2. Григір у Лещинського в Данцигу
Микола Лазорський
Граф Григор Орлик того ж дня виїхав на розвідку, взявши з собою сотню тих козаків, що були завжди до послуг молодого старшини ще з-самих Бендерів. З Данцігом було вкрай погано: генерал Лассі – московський старшина – обступив місто з військом на 12 тисяч багнетів. Комендант Данціга постановив не здаватись й битися на пропаще. Його бадьорило те, що в самому місті стояв французький інженерний батальйон на тисячу багнетів та ще невелика шведська залога. Ждали ще підмоги з Франції; її прислали на десяти кораблях, але й тої сили було замало. Тоді французький амбасадор князь Плело постарався і від себе додав три тисячі волонтерів, з якими граф Орлик пропхався до Данціга манівцями. Він добре бачив, що з тими волонтерами не відіб’ється від москаля, який не так давно покріпив генерала Лассі новими полками. Облога тривала вже більш як три місяці.
Проте Орлик не вагався: він спішив за всяку ціну вивезти з міста екс-короля Лещинського, вивезти під сильним конвоєм. На таке діло у нього були одчайдушні люди. Він став радитися з самим екс-королем, але натрапив на людину нерішучу і майже по-дитячому не обізнану в тому, про що саме мовиться мова.
[Станіслав Лещинський (1677 – 1766) – познанський воєвода, обраний королем Польщі року 1704. Як король вів переговори з гетьманом І. Мазепою про військову спілку і перетворення Лівобережної України в самостійну державу з суверенними правами. Після Полтавської поразки змушений був тікати до Франції, де його донька була дружиною короля Луї XV. Його трон у Польщі Москва владно передала саксонському курфюрсту Августу II, лихому чоловікові, який все пиячив і шкодив польському народу. Але такого короля Москва і хотіла для збіднілої Польщі. Коли шведський король Карл XII прийшов на допомогу Польщі й Україні, Сас Август втік до Німеччини, а Лещинський знов повернувся до свого краю.
Вдруге екс-королю Лещинському довелося остаточно виїхати до Франції, де він і прожив в екзилю до смерті. Жив у Лотарингії і правив регіоном як генерал-губернатор. Москва довгий час полювала на цього правдивого польського шляхтича, лякаючись повороту Лещинського до своїх маєтків, вже роздарованих Петербургом своїм підкупленим магнатам.]
– Нам треба за всяку ціну вирватися з облоги, – казав граф Орлик старому королю, байдужому до всього, що діється в місті. – Всі ваші друзі радять так робити. Амбасадор князь Плело прислав вам в допомогу добрий загін волонтерів, сидіти тут немає чого, бо можемо потрапити кожного дня на велику небезпеку.
– Яка ж може бути ще більша небезпека? – дивувався екс-король.
– Гіршої ще немає, але може несподівано прийти, адже москалі посилюють облогу міста новими полками… І все те робиться тільки на те, щоб захопити вас, ексцеленціє! Для вас роблять таку дорогу забаву.
Ексцеленція мовчав і врешті роздратовано кинув:
– Немає чого плести нісенітницю, коли скрізь все тихо…
– Тихо тому, що ви не хочете нікуди рушати, мабуть, що вельми обважніли, – роздратовано мовив старшина. – Ми всі зичимо вам добра. Сам король Франції прислав мене до вас, ексцеленціє! Сама королева, ваша донька, ексцеленціє, просила мене врятувати вас від московського полону. Тому я й прийшов сюди з важким дорученням уникнути небезпеки і тікати, не оглядаючись…
– Але як? – розвів руками Лещинський. – Адже самі кажете, що москалі позатикали всі дірки, тепер бачу сам, що ловлять вони тільки мене.
– Саме їх ми не пропустимо через ворота до порту: затримають їх наші вправні козаки. На це втратимо не більше як одну годину.
– Я все ж волію краще битися до загину, ніж попасти до московської катівні, ніби якийсь розбишака. Хіба своїми силами не відіб’ємося?
– Мабуть що ні, – твердо мовив граф. – Москалів тут щонайменше двадцять тисяч проти нашої горстки правдивих жовнірів. Волонтерів я не враховую, бо то не лінійне військо. Ці тільки заважають. Треба вам, ясний пане, ще подумати ще й…
–…за мою доньку! Так, так… але я не хотів би тікати, як боягуз, від клятого зрадника Лассі.
– Ніхто не має права назвати вас, ясний пане, боягузом, та й нікому не спаде на думку так казати… Так само, як ніхто ніколи не назве короля Швеції Карла XII боягузом. Але інтереси держави вимагають від нас такого чину.
– Не розумію, чому я мушу уникати бою?
– Тому що ви, ясний пане, не є ще приватною персоною, бо не зреклися польської корони, не зреклися ще свого народу, і ніхто не знає, що буде завтра. До всього Європа готується до мирової конференції, мусите застерегти на тій конференції свої права на королівський титул й права на ті маєтки, які теж належать вам, бо лежать в межах Речі Посполитої, у Польщі, а ви є поляком, тоді як претендент Сас є сутим німцем. До всього ви, мосцивий пане, мусите жити для своєї доньки, яку… треба мосцивому пану доглянути… І він не договорив.
Екс-король пильненько глянув на молодого старшину.
– Ясний пан щось знає? Моя донька в якійсь журбі?
– Так… її величність вельми побивається за долею свого ойця і молить Пана Бога о порятунок, ексцеленціє.
– І більш нічого поверх того? Молодик мовчав.
– Може, і є щось поверх того, – нерадо мовив граф Орлик, – але, може, мені так здається.
– А що пану ясному здається?
– Здається, її величність мало щаслива в своєму версальському раю, а втім, не знаю. Знаю тільки, що рятунок мосцивого пана допоможе її величності найти рівновагу та допоможе й скинути з себе смертельну журбу…
– Коли ж будемо відбиватися від Лассі?
– Цієї ж ночі…
– Добре, я готуюсь…
Примітки
Подається за виданням: Лазорський М. Патріот. – К.: Україна, 1992 р., с. 53 – 55.