Після громовиці

Микола Хвильовий

Ох, нарешті!.. Прокотилась!..

Гармати грому в далечінь,

Нема хмарин важкого тіла

І бавиться, і бавиться відмолоділа височінь.

І лише іноді бабриські

Від блискавок – жарин

По обрію так низько-низько,

Неначе крила золотих пташин.

Басейну бовна бірюзова

Рядниною безмежно простяглась…

Живи! – сріблясте, вічне слово

Я чую в цей бадьорий час.

На тротуари жваві очі –

Калюжі викраяні там

Безкрайо, заздро і охоче,

Кравець я, по бульках-голках.

Цей ясен зовсім збожеволів –

Нащо прискавкою? не мить!

А проте промінь ще не кволий,

Як прас по змоклі побіжить…

Не витримав, хапнув сорочку

І голкою стьобнув притьмом

І ниток білії рядочки

Вперед, вперед! бігом, бігом!..

Примітки

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1982 р., т. 3, с. 304 – 305.