6. Григір розмовляє з королем Франції

Микола Лазорський

У Версалі скоро відбувся пишний бал. Вишукане товариство веселилося. Як водиться, дами і в котильйоні, і в чарівних розмовах виявили грацію й манери небуденної якості. Король захоплено оглядав великий квітник вродливих панянок, й сам навіть пройшовся в легкому танку з новою статс-дамою, маркізою Антуанеттою Помпадур. Королева теж не уникла того свята, бо тут зустріла своїх друзів і шанобливих достойників. Була стримана, чемна й навіть плескала в долоні, коли серед ночі пускали великі балони та кольорові фейерверки. Все те диво було добре видно з балкона, і сам король з низьким поклоном подав дружині пухову мантилью. В антрактах він кілька разів підходив до свого тестя, тискав сердечно руку і все допоминався, чи вже зроблено в Лоррейні все для прийняття дорогого гостя.

– Так, мій пане, зроблено, – говорив укотре вже старий Лещинський, – красно дякую за турботи.

Мило вітаючи молодого графа Орлика, який стояв біля вікна з послом для Туреччини герцогом Вільневим, король, вклонившись послові, відвів графа Орлика і шепнув:

– Жду ось вже тиждень вашої, ясний пане, меморії за Козацький край та його подиву гідних достойників. Я хочу знати ваш край для… ммм… обговорення в нашій секретній комісії, членом якої є й ви, ясний пане. Я вже рекомендував вас членам комісії як одного з найкращих достойників, що може бути корисним у справах козацького народу. Вашої меморії чекають і всі члени комісії…

– Через тиждень ваша величність матимете ту меморію від святого вітця, нашого прем’єра, кардинала де Флері.

Король здивовано підняв брову.

– Чому від пана кардинала?

– Святий отець, ваша величність, за розписом має доповісти усім членам секретної комісії справу Гетьманщини на сьогоднішній день і як прем’єр має подати вашій величності всі додаткові інформації, які могли цікавити вашу величність, – говорив граф Орлик притишено. – Кардинал цю справу знає перфект, бо завжди в контакті з моїм вітцем. У цій важливій справі святий отець непомильний радник. Я кровно заінтересований тут і, коли треба, з наказу вашої величності можу мчати бодай і в Гетьманщину в нагальній потребі.

– А-а-а… – протяг король, мило всміхаючись. – Бачу з усього, що то справа запаморочлива… і… досить небезпечна, адже в Гетьманщині ви можете наразити себе на велику неприємність!

– Для святої справи треба бути готовим і на велику неприємність…

Король знов усміхнувся і легенько додав:

– Буду терпеливо чекати тої наради… Але про святі справи будемо говорити не тут, а там… Ви, ясний пане, теж їдете до Лоррейну? – круто змінив він розмову.

– Так, але лише з дозволу вашої величності, – уклонився Орлик.

– Дозволяю… але не забувайте і за Париж…

– О ні! Не забуду: Лоррейн – для спочивку, Париж – для праці.

– Так, так… Франція ніколи не забуває тих, хто віддано працює для її блага… – і король легенько взяв юнака вище ліктя. – Як подобається молодому пану наш квітник? – показав очима на принадних версальських панночок в розкішних робах і химерних локах.

– Дивоглядна казка! – всміхнувся молодий граф.

– Але з-поміж тих дам невже ви, ясний пане, так і не відшукали ще дами свого… гм… серця?

– Ваша величність! Даму свого серця я давно вже відшукав: ім’я її – Гетьманщина або, в ширших засягах, – Україна.

– Браво, мій молодий патріоте, браво! – сміявся вже король, – а все ж я дам вам сердечну пораду: не забувайте тої панни, що зараз сидить праворуч її величності моєї дружини. Її прізвище маркіза Єлена Дентевіль, і в Лоррейні будете її сусідом. У своєму серці лишіть для неї бодай невелике місце – дама варта цього.

Граф Орлик і собі підняв брову.

– Маркіза Дентевіль постійно живе у Лоррейні в своєму родовому палаці, де повно рідкісних речей, суто музейних речей… Сама ж панна Дентевіль хоч і живе в тому музею, але ж і сама по собі є раритетом. Адже ви, ясний пане, бачите таку тут вроду, якої годі десь шукати у світі, хіба що, може, у вашій Гетьманщині. Отже раджу в Лоррейні перш за все відвідати палац тої богині та вшанувати низьким поклоном красу й розум господині того палацу, – і король зичливо всміхнувся.

Біля королеви направду сиділа мила дама у світлих і гарних локах з палевими трояндами за корсажем її такої ж пишної в химерних ажурах роби. Вона щось весело казала-своїй приятельці-королеві, й обидві просто та неприховано-щиро сміялися.

Король пильненько придивлявся до свого молодого достойника і все ніби чогось ждав. Граф замислено глянув в той бік, де сиділа королева. Нараз стрепенувся. Низенько кланяючися, він тихо мовив:

– Я бажав би, ваша величність, бути представленим тій чарівній маркізі, сусідом якої збираюся бути в Лоррейні.

Король, мабуть, тільки й ждав цього:

– Радо, дуже радо допоможу вам, мій добрий пане, і… і ви певно не пошкодуєте. То буде дуже принадна зустріч в моєму Версалі…

І взявши під руку графа, король повів його до своєї дружини і маркізи Дентевіль на досить складний церемоніал низьких поклонів, реверансів та витончених компліментів.

Примітки

Подається за виданням: Лазорський М. Патріот. – К.: Україна, 1992 р., с. 61 – 63.