килими

в туман.

Ще прийде час

на вас.

Шугає, шугає курява.

Не революція – зима

… стою обурена…

…тьма.

Шугає, шугає курява

Він, білий сміх

…стоїть обурений

товариш мій.

Шугає, шугає курява

світи мете

…стоїть обурений

і ворог степ.

Гей, херувими і серафими

прокляття вам…

Так інтродукція

в туман.

7

Плоть моя!

в гареми атмосфер

несу тебе у чаші

з фабричних врат.

Ти заспіваєш

на синім пароплаві

– Я не сама!

– Я не сама!

О вітре!

О любий раві!

Я перейду весну кошачу

і знову сміх свій намантачу…

О сине мій! О сине мій!

Я – Магдалина! Ти – Палій.

Удар смичком – я хочу з вітром…

…у вільний дух і плоть повірте!

Горить, пашить на небі кокс

І запланетився мій поклик.

Я вірю в сяйво Волосожара

і вже бредуть понуро вовки,

я вірю в електричний блиск –

і наречений кличе нас.

Я бачу –

вже здихають хмари

безцвітні маси.

8. Проклямація 2-а

Товариші комуністи!

Станьте зі мною поруч

і знову в сурми:

– Меч!

Іде мій ворог

буденний час

Лишень від вас

чекаю я поради

і оборони.

Ах, зоря моя так стогне – стогне:

піщаная пустеля без води,

Мій дух не запалив світанком тіло,

і тіло знову ссуть кроти.

Я ваша матір і сестра,

лежу у пристрасти

брудних обіймах.

– Ганьба землі!

Анубо крик в повітря:

– Повстаньте всі!

Наш дух не знав іще руїни,

там буйно рух ще не косив.

Гей, революцію для духа!

Так вам говорить

колишна

шлюха.

9

Ще не видко нікого на тирсі

поза плесами соняшних вод,

і зажурний в провалля схилився

сподівання жіночого гльод.

На межі з запитанням самиця,

…Хай вам флюгером плоть буде.

– Я не хочу лишень окотиться,

– Я не хочу цього для людей

Хто з вас знає смак терору,

побував у безодні громів?

Я дивлюсь швидко льотним зором

не на сотні – мільйони миль.

Для мандрівника моря води,

громовиці, жах, смерчі –

для воскресшого тільки польоти

іще далі, туди, в далечінь.

Так навіщо ж на мить зупинятись,

не сказати, що плоть, а що – дух.

Я сестра і скорботная матір

із журбою своєю бреду.

Та ні!

промайнуть синьоокі сни.

Але й не прокинеться ліхтарня…

Не забризкають мою спідницю

тротуари

під крапання осінньої мжички.

Не піду я віяти повією

по проспектах, по мостах.

Забита моя доля шлюхи

рухом.

Я дивлюсь на вас –

на вас, проститутки,

без формальної проституції.

І мені робиться так зимно,

як на розі льодової ночі.

Я іду тоді до брами заводу,

бо підсніжники нашої весни

запахнуть

в ранковім диму праці.

Чуєте заліза лязг?

Виковують нашу подвійну волю,

скидають з нас подвійну вагу.

…І нарешті заблакитніє органно:

– Радуйся, плоть моя!

Радуйся!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

… Вільний дух спішить до плоті –

так синтез в істоті.

Примітки

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1982 р., т. 3, с. 356 – 366.