Досвітні симфонії
Микола Хвильовий
1
Аз єсмь робітник…
Моя буденна блюза – що погляди сині коханки
…вмить помутніли від шторму
…в поглядах синіх коханки
стогнуть пороги
…в поглядах синіх коханки
в муках рожеві дороги.
Стрілець – той знає смак,
коли запахне перший вистріл
А ти весна,
ти затрояндила в повітрі млистім?
А то здивовано тополі
зашестять і
змовкнуть
А там, вгорі
неясно зашумує.
І от белькочуть над головою журавлі…
Ой, журавлі!..
А то з повітрям ніс веде переговори
І баско б’ється в грунт моя жага,
бо з кобилиці ллється сонце.
Я бачив ніжки під кущем
…бунтарка – кров: експрес на волі
Прохав і плазував –
іще! іще!
А обрій розплескав солодкий стогін.
Ах, я не зрівняю пахощі своєї блюзи –
ані з поглядом синім коханки,
ані з смаком першого вистріла,
ані з мукою в тих журавлях.
Моя блюза пахне –
вугіллям
… до гавані летіла хвиля
– віялом – а там розбилась
і потонула над морем.
Коли це було?
– Ат!
То – пахне моя блюза –
вугіллям.
Моя буденна блюза – і погляди сині коханки,
шо вмить помутніли від шторму
…в поглядах синіх коханки
стогнуть пороги
…в поглядах синіх коханки
в муках рожеві дороги.
2
Зачорніло на путі,
а на серці синій смак.
Там на плесах за горами,
за горами на узліссі
задрімала осінь.
… А ми –
до брами йшли
з посьолку
… чи християни у катакомби?
… Середньовіччя сниться…
А там –
вже підіймався вгору гомін
і вже гуде, гуде і розсипається залізо
– до неба ліземо в задумі.
В списах… чи може над списами?.,
круки заснули… стережуть.
А далі простір, фіолети,
А далі – далі трап
і води – води розплескались –
блакитного цебра.
3
Сонце! Засмійся у мій кошик!
Полоскочи моє блискуче долото,
як я замріяну далеку далину,
Полоскочи і їх (а з ними й я!)
оті поеми героїчні,
що викликають до чола віки-епохи…
Сонце! Я такий романтик, як і ти,
і до мойого серця
завжди нового
свіжого, свіжого, наче липовий цвіт
босоніжки-феї – золото ліризму
під жаги зідхання
з криком!
з криком!
упадуть!
Сонце! Ох, ти, сонце моє!..
А все ж таки і ти захмарилось.
– Думаєш?
…Замислилося сонце…
Крізь повінь хмар, в глибині вод
замислилося сонце.
…Розтаборилась тінь
…Яка глибінь! Яка глибінь,
коли замислюється сонце.
4
Аякс… Аякс…
Син чоловічий у стихії,
в гармонізації природи
Син чоловічий йде!
За кроком крок –
іде!
І сниться йому море
І сниться йому шторм.
А він такий похмурий…
Але він все поборе!
Але він все поборе!
Аякс… Аякс…
Під дзвони криці
і мислі-птиці
– понеслися.
…А із землі – піднявся гул…
Куди цей гук? Куди цей гул
великого із велетенських князя?
Я зачарований стояв –
симфонія досвітня – почалася.
Примітки
Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1982 р., т. 3, с. 317 – 320.