7. Графиня в гостях у Орликів

Микола Лазорський

Як казала сестриця Муся, так все йшло напрочуд добре. Зібралися до столу свої, в своєму ж тісному родинному колі вітали й високу гостю. Муся пильнувала й стежила за всякою дрібницею і навіть так зробила, що сіла біля пані Дентевіль, а з другого боку всадила брата. Бесіда точилась вільна: гостя цікавилася всім: новими людьми, парком, краєвидом, в залі портретом гетьмана Мазепи, гравюрами Полтави, за столом різними стравами, що їх бачила вперше. Все смакувала обережно. Страви були, так би мовити, мішані, франко-вкраїнські, переважно все французьке, але дещо з страв було й таке, що вживається й у Гетьманщині, бо тут були й такі гості, що звикли до страв свого краю. Пані Дентевіль більш усього цікавилась варениками з сиром. Сестриця уприємнено підсувала їй таріль того незвичайного дива. Гостя обачно пробувала, хвалила, але все поглядала з острахом на пана Дзаржановського, який вминав повну таріль тих смачних вареників та часто витирав вуса, необережно вмоченого у сметану.

– Невже той пан з’їсть усі вареники, адже на тарелі їх повно! – дивувалась вона й тихо шептала пану Орлику.

– О, то зовсім небагато, ясна пані! – весело всміхався пан Орлик.

– То занадто багато… о, милий Боже! він поковтав уже всі вареники!

– То йому не завадить: я знаю, як цей мій родич любить вареники. Може, б ви, ясна пані, хотіли запити цю страву медом?

– Так, будьте ласкаві, я хотіла б попробувати маленьку чарочку. Направду дуже солодке вино і смаком та духом нагадує мед, з чого роблять його у вас?

Стара Орликова пригощала і докладно повідала, що з чого робиться та по яких полках найбільш споживають меду. Пані Дентевіль все пробувала, смакувала та розпитувала. Найбільш їй сподобався мед та варення з полуниць. Вона зачудовано слухала, але все ж час від часу скидала очі і на пана Дзаржановського та на його небожа пана Нахимовського. Ті два пани цідили мед і все припадали до вареників. Справді того меду пан Нахимовський зумів привезти по-мистецькому з самої Диканьки ціле барильце в дарунок пані Орликовій.

– Ви не дивуйтеся, ясна пані, що мій зять так любить вареники, – говорила стара Орликова, – то пожиточна страва, у нас в Гетьманщині усі люблять вареники…

– Але… ваш зять, здається мені, їсть уже другу таріль! Бог мій! Йому те буде на заваді!

– Ні!.. – сміялась пані Муся. – Пану моєму то не завадить, бо й вареники маленькі.

Пані Дентевіль тільки хитала головою. Ця пишна блондинка мимохіть пригадала короля Луї XV, який любить теж багато їсти та смакувати все, як правдивий гурман, чим доводить безталанну королеву до розпачу.

– «Ото б добре було звести до купи цих двох гурманів, – думала вона замислено, поглядаючи на пана Дзаржановського. – Невідомо, хто з них проковтнув би більше отого тіста з сиром: король чи цей пан, але я ладна держати парі, що король обігнав би щонайменше на три вареники». Тоді попросила малісіньку чарочку шартрезу й тим укінчила свій обід.

Висока гостя хотіла оглянути парк, і все панство охоче пішло до липової алеї, вже тронутої подихом осіннього вітру: на сонці вилискувало широке листя, забарвлене в різні кольори, широкі доріжки були встелені тим же багряно-золотим, вже мертвим листячком, мов коштовними килимами, деякі віти були оголені, й крізь них видно було далеко і синій, нічим не затьмарений обрій, і темне узгір’я, і блискуче озеро, над яким безнастанно пурхали меткі ластівки.

– Може, ясна пані бажала би оглянути передні гори з того он портика, що на горбах: відтіль видніш, а краєвид препишний, – говорив граф Орлик, послужливо подаючи руку.

– Вельми вдячна… охоче гляну відтіль на панораму ваших краєвидів, – і пані Дентевіль подала руку.

Панство задержалось біля маленького грота, через якусь хвилину всі вже ладились теж до портика, але пані Муся заступила дорогу й поклала пальчик на вуста.

– А-а… – тільки й сказав її муж пан Левко, і все товариство повернуло до веранди.

Примітки

Подається за виданням: Лазорський М. Патріот. – К.: Україна, 1992 р., с. 136 – 138.